Аналіз вірша “Літо” Тютчева
Федір Іванович Тютчев – співак природи. У багатьох своїх віршах він говорить про природу як про живу істоту. Поет бачить в ній те, що не можна розглядати не в чому іншому. Він усвідомив, що будь-які істини необхідно шукати в основі чого-небудь. А головна основа життя – це природа, вона виникла набагато раніше людей, в ній прихована філософія буття. Природа – основа життя. Вона схожа на людей, а саме кожен індивід частково дублює її, адже він її створення, отже, вони мають схожі риси. Це і хотів довести Тютчев читачам у багатьох своїх роботах.
Таким є і вірш “Літо”, яку написав поет у 1854 році. За своєю побудовою, змістом і вмілому володінню зображально-виразними засобами даний твір анітрохи не поступається своїм поетичним попередникам. Однак “Літо” вважається далеко не популярним віршем. Напевно, так відбувається в зв’язку з тим, що поет написав його для себе, а точніше для своєї майбутньої дружини Ернестіна Пфеффель.
Якщо бути точним, то рядки, які сьогодні ми читаємо в цьому творі, спочатку і не передбачалося римувати. Багато з цих рядків Тютчев посилав в таємних зверненнях до Ернестіна в той час, коли між ними закрутився таємний роман.
Поет в той час був законним чоловіком Елеонори Петерсон. Таким чином Тютчев показував своє прагнення до розташування цієї дівчини тим жарким літом, коли він і зустрів її на одному з балів. Незабаром у поета все рядки злилися в вірш, він написав його і сховав у стіл, довго не наважуючись розповісти про нього іншим. Одного разу він все-таки пересилив свої хвилювання і вручив перші його рядки Ернестіна, написавши їх на папері.
Невеликий вірш, що складається всього з 12 рядків, наповнене яскравими емоціями, захопленням незабутнім періодом життя, коли поет був гранично щасливий. Літо в цьому вірші отожествляется зі спекою переповнюють почуттів, буйством емоцій, музикою звуків. Але в ньому поет захоплюється не лише пейзажами. В першу чергу він вражений власними почуттями, яких, на його власну думку, він не відчував раніше, хоч і був одружений. Випадкова річна зустріч для нього – стала головним подарунком долі.
Чотиристопний ямб, використаний поетом, як не можна краще допоміг передати душевне хвилювання.
Весь вірш – це гімн любові, радості і щастя. Поет вдячний природі за те, що їй вдалося “організувати” цю зустріч, тому що він вірив в те, що у Всесвіті все вирішено за людину, і той лише йде по вже прокладеним природою шляхах.
Але кінець вірша раптово забарвлений деяким песимізмом. Уже зараз Тютчев передбачає, що краса будь-якої дівчини лише через декілька років може зникнути або просто набриднути своєму шанувальнику.
Ці слова Тютчева, стали пророчими: після смерті першої дружини і одруження на Ернестіна, народження нею поетові двох дітей, Тютчев знайшов собі нову пасію. Нею стала Олена Денисьева, яка була на 23 роки молодший Федора Івановича.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)