Аналіз вірша “Я останній поет села” Єсеніна
Вельми амбітно і свавільно називати себе останній поет села, але коли Єсенін вигукує Я останній поет села, він говорить не тільки про власну особистість, він говорить про минулої, епосі, що минає часу, яка зникне істині. Безумовно, істина не може зникнути, але може сховатися за брудом і нечистотами.
У сільському укладі і традиційному образі існування Русі автор бачив якусь істину, справжню суть існування, яку слід зберігати, через яку легко осмислити світ, прийти до духовної висоті. Образ залізного гостя, який виходить на стежку блакитного поля, являє собою не тільки фактично сільгосп техніку, яка заміщає собою традиційний працю і, відповідно, уклад, але і говорить про щось інше, що йде на зміну колишньому і не зовсім радісним. Свої пісні автор порівнює з колоссям на поле (характерно використання традиційного для Єсеніна образу коня – енергії, волі) які будуть тужити за покійним поетові – повелителя слів.
Тільки ось ці колосся не можуть бути зібрані неживими долонями. Тут сходяться і образ збору хліба і розуміння віршів.
Навіть якщо формально техніка збирає хліба, справжня суть хліба ніби просочується крізь неживі долоні. Не існує можливості схопити істину, чимось помилковим, а новий приходить уклад, нові часи бачаться Єсеніну саме такою брехнею. Він як носій традиції цілком обгрунтовано називає себе останній поет села, так як чітко розуміє відсутність після себе і села як такої (навіть формально на зміну прийде колгосп або радгосп) і поетів, зберігачів традиції, які зможуть відкривати дверцята до цієї істини.
Вірш написаний в 1920 або 1919 році, які стали перехідним етапом для творчості Сергія Олександровича. У 1920 році він з’їздить в село і не впізнає рідних просторів, захоплених комунізмом і індустріалізацією, він повернеться в місто і повністю зречеться сільської теми. Подальші твори будуть здебільшого наповнені фаталізмом і навіть деяким цинізмом.
Так само як у багатьох творах Єсенін тут буде пророкувати собі. Його “дванадцята година” також стане і заходом колишньої епохи.
Варіант 2
Опинившись в суспільстві поетів, Єсенін намагався відшукати власний стиль, якісь унікальні особливості своєї особистості і цілком природним чином не знайшов нічого більш істотного, ніж уміння писати про село і природі, рідному краї. Таким чином, він став як би приймачем російською традицією, став своєрідним провідником, який співав про ту саму споконвічну Русь, до якої зверталися багато представників еліти того часу, які намагалися знайти опору в народні коріння.
Проте, коли Єсенін писав Я останній поет села.. в 1919 році, він не перебільшував. Звичайно, з одного боку мова була про зайняте віртуальному просторі, він як би позначав власні території, які належали тільки йому: сільська тема, “російськість” і подібне. При цьому крім таких суто утилітарних мотивів були також і нотки пророчі, Сергій Олександрович об’єктивно розумів зміну епох.
Та й важко зрозуміти і важко писати як на “стежку блакитного поля” вийде “залізний гість”, коли цілком видно індустріалізацію, видно комбайни, які орють в поле і змінюють собою коней і традиційний людська праця. Така зміна, звичайно, змінювала і основу есенинского творчості. Якщо раніше він проживаючи в місті все-таки міг звернути свій внутрішній погляд до села і не тільки згадати, але і як би дійсно бачити цей відомий йому природний уклад, то тепер світ змінювався.
До слова, Єсенін змінився з цим світом. З початком 20-х років він набагато менше писав про село, як чесний поет він більш не використав цю тему, адже село стала іншою, часи змінилися і залишилися тільки “колосся-коні про господаря старому тужити”. З приходом нового часу Єсенін бачить і власну кончину, власний “дванадцята година”, який прийде, як слід прийти йому того, кому судилося зникнути з колишнім часом.
У цьому вірші відчувається справжня нерозривний зв’язок поета з однією з основних тем своєї творчості. Які б спекуляції і факти не приводили дослідники його творчості щодо трохи штучної його “російськості” і експлуатації цієї теми в оптимальних тоді умовах, все-таки дана тематика дійсно як би становила частину єсенінської душі, а він залишався одним з небагатьох носіїв цього дивного духу. До речі, і друга характерна для поета тема – православна релігійність теж зникла в країні з ним.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)