Мирний Панас – ЛІТЕРАТУРА XIV – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) народився 13 травня 1849 р. у родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Незначною була освіта Панаса Рудченка, бо після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець йде на власні хліби.
Чиновницька служба Рудченка почалася у 1863 р. у Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.
На цей час припадають його перші спроби на ниві літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частина зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів була згодом опублікована його братом Іваном Біликом у збірниках “Народные южнорусские сказки” (1869-1870) та “Чумацкие народные песни” (1874).
З 1871 р. Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади у місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар’єра (хоч сумлінне ретельне виконання службових обов’язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). П. Рудченко починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 1860-х років публікував свої фольклорні матеріали в “Полтавских губернских ведомостях”, друкувався в “Основі”, а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі “Правда” з критичними статтями.
Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою П. Рудченка. Уриваючи час від відпочинку, просиджуючи вечори за письмовим столом, він із натхненням віддається улюбленим заняттям. Перші його твори (вірш “Україні” та оповідання “Лихий попутав”), підписані прибраним ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі “Правда” в 1872 р. Незважаючи на те, що в 1870-80-х роках письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, в зв’язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкуються переважно за кордоном і на Наддніпрянській Україні були майже невідомі широким колам читачів.
Так, 1874 р. у журналі “Правда” побачили світ нарис “Подоріжжя од Полтави до Гадячого” та оповідання “П’яниця”, а в 1877 р. у Женеві з’являється повість “Лихі люди”. Ще 1875 р. у співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” і подано до цензури, але в зв’язку з так званим Емським указом 1876 р. у Росії цей твір не був опублікований і теж вперше з’являється в Женеві у 1880 р.
Тільки в середині 1880-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху “Рада”, виданого М. Старицьким у 1883-1884 pp., публікуються перші дві частини роману та два оповідання з циклу “Як ведеться, так і живеться”. 1886 р. у Києві виходять збірник творів письменника “Збираниця з рідного поля” та комедія “Перемудрив”. Одночасно Мирний продовжує виступати й у західноукраїнських збірниках і журналах, де друкуються такі його твори, як “Лови”, “Казка про Правду та Кривду”, “Лимерівна”, переспів “Дума про військо Ігореве”.
Літературні інтереси Панаса Мирного тісно поєднувалися з його громадською діяльністю. Ще за молодих років він був зв’язаний із революційним визвольним рухом, з 1875 р. брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка “Унія”, який був утворений у Полтаві; під час обшуку в нього були знайдені заборонені політичні видання.
Підтримував Мирний тісні зв’язки з багатьма діячами української культури – Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком. Як член комісії міської думи він бере активну участь у спорудженні пам’ятника І. Котляревському в Полтаві.
Коли 1914 р. було заборонено вшанування пам’яті Шевченка, письменник у відозві, написаній із цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення ганебними діями царизму. Не дивно, що в 1915 р. поліція розшукує “політично підозрілу особу” – Панаса Мирного.
У зв’язку з тим, що письменник, не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів та, як бачимо, і для офіційних властей була таємницею. Та справа ще й в тому, що Панас Мирний як людина виняткової скромності вважав, що треба дбати не про популярність своєї особи, а про працю на користь народові.
Вже незадовго до смерті у листі до знайомого І. Зубковського він просить не розкривати його псевдоніма: “Хотя многие мои знакомые знают, кто такой Панас Мирный, но я за жизни своей не хотел бы рекламировать своей фамилии, серьезно считая себя недостойным тех прославлений, какие создались вокруг имени Мирного”.
ЗВЕРНИ УВАГУ
Тема з’ясовується на основі усього змісту твору, але водночас зміст самої теми (її проблемний аспект) може бути концентровано в образно – афористичній формі, виражений в окремих елементах твору. Відголосок теми може бути поданий у назві твору (“Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панаса Мирного, “Батьки і діти” І. Тургенєва, “Злочин і кара” Ф. Достоєвського, “Американська трагедія” Т. Драйзера), в афористично – метафоричній формі висловлений у епіграфі до твору або в символічних за звучанням елементах його змісту.
Після встановлення Радянської влади на Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ.
Помер Панас Мирний 28 січня 1920 р. Поховано його в Полтаві. Згідно з постановою уряду УРСР, у будинку, де жив письменник із 1903 p., створено літературно-меморіальний музей. У 1951 р. у Полтаві урочисто відкрито пам’ятник письменникові.
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Основні твори: “Для загального добра”, “Посол від чорного царя”, “Відьма”, “Дорогою ціною”, “На камені”, новели “Intermezzo”, Подарунок на іменини”, “Коні не винні”, “Цвіт яблуні”, “Сон”, казка “Хо”, оповідання “Fata morgana”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)