Аналіз вірша Тютчева “Бачення”

У всякого поета бувають вірші нічні. Ці рядки зазвичай сильно відрізняються від усього, що пишеться днем. Точна причина цього невідома: чи то думки за день збираються в купу, то чи втомлений мозок починає видавати незрозумілі картинки, то чи магія ночі полягає в тому, що мозок перенастраивается на інші ритми всесвіту. У Федора Тютчева досить багато віршів написаних в цей період доби. Він вважав, що після метушні денних турбот, ти можеш просто сісти і вловити справжню природу божевілля, яка тебе відпускає рівно до наступного сходу сонця.

Вірш “Бачення”, написаний в 1829 році, відноситься саме до спокусливого нічному періоду. Навіть сама назва натякає, що автор бачив якийсь сон, він звільнився з обіймів сновидінь і поспішив записати те, що йому було показано всесвіту. Взагалі, вірш відноситься до другого періоду творчості поета, це період остаточного формування поетики Тютчева, яка складається з змішання одичної традиції і європейського романтизму. “Бачення” – це така своєрідна ода ночі.

Починає поет з позначення території, охоплення простору навколо себе: “Є якийсь годину, в ночі, всесвітнього мовчання”. Уже відразу варто помітити, що тут можна вловити навіть точний час написання даної роботи. Адже час всесвітнього мовчання – це не вся ніч, це проміжок часу перед самим світанком, найтемніша і моторошна пора в ночі. Але саме зараз можна простежити речі, які не побачиш вранці, вдень або ввечері: “І в цей годину явищ і чудес”. Що ж це за чудеса такі? Образ колісниці має подвійну природу. Цілком очевидно, що автор побачив місяць. Ну, яка ж ще може бути тут колісниця перед світанком. Геліос з’явиться на небосхилі значно пізніше. Але є й інша природа цього образу: людська душа, яка виконує шлях по зоряній карті життя, врешті-решт, знайде фінальний маршрут. У Тютчева ця священна дорога закінчується “святилищем небес”. Досить прозорий натяк шлях до небес господнім.

Друга строфа розповідає читачеві про повернення поета до сну. Ніч виявляється сильнішим і затягує його назад: “Тоді густіє ніч, як хаос на водах”. Образ води не випадковий, він символізує собою сон, який був перерваний. Уже в наступному рядку: Безпам’ятство, як Атлас, тисне сушу “. Суша тут – це сам поет, якому на якийсь момент вдалося виникнути островом, серед океану сновидінь. Однак, сон все ж сильніше, він подібний до Атласу, титану, який має силу втримати на плечах небозвід. Звичайно ж, він переможе ліричного героя. Але ніяких прикрощів з цього приводу зовсім немає. Адже там, за межами свідомості його чекають музи, які будуть показувати дивні світи, недоступні в інший час. Тютчев тут точно позначає свою місію, як і будь-який інший поет, він пророк саме такі сни його чекають, музи покажуть йому таке, що звичайній людині ніяк не доступно.

У цьому вірш Тютчев розповідає відразу два дивовижні історії. Перша досить буденна: ліричний герой прокидається пізно вночі і починає фіксувати те, що бачить. Друга глибша: поет бачить хаос денного світу, його заспокоєння в ночі, і подвійну природу свого життя на землі. Місія звичайної людини, яка полягає в шляху від народження до смерті, і місія поета-пророка: вловлювати таємничі ритми всесвіту. Неймовірно красивий вірш, який зрозумілий кожному, хто хоча б раз випивав з чаші досвітніх думок.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Аналіз вірша Тютчева “Бачення”