Аналіз вірша Тютчева “Чародейкою Зимою… “
Пейзажна лірика Тютчева своїм корінням сягає до романтичної традиції, частиною якої він є. Письменник більшу частину свого життя провів за кордоном, де він працював дипломатом. Перебуваючи на службі в Баварії, він знайомиться з творами провідних романтиків Європи. Саме там він починає писати свої вірші, які ввібрали в себе традиції європейської школи. Тютчев дуже любив природу, був дуже уважний до неї. Важливою частиною його літературного таланту було дивовижне вміння бачити в звичайних пейзажах глибші речі, які не були доступні погляду обивателя.
Вірш “Чародейкою Зимою…” відноситься до шедеврів лірики поета. У ньому ліричним героєм виступає ліс, який наділяється людськими ознаками. Тютчев першої ж рядком позначив присутність якоїсь метаморфози. Був звичайний собі ліс, але прийшла “чародійка зима” і повністю його змінила. Важливо, що процес цей поетові подобається, і зиму він, в общем-то, дуже любить. Тому розповідає про неї виключно в позитивному ключі. У першій строфі вловлюється майже непомітна неозброєним оком антитеза.
З одного боку все покрито сніговою “бахромою”, картина дуже статична, рух повністю відсутня. З іншого боку створюється враження легкої динамічності, адже сам сніг “блищить життям”. Ця лінія взаємодії спокою і динаміки задає тон всьому віршу.
У другій строфі Тютчев продовжує всю ту ж ідею. Ліс, зачарований варто: “Не мрець і живой”. Стан завмирання, паузи в життєвому циклі, яким і є зима. Зимовий ліс знаходиться в стані сну. Все та ж “чародійка зима” його заворожила, загнала в сон.
Далі йде найдивовижніша метафора снігу. Ліс тут обплутаний і окований “легкої ланцюгом пухової”. Це неймовірний образ, знову ж важковловима антитеза: ланцюг, яка мала б ніби як бути важкою, але вона з пуху, вона майже невагома. Таким чином, у неї виходить заховати під собою весь зовнішній світ.
Фінал вірша воістину прекрасний. На сцені вірші з нізвідки з’являється сонце. Здавалося б, воно загрожує цій картині, воно здатне зруйнувати цей стан загального сну і спокою. Але немає, Тютчев показує ще більш дивну сцену. Сонце своїм промінням стрімко вривається в світ зимового лісу, але не тільки не руйнує, а й робить цю картину ще більш прекрасною. Сніг не боїться сонця, він “не затремтить”, а починає сяяти. І не просто сяяти, а засліплювати спостерігача своєю красою. Таким чином, саме тут ми бачимо неймовірне вміння Тютчева помічати приховані деталі. Вражає, наскільки це очевидно, але в той же час приховано від нашого розуму і сприйняття.
Цей неймовірної краси вірш показує нам всю красу природи. Робить він це за рахунок того, що викриває приховані деталі, можливість знаходиться одночасно в двох станах: динаміці і статиці. Завдяки саме таким віршам, читач вчиться краще розуміти природу.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)