Аналіз вірша Єсеніна “Береза”
Поета Сергія Єсеніна не дарма називають співаком Росії, так як в його творчості образ батьківщини є ключовим. Навіть в тих творах, де описуються загадкові східні країни, автор весь час проводить паралель між заморськими красотами і тихою, мовчазною красою рідних просторів.
Вірш “Береза” було написано Сергієм Єсеніним в 1913 році, коли поетові ледь минуло 18 років. У цей час він уже жив у Москві, вразила його своїми масштабами і неймовірною суєтою. Однак у творчості поет залишився вірним рідному селу Константиново і, присвячуючи вірш звичайної берези, немов би подумки повертався додому, в стару похилу хату.
Здавалося б, що можна розповісти про звичайний дереві, яке росте у тебе під вікном? Однак саме з березою у Сергія Єсеніна пов’язані найбільш яскраві й хвилюючі спогади дитинства. Спостерігаючи, як вона змінюється протягом року, то скидаючи пожухлу листя, то одягаючись в новий зелене вбрання, поет переконався в тому, що саме береза є невід’ємним символом Росії, гідним того, щоб бути увічненим у віршах.
Образ берези в одноіменноv вірші, яке наповнене легким смутком і ніжністю, виписаний з особливою витонченістю і майстерністю. Її зимове вбрання, витканий з пухнастого снігу, автор порівнює з сріблом, яке горить і переливається всіма кольорами веселки в ранковій зорі. Епітети, яким Сергій Єсенін нагороджує березу, дивовижні за своєю красою і вишуканості. Її гілки нагадують йому кисті сніжної бахроми, а “сонна тиша”, яка огортає припорошені снігом дерево, надає йому особливу стати, красу і велич.
Чому Сергій Єсенін вибрав для свого вірша саме образ берези? Відповідей на це питання кілька. Деякі дослідники його життя і творчості переконані, що поет в душі був язичником, і береза для нього була символом духовної чистоти і відродження. Тому в один з найскладніших періодів свого життя, відірваний від рідного села, де для Єсеніна все було близьким, простим і зрозумілим, поет шукає точку опори в своїх спогадах, уявляючи, як виглядає зараз його улюблениця, укрита сніговою ковдрою. Крім цього, автор проводить тонку паралель, наділяючи березу рисами молодої жінки, якій не чуже кокетство і любов до вишуканих нарядів. У цьому теж немає нічого дивного, так як в російській фольклорі береза, так само, як і верба, завжди вважалася “жіночим” деревом. Однак якщо верба завжди асоціювалася у людей з горем і стражданнями, за що і отримала свою назву “плакуча”, то береза – це символ радості, гармонії і розради. Прекрасно знаючи російський фольклор, Сергій Єсенін пам’ятав народні притчі про те, що якщо підійти до берези і розповісти їй про свої переживання, то на душі неодмінно стане легше і теплішає. Таким чином, у звичайній березі поєдналося відразу кілька образів – Батьківщини, дівчата, матері – які близькі і зрозумілі кожному російській людині. Тому не дивно, що просте і нехитре вірш “Береза”, в якому талант Єсеніна проявляється ще не в повну силу, викликає найрізноманітнішу гаму почуттів, від захоплення до легкого смутку і меланхолії. Адже у кожного читача – свій образ берези, і саме до нього він “приміряти” рядки цього вірша, що хвилюють і легкі, немов сріблясті сніжинки.
Однак у автора спогади про рідне село викликають тугу, так як він розуміє, що повернеться в Константиново не скоро. Тому вірш “Береза” можна по праву вважає своєрідним прощанням не тільки з рідною домівкою, а й з дитинством, не дуже радісним і щасливим, але, тим не менш, є для поета одним з кращих періодів його життя.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)