Аналіз вірша Тютчева “Листя”
За Ф. І. Тютчева міцно закріпилася слава “співака природи”. У його віршах природа завжди одухотворена, наділена розумом і органічно пов’язана з людиною. Найтонше зображення поетом пейзажів, переплетення почуття природи і філософських роздумів завжди знаходять емоційний відгук в людській душі. Прикладом подібного твору, що відноситься до пейзажно-філософської лірики, може послужити вірш “Листя”. Воно написано в жовтні 1830 року. Згідно Ю. Лотманом, для цього періоду творчості Тютчева характерно вплетення тривожних мотивів в пейзажну лірику.
В даному творі, побудованому у формі монологу, веселу, але недовге життя символізують собою листя. У першій строфі вони з зневагою міркують про соснах і ялинках. Це ставлення передається за допомогою зниженою лексики ( “стирчать”), епітета “худа зелень”, а також порівняння “як голки їжака”.
Все це створює знерухомлених, жалюгідний і тужливий образ хвойних дерев. Листя не бажають такої спокійного життя, “в снігу та хуртовини закутавшись”, спати. Незважаючи на те що хвоя сосен і ялин не змінює свого забарвлення, свіжої вона теж ніколи не стане. Незмінність подібного стану підсилює повтор слова “повік”.
Зелені листяних дерев, навпаки, властиво оновлення, тому вона завжди свіжа. Життя “легкого племені”, описана в другій строфі, сповнена енергії: вони цвітуть, блищать, грають з променями і купаються в росі “все красне літо”, хоч і перебуваючи нетривалий час в якості гостей.
У 1-4 віршах третьої строфи представлений прийом синтаксичного паралелізму. Використання непоширених частин в цьому реченні може підтверджувати поетичну думку про те, що життя швидкоплинне. Але навіть при настанні осені листя не бажають без толку висіти. Використання в 5-8 віршах риторичного запитання і вигуки передає їх прагнення до польоту, до змін, тому в наступній строфі листя звертаються до “буйним вітрам”, закликаючи зірвати їх і забрати з собою.
Численні повтори в останній строфі ( “скоріше, скоріше”, “зірвіть, зірвіть”, “летите, летите”) підсилюють їхнє нестримне бажання відправитися в подорож. Алітерація звуків [з], [р], асонанс звуку [о] дозволяють почути пориви вітрів, їх свист і гул, відчути свободу польоту листя. У крапці, що стоїть в кінці строфи, вгадується невизначеність майбутнього. Зелені листяних дерев невідомо, що їй належить загинути, Істлей в землі, адже одного разу вітри вщухнуть.
Композиційно вірш, написаний двухстопним амфібрахієм, складається з чотирьох строф, що представляють собою восьмистишия. У Восьмивірш кожні чотири вірша римуються перехресним способом з чергуванням жіночої та чоловічої рим. Однак відмінна риса віршованій організації полягає в тому, що п’ята і сьома рядки I-III строф є холостими, надаючи твору особливого звучання і ритм. У IV строфі неодружена рима представлена в 1 і 3 вірші. Таке перенесення неодружених рядків в початок вірша немов акцентує увагу читача на сильному бажанні листя полетіти з вітрами.
Провідним художнім прийомом у вірші є уособлення, причому це стосується не тільки до листів, наділеним здатністю міркувати, відчувати, а й до хвойних дерев ( “нехай сосни і ялини сплять”), до вітрам ( “зефіри пішли”). Використовувані поетом епітети допомагають читацького уяві малювати барвисті образи: “легке плем’я”, “красне літо”, “буйні вітри”, “з докучних гілок”. Яскравим зображально-виразним засобом є також антитеза.
У творі образ життя легких, енергійних і емоційних листя протиставлений одноманітному, смутному існуванню сосен і ялин. Так і в житті одні люди тяжіють до змін, пригод, насолоджуються кожним прожитим днем, інші відрізняються пасивністю, можливо, обмеженістю в прояві емоцій і почуттів. Вірш Тютчева, незважаючи на переважання природного тематики, наводить на філософські роздуми про швидкоплинність життя, про необхідність жити як в останній раз, не боятися змінити свої будні, піддаючись іноді душевним поривам.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)