Західники
Західники захищали європейський шлях розвитку. Ідеалом для них був Петро I і його реформи. У сфері державного устрою вони схилялися до конституційної монархії і розглядали в якості зразка для Росії парламентські Англію і Францію. Західники негативно ставилися до кріпосного права. До західникам належали Т. Н. Грановський, С. М. Соловйов, Б. Н. Чичерін, К. Д. Кавелін.
Спори між західниками і слов’янофілами головним чином стосувалися різних підходів до оцінок минулого і майбутнього Росії. На думку Н. А. Бердяєва, сенс полеміки між ними полягав у тому, “повинна бути Росія Заходом чи Сходом, чи потрібно йти шляхом Петра або повернутися до допетрівською Русі”. Не слід повністю протиставляти ці дві течії один одному. “Так, ми (західники. – Авт.) Були противниками їх (слов’янофілів. – Авт.), – Писав А. І. Герцен, – але дуже дивними. У нас була одна любов (до Росії. – Авт.), Але не однакова… І ми, як Янус або як двоголовий орел, дивилися в різні сторони в той час, як серце билося одне “.
Полеміка західників та слов’янофілів багато в чому сприяла становленню ліберального і рево-люціонной-демокра тичного ті нений.
Одним з лідерів першого був професор загальної історії Московського університету Т. Н. Грановський. Він критикував кріпосницький характер миколаївського режиму, виступав за реформи суспільно-політичному житті. Революціоннодемократіческое протягом було представлено
В. Г. Бєлінським, А. І. Герценом, Н. П. Огарьовим, а також петрашевцами – членами гуртка М. В. Буташевич-Петрашевського, який виник в 1845 р в Петербурзі. Серед учасників гуртка були М. Є. Салтиков, Ф. М. Достоєвський. Петрашевці були прихильниками скасування кріпосного права, ліквідації монархії, введення демократичних свобод. Деякі учасники гуртка виступали за революційний шлях перетворень. У середовищі петрашевців були представлені ідеї утопічного соціалізму. У квітня 1849 гурток був розгромлений поліцією. Багато його члени були відправлені на каторгу.
Одночасно пожвавлюється національний рух. В1846 р у Києві було створено таємне українське суспільство – Кирило-Мефодіївське братство. Його засновниками були історик Н. І. Костомаров, поет Т. Г. Шевченко. Учасники братства виступали проти кріпацтва, станових привілеїв, за національне визволення України та освіту слов’янської демократичної федерації зі столицею в Києві. Її мали утворити Росія, Україна, Польща, Чехія, Сербія, Болгарія. У березні 1847 за доносом провокатора почалися арешти. Жорстоке покарання поніс Шевченко, засланий в солдати із забороною писати й малювати.
Таким чином, М. В. Петрашевський, А. І. Герцен і В. Г. Бєлінський долучили російську громадськість до ідей соціалістів-утопістів. Поразка революції в Європі (1848-1849) привело А. І. Герцена до думки про особливий шлях Росії до соціалізму, тому що в російській народі міцно вкоренилося колективне начало у вигляді селянської громади. У 1853 р в Лондоні він разом з Н. П. Огарьовим заснував “Вільну російську друкарню”. Її видання – альманах “Полярна зірка” і газета “Дзвін” – стали першими представниками безцензурної російської преси.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)