Аналіз вірша “Помру я скоро… “

Намагаючись врятувати “Современник” від загрозливого йому закриття, Некрасов прочитав в Англійському клубі віршоване послання Муравйову-вішатель, від якого залежала доля журналу. Глибокі переживання поета, пов’язані з цим вчинком, відбилися і в справжніх віршах.

“Помру я скоро…” – один із творів так званої “покаянної” лірики Некрасова: поет страчує себе за те, що для захисту від поліцейських і цензурних гонінь він іноді лестив представникам влади. Палке самовикриття свідчило про глибину передових переконань поета. Цитуючи їх, В. І. Ленін писав: “Некрасов по тій же особистої слабкості грішив нотками ліберального підлабузництва, але сам же гірко оплакуючи свої” гріхи “і публічно каявся в них”.
Некрасов у своєму вірші просив, щоб батьківщина за все його пробачила. Але ми не чуємо ні плачу, ні схлипувань. У ньому звучить мужній голос поета. Він виконаний рішучістю до внутрішньої боротьби і не знімає з себе звинувачень, а й показує причину, яка змусила його піти на такий принизливої ​​аморальний крок: суспільство.

Для того, щоб збільшити естетичний вплив на читача, підкреслити пишність мови, автор вживає зображальні засоби стежки. Зрозуміти почуття каяття, душевного стану допомагають епітети “боязка тиша”, “гнітючі враження”, “незгладимий слід”, “невтомний рок”, “звук невірний”.

Полісиндетон, присутнє у вірші, передає душевний стан автора, надає плавність, що відбувається. З їх допомогою ми бачимо, як важко, гірко, сумно на душі Миколи Олексійовича.

За те, що я залишився самотнім,
Що я ні в кого опори не мав,
Що я, друзів втрачаючи з кожним роком,
Ворогів зустрічав все більше на шляху…
Вірша надає найбільшу виразність, мелодійність перехресна рима.

Помру я скоро жалюгідне спадщину,
Про батьківщина! Залишу я тобі.
Під гнітом фатальним провів я дитинство
І молодість в болісної боротьбі.
Передати душевний стан героя, підкреслити пишність мови допомагають численні вигуки.

Вірш “Помру я скоро…” присвячується невідомому одному, надіслав вірш “Не може бути”. Цим другом була поетеса О. В. Мартинова (Павлова). У своєму вірші вона відхиляла наклепницькі закиди в нещирості, яким не раз піддавався Некрасов з боку літературних ворогів. Оцінюючи творчий шлях Некрасова, можу від себе зазначити, що я не помітила за ним спраги особистої вигоди. По-моєму, він прагнув тільки до одного: врятувати “Современник”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Аналіз вірша “Помру я скоро… “