Художній світ письменника – ПАНАС МИРНИЙ – РЕАЛІСТИЧНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА
…Уся творчість Панаса Мирного, насамперед два завершених романи, знаменує повний відхід української прози від етнографізму та побутописання, зосередження уваги на злободенних соціальних проблемах.
В. Черкаський, дослідник творчості Панаса Мирного
Його епоха. Час приходу Панаса Мирного в літературу позначився складними й неоднозначними соціально-економічними процесами. Скасування кріпацтва не принесло селянинові справжньої свободи. Це була, за визначенням письменника, “голодна воля”. Починається класове розшарування селянства, зароджуються буржуазні відносини, з’являються нові соціальні типи.
Зміни в суспільному житті потребували художнього осмислення, що зумовило активний розвиток прози, адже лише в широкому епічному творі автор отримував змогу з належною повнотою відтворити навколишню дійсність.
Тематика, проблематика, ідейне спрямування творчості. Перші твори (вірш “Україні” та оповідання “Лихий попутав”), підписані прибраним ім’ям Опанас Мирний, з’явилися у львівському журналі “Правда” в 1872 р. Одним із поштовхів до творчості був приклад старшого брата Івана, який віршував, збирав зразки фольклору й заохочував до цього Панаса. А ще – любов до рідного краю, яка, за словами самого автора, “оповила… душу чарівними снами і підбурювала думки до роботи”.
Успіх надихнув на подальшу працю – над драмою “Лимерівна”, переспівом українською мовою “Слова про похід Ігорів…”. Один за одним з’являються нові твори: понад тридцять художніх полотен за 47 років творчої діяльності.
Наскрізною темою творчості митця є змалювання життя до – і післяреформеного села, ліквідація залишків кріпацтва, шляхи капіталістичного розвитку в умовах самодержавно-поміщицької Росії, народницький рух, засудження жорстокості й свавілля представників панівного класу, проблема “пропащої сили”.
Своєрідні “підтеми”: тема розбійництва (“Хіба ревуть воли, як ясла повні?”), історія збезчещеної дівчини-наймички (“Лихий попутав”, “Повія”), бідування селянської родини, возвеличення материнства й чистоти дитячої любові (“Морозенко”), викриття сутності лібералізму (“Пригода з “Кобзарем”), “демократизму” виборів до II Державної думи (“Дурниця”), висміювання кар’єризму (“Лови”), роздуми про соціальну правду і несправедливість (“Казка про Правду і Кривду”), мрії про майбутнє суспільство (“Сон”), оспівування краси природи і протиставлення їй суспільної несправедливості (“Серед степів”).
У творчості Панаса Мирного з’являються різні соціальні типи: селяни, міщани, поміщики, крамарі, чиновники різних рангів, дворяни, представники інтелігенції. Однак це вже не стереотипні герої. Це люди зі своїми переживаннями, своїм ставленням до подій, своїми поглядами, особистості, які можуть змінюватися, а то й ламатися під тиском обставин або, навпаки, ставати більш твердими, загартовуючись в екстремальних умовах.
Герой Панаса Мирного “виходить за межі родинного життя”, починає мислити ширшими категоріями, дбати про “загальне добро”, хоча часто не здатний піднятися до реального протесту проти існуючого ладу.
З творчістю Панаса Мирного пов’язане жанрове збагачення української літератури: психологічні оповідання, новела; соціально-психологічна повість і роман; сатирична казка; злободенний художній нарис.
Особливості стилю Панаса Мирного: епічність мислення; енциклопедичність, панорамність зображених картин; осмислення і змалювання життя в історичних, соціальних, побутових аспектах; глибокий психологізм, відтворення життєвого шляху людини як сукупності соціальних умов і психологічних чинників; багатоплановість романів, густа “заселеність” людьми; поєднання розповіді з оповіддю; звернення до прийомів спогадів, сновидінь, марень для зміщення часових площин.
Основним критерієм художності письменник вважав життєву правду.
Твори Панаса Мирного перекладені російською, білоруською, естонською, латиською, литовською, молдовською, азербайджанською, чеською, словацькою, болгарською та іншими мовами.
Образ письменника відтворено в повісті І. Пільгука “Дуби шумлять”, романі Р. Іванченко “Клятва”.
Єдиною драмою Панаса Мирного, поставленою на сцені, була “Лимерівна” (1892). У 1955 році п’єсу екранізовано. Був екранізований і роман “Повія” (1961); головну роль (Христина) зіграла Людмила Гурченко.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)