Home ⇒ 👍Твори на вільну тему ⇒ Збірник
Збірник
Збірник – видання, яке охоплює ряд творів одного (авторський 3.) або кількох (колективний 3.) авторів. 3. літературно-художніх творів поділяються на альманах, антологію, хрестоматію. Поняття увів Г. Квітка-Основ’яненко у “Супліці до пана-іздателя”. Цей термін означає також рукописні (іноді друковані) книги, відомі як “Ізборник Святослава” (1073, 1076), перекладений києво-руською мовою “Златоуст” (ХІ-ХП ст.), книга афоризмів “Пчела” (XIII ст.). Відомі також “Ізмарагд”, “Фізіолог”, “Шестодневи”, “Палея історична” та “Палея толкова”, “Прологи”, “Патерики”, “Четьї-Мінеї”. Деякі з них вплинули на “Києво-Печерський патерик”, на творчість Дмитра Туптала та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Related posts:
- Палея Палея (грецьк. palaia diatheke – Старий Заповіт) – група пам’яток болгарської, києво-руської та давньоукраїнської літератур. П. історична (“Книга буття неба та землі”, болгарський переклад з грецької мови здійснений у першій половині XIII ст.) – скорочений виклад старозавітної історії до періоду царя Давида. Існує також П. тлумачна (“Тлумачна палея яже на іудея”, написана, очевидно, у XIII […]...
- Збірник афоризмів “Пчола” – ЛІТЕРАТУРА Х-ХІІІ століть В афоризмах сконцентрована мудрість і життєвий досвід народу, тому це був один із найулюбленіших жанрів літератури в усі часи. На Русі ще з дохристиянських часів існувало багато прислів’їв і приказок, а після хрещення з Біблією прийшла велика кількість перекладних книжних висловів. Перекладні афоризми фольклорного і книжного характеру прийшли на Русь разом зі збірником “Стословець” Геннадія. […]...
- ЗБІРНИКИ ЗБІРНИКИ – рукописні (іноді друковані) книги, складені з матеріалів найрізноманітнішого змісту й походження (перекладних і оригінальних). Містять історичні твори, біблійні уривки, повісті, житія, повчання, проповіді, апокрифи, легенди, притчі, байки, афоризми, прислів’я, приказки, вірші, пісні й думи, драми, інтермедії, пародії, листи, урядові та інші документи, навчальні й наукові тексти, лікарські, куховарські поради тощо. Збірники були дуже […]...
- Пролог збірник “Пролог” – збірник житій святих, легенд, повчань, патериків, дидактичних оповідань, розташованих у календарному порядку відповідно до церковних свят. Складений у Київській Русі. Назва виникла помилково: упорядник-редактор вступну статтю Синаксара – “Prologos” (вступ) прийняв за назву всього збірника. Походження “Prologos” сягає грецької “Менології” (X-XI ст.), у Візантії Синаксар функціонує з XII ст., звідки прийшов у Київську […]...
- ЕТНОГРАФІЧНИЙ ЗБІРНИК “ЕТНОГРАФІЧНИЙ ЗБІРНИК” – серійне видання Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Виходило з 1895 р., після заснування Етнографічної комісії НТШ (1898) видавалося під її егідою. Призначене для публікації фольклорних та етнографічних матеріалів з усієї етнічної території України і місць поселення українців поза її межами. Але з об’єктивних причин цю засаду не завжди можна було реалізувати, […]...
- “Московський збірник” про “прогрес” Поняття прогресу, вимога невпинних перетворень викликає в “Московському збірнику” наступну одповідь: “Є в людстві сила, земляна сила інерції, що має велике значення. Нею, як судно баластом, тримається людство в долі своєї історії, – і сила ця настільки необхідна, що без неї поступальний рух вперед стає немислимим. Сила ця, яку короткозорі мислителі нової школи байдуже змішують […]...
- КАЛЬНО ФОЙСЬКИЙ АФАНАСІЙ КАЛЬНО ФОЙСЬКИЙ АФАНАСІЙ (рр. нар. і см. – невід.) – давньоукраїнський письменник. Був ченцем Києво-Печерської лаври; на думку деяких дослідників, навчався в Києво-Братському училищі. Належав до книжників, що гуртувалися навколо Петра Могили. 1638 р. видав польською мовою книгу “Тератургима, або Чуда”, яка має прозову та віршовану частини. В ній оповідається про чудеса та надзвичайні події, […]...
- ПАТЕРИКИ ПАТЕРИКИ – різновид агіографічних збірників, у яких об’єднувалися оповідання та короткі повісті про ченців – подвижників якоїсь обителі чи місцевості. Особливо популярними були у візантійській християнській літературі. Патерики об’єднували різні за змістом оповідання аскетичного характеру. Джерелами їхніх сюжетів були легендарні фольклорні мотиви, в основі яких – зображення фантастичного світу, де ведеться боротьба за душі людей […]...
- ПОЛІКАРП ПОЛІКАРП (кінець XII – перша половина XIII ст.) – давньоукраїнський агіограф. Один із авторів Києво-Печерського патерика. Був ченцем Києво-Печерської лаври, протягом певного часу – ігуменом у київському монастирі св. Косми й Даміяна. Мріяв про єпископську кафедру, в чому його підгримувала княгиня Верхуслава, дружина князя Ростислава Рюриковича, та її брат – князь Юрій Всеволодович. З проханням […]...
- ЛАЩЕВСБКИЙ ВАРЛААМ ЛАЩЕВСБКИЙ ВАРЛААМ (1704 – 28.07.1774) – давньоукраїнський драматург, філософ, церковно-релігійний діяч. Народився в польській родині. У 1726 – 1737 рр. навчався в Києво-Могилянській академії. 1738 р. постригся в ченці під іменем Варлаама. Викладав у Києво-Могилянській академії поетику, риторику, богослов’я, грецьку та єврейську мови. У 1747 р. запрошений до Петербурга для перегляду слов’янського тексту Біблії та […]...
- Києво-Печерський патерик Києво-Печерський патерик – пам’ятка києво-руської літератури XIII ст., збірник оповідань про ченців та заснування Києво-Печерської лаври. В основу К.-П. п. покладене листування владимирського єпископа Симона, який скаржився на звичаї Владимиро-Суздальського краю, поривався до Києва, та печерського ченця Полікарпа. Пам’ятка має кілька редакцій (Арсеніївська, Феодосіївська, дві Касіянівські), вперше опублікована 1661 у друкарні Києво-Печерської лаври. К.-П. п. […]...
- Городиське (Бучацьке) євангеліє Городиське (Бучацьке) євангеліє – пам’ятка XIII ст. давньо-слов’янської мови києво-руської редакції, написана кириличним уставом. У XV ст. подарована Городиському монастиреві на Волині, потім – потрапила до Бучацького монастиря на Тернопільщині, звідси – друга її назва: Бучацьке євангеліє. Нині зберігається у Львівському музеї українського мистецтва. Г. є,, в якому наявна специфіка української вимови, зокрема і замість […]...
- Вояцька повість Вояцька повість – жанр середньовічної літератури, де мовиться про героїчні подвиги, батальні сцени, епізоди військового побуту, в основі яких реальні та легендарні історичні події. Поетичний стиль В. п. пов’язаний із фольклорною епічною традицією, з історичною, переважно агіографічною (книжною) прозою, тяжів до фактографічного опису, стереотипних стилістичних фігур, поширював патріотичні ідеї та вояцькі чесноти, втілені в центральному […]...
- Апокрифи Апокрифи (грецьк. apdkryphos – таємне, заповідне) – велика група християнського епосу, пов’язана із сюжетами Св. Письма, Житіями Святих, версіями першопочатку світу тощо. Існували у рукописному вигляді. Зміст А. відбитий у “Палеї толковій” та “Палеї історичній”. Окрему групу складають А. есхатологічні, де мовиться про Страшний суд та потойбіччя (“Книга про тайни Єнохові”, “Ходіння Богородиці по муках” […]...
- Літопис Літопис – пам’ятка історичної прози Київської Русі та козацької доби. Розповідь часто починалася словами “В літо…” – с звідси назва жанру. Л. мали такі різновиди: щорічна хроніка та власне літописні оповідання, що мають відповідну літературну обробку. Л. – інтеграційний жанр, що поєднує в собі і легенду, і вояцьку повість, і житіє святого, і розмаїті документи […]...
- Що таке афоризм? У перекладі з грецької мови слово “афоризм” (αφορισμός) означає “визначення”. Афоризм – це оригінальна закінчена думка, сформульована в лаконічній текстовій формі і повторювана через деякий час іншими людьми. По суті, афоризм являє собою щось схоже з прислів’ям. Прислів’я, хіба що, є продуктом народної творчості, а афоризм завжди має конкретного автора. У наш вік комп’ютерних технологій […]...
- Київські глаголичні листки “Київські глаголичні листки” – одна з найдавніших києво-руських писемних пам’яток, що датується X ст., написана глаголицею – первісним слов’янським алфавітом, створеним у IX ст. Пам’ятка складається із семи пергаментних аркушів. Включає апостольські читання, молитву до Св. Марії, зібрання західнохристиянських мес – місал (книга текстів для проведення меси), а також пісень, благословень, молитов на всі дні […]...
- Зоря “Зоря” – літературно-мистецький журнал, що “виходив на початку 1906 у Москві українською мовою (редактор – І. Оппоков). Тут з’явилися публікації творів І. Франка, Христі Алчевської, О. Коваленка, П. Куліша, М. Старицького, стаття Б. Грінченка “Перелицьована “Енеїда” на селі”, початок “Практичного курсу для вивчення української мови” А. Кримського, українські народні легенди у записах В. Короленка, а […]...
- ДОРОФЕЙОВИЧ ГАВРИЛО ДОРОФЕЙОВИЧ ГАВРИЛО (р. нар. невід. – після 1624) – давньоукраїнський поет, перекладач, освітній діяч. Освіту здобув у Константинополі та Острозькій академії. Належав до членів Ставропігійського братства у Львові, але 1601 р. був тимчасово виключений з нього, оскільки в конфлікті Ставропігії з Львівським єпископом Гедеоном Балабаном став на його бік; наприкінці цього самого року знову прийнятий […]...
- Пономарів О. Чернишова Т. Візантійська література – ВІЗАНТІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА Візантійська література – “л-ра Візантійської імперії давньогрец. й середньогрец. мовами. Була тісно пов’язана з антич. та сх. л-рами і водночас відзначалася самобутністю, багатством форм і жанрів. Історію В. л. поділяють на три періоди. У першому (4-6 ст.) вона продовжувала традиції антич. л-ри, зазнавши відчутного впливу християнства. Найвідоміші представники – поети Нонна (5 ст.), Агафій, Павло […]...
- Патристика Патристика (грецьк. pater– батько) – сукупність творів отців церкви – греко-римських філософів-богословів II-VIII ст. Визначальний зміст П. обгрунтування основ християнства та непримиренності до іновірців і єретиків. П. мала розгалужені жанри: богословський трактат екзегеза (тлумачення Біблії), проповідь, енкомій (похвальне слово), послання, житія, духовні гімни, сповіді. Чимало авторів були знаменитими ораторами і поетами (Григорій Назіянзін, Амбросій Медїоланський, […]...
- Список рекомендованої літератури – Діяльність та доля Кирило-Мефодіївського братства у контексті життя і творчості Тараса Шевченка 1. О. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя / О. Кониський. – К. : Дніпро, 1991. – 702 с. 2. Зеров М. Тарас Шевченко. Біографічні студії (і далі за змістом) / М. Зеров // Твори : в 2 т. – К. : Дніпро, 1990. – Т. 2. – 601 с. 3. Франко І. Тарас Шевченко / […]...
- СИМОН СИМОН (р. нар. невід. – 22.05.1226) – давньоукраїнський агіограф. Один із авторів Києво-Печерського патерика. Був ченцем Києво-Печерського монастиря, згодом (імовірно, з 1197 р.) – ігуменом Рождественського монастиря у Владимирі й духівником великої княгині, дружини Всеволода Юрійовича (Велике Гніздо). 1214 р. став єпископом Суздаля й Владимира. Дбав про зміцнення політичних позицій молодого Владимиро-Суздальського князівства, ініціював будівництво […]...
- Трактат Трактат (лат. tractatus, від tractare – розглядати, досліджувати) – науково-теоретична праця, в якій аналізується складна проблема, всебічно аргументується нова концепція автора, особливо в епоху класицизму і Просвітництва. За строгою послідовністю викладу думок, способом їх аргументації Т. є антиподом есе. Класичними зразками Т., які стосуються проблем мистецтва, в тому числі літератури, можуть бути “Аналіз краси” англійського […]...
- Літургійна драма – Жанри драматичного роду – ДРАМАТИЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ Літургійна драма – духовна драма середньовічної католицької Європи, що була тісно пов’язана із літургією. Розвивається в IX-XIII століттях. Елементи драми були присутні в самому богослужінні (поділ хору на два півхори, один з яких запитував, а другий – відповідав; діалоги між священиком і хором під час читання Святого Письма). З IX століття читання Біблії на різдвяній […]...
- Давня українська література Давня українська література – література українського народу XI-XVIII ст. Належить до особливого типу літератур, так званих християнізованих. Вона, постійно розвиваючись, змінювалася, виробляла свою жанрову систему, зумовлену характером тогочасного мислення як авторів, так і читачів, а також нерозривним зв’язком її з історією, релігією, філософією, великою залежністю стилю твору від жанру. Тільки Д. у. л. властиві жанри: […]...
- Старе українське письменство Три хронологічні періоди розвитку старого українського письменства; 1) X XIII ст.; 2) кінець XIII – початок XVII ст. (орієнтовно до 1620 р.); 3) початок XVII – кінець XVIII ст. У старому українському письменстві виділяють декілька літературних епох: – X ст. – середина XI ст. епоха монументального стилю, що характеризується масштабністю, величністю, ідейним пафосом (Остромирове Євангеліє, […]...
- Куртуазна література Куртуазна література (фр. courtois – ввічливий, чемний) – світська, лицарська література європейського середньовіччя з мотивами культу дами (в ліриці) або пригод рицарів (епічні твори), почасти з елементами фантастичності. Одним із відомих представників К. л. вважається французький епік К. де Труа (друга половина XII ст.) – засновник “артурівського роману”, автор роману про Трістана (втрачений), а також […]...
- Книгодрукування та література Основою освіти була книга. Книга в Україні була дуже шанована. Подарувати книгу храмові вважалося справою честі. За умов чужоземного поневолення, коли український народ був позбавлений власної державності, одним із найважливіших факторів розбудови національної свідомості стала рукописна книга. Центром освіти і книг описання в ХIV-XVII ст. були монастирі, зокрема Києво-Печерський, Учнівський, Зимненський. Професія переписувача книжок була […]...
- Новеліно “Новеліно” – анонімний збірник новел, одна з найдавніших пам’яток італійської художньої прози межі XIII-XIV ст. Збереглося дві редакції – коротка під назвою “Сто старих новел” та повна. В основу “Н.” покладено мандрівні сюжети середньовічної літератури, історії, де діють міфологічні та легендарні персонажі (Нарцис, Геракл, Давид, Трістан та Ізольда й ін.), історичні особи (Карл Анжуйський, Бертран […]...
- МАКСИМОВИЧ ІВАН МАКСИМОВИЧ ІВАН (грудень 1651, Ніжин – 10.06.1715, Тобольськ) – культурно-освітній діяч і поет. Був старшим сином шляхтича Максима Васильківського. По закінченні Київської академії (1669) прийняв чернечий сан і залишився в ній викладачем, очевидно, поетики чи риторики. 1680 р. став ієромонахом Києво-Печерської лаври. У 1685- 1690 рр. був проповідником і одночасно (до 1696 р.) намісником підпорядкованого […]...
- Афоризм Афоризм (грецьк. aphoridzo – визначення) – короткий влучний оригінальний вислів, узагальнена, глибока думка, виражена в лаконічній формі, подеколи несподівано парадоксальній (“Поспішай повільно” – Октавіан Август). А. завжди містить у собі більше значення, ніж мовлено, він ніколи не аргументує, але впливає на свідомість виразною неординарністю судження. Тому часто А. називають “крилатими словами”. Літературний А. як самостійний […]...
- СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН (р. і м. нар. невід. – 1772 р., м. Київ) – церковний та освітній діяч. Навчався в Києво-Могилянській академії, де його вчителем був Симон Тодорський. У 1745 р. – професор поетики, а згодом – професор філософії Києво-Могилянської академії. У 1747 р. за викликом Синоду виїхав до Петербурга з дорученням перевірити правильність перекладу […]...
- Четьї-Мінеї “Четьї-Мінеї” (києво-руське “четій” – призначений для читання, грецьк. menaisos – місячний) – середньовічні церковно-літературні збірники, де подано сюжети житій святих, тексти “слів” та повчань; розташовані за днем і місяцем вшанування певного святого, призначені для відповідного читання. Запровадилися у Візантії (Симеон Метафраст, IX ст.), а відтак у Болгарії (“Супрасльський збірник”, X ст.), згодом – у Київській […]...
- Велесова книга або Книга Велесова “Велесова книга”, або “Книга Велесова” – найдавніша, вірогідно перша пам’ятка української літератури докириличного періоду, названа за іменем києво-руського бога скотарства та творчості – Велеса. Написана, очевидно, у IX ст. за абеткою з 27-ми літер, в якій поряд із грецькими літерами було 9 слов’янських. Для порівняння: у відкритій С. Висоцьким києво-софійській азбуці виявилось 4 слов’янські літери […]...
- БОРЕЦЬКИЙ ІОВ БОРЕЦЬКИЙ ІОВ (Іван Матвійович, р. н. невід., ймовірно, с. Бірче, тепер Городоцького р-ну Львівської обл. – 12.03.1631, Київ) – давньоукраїнський письменник, перекладач, церковно-релігійний діяч. Народився в Галичині в шляхетській родині. Спочатку навчався у Львівській братській школі, а далі, ймовірно, за кордоном. Викладач грецької і латинської мов, ректор Львівської братської школи (з 1604 р.). З 1611 […]...
- Академічна громада “Академічна громада” – українське студентське товариство, яке діяло у Кракові (1888-95). Його активним учасником був В. Стефаник. Однойменне товариство функціонувало й у Львівському університеті (1896-1921, з перервами), поставши на підсонні “Академічного братства” та “Ватри”. Мало фахові гуртки та літературну секцію: тут було створено навіть Допомоговий фонд для незаможних українських письменників (1897), влаштовано святкування 25-річчя літературної […]...
- Цитата Цитата (ніж. Zitat, від лат. cito – наводжу, проголошую) – дослівний уривок з іншого твору, вислів, що наводиться письмово чи усно для підтвердження або заперечення певної думки з дотриманням усіх особливостей чужого висловлення та з посиланням на джерело. Цитовані слова на письмі беруться в лапки, пропуски з цитатах позначаються трьома крапками. Відтворюється Ц. здебільшого мовою, […]...
- НОВОЛАТИНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА НОВОЛАТИНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА. Генеза новолатинської літератури в Україні пов’язана із західними культурними впливами і з переорієнтацією шкільництва на гуманістичну модель західноєвропейських навчальних закладів. Велику роль у цьому відіграв факт перебування українських земель у складі Речі Посполитої. У XVI ст. латиною писали українські уніати й протестанти. З’являється група письменників – вихідців з Руського воєводства Польського королівства, […]...
- ІВАН ФРАНКО ПРО СТАНОВЛЕННЯ ДАВНЬОУКРАЇНСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ЖАНРІВ Б. П. Білоус, Здобувач (Житомирський педуніверситет) У статті досліджуються погляди Івана Франка на давню українську літературу. Дослідники, котрі бралися з’ясовувати методологічні засади літературознавчих студій І. Франка (П. Волинський, І. Дорошенко, Ф. Пустова, В. Поважна, А. Войтюк, В. Микитась), відзначали, що їх критерії “близькі до марксистського розуміння”, що І. Франко був всебічно “ознайомлений з усіма напрямками, […]...