“Умиротворення агресора” і Мюнхенська угода

Політика “невтручання” Заходу у справи Іспанії була частиною ширшої політики “умиротворення”, яку проводили Великобританія і Франція. Лідери цих країн вважали, що їх політика спрямована на запобігання конфліктів. Не можна зі зброєю в руках, вважали вони, захищати кожне положення Версальського договору, тим більше, що його несправедливість по відношенню до Німеччини була очевидна. Великобританія і Франція готові були поступатися, аби не нести жертв, пов’язаних з війною. Не можна було спертися і на підтримку США, які в 1935 р прийняли рішення взагалі не брати участь в європейських справах і у випадку війни в Європі не надавати допомоги жодної зі сторін.
У березні 1938 німецькі війська перейшли кордон Австрії і насильно приєднали цю країну до рейху. Така політика захоплення отримала найменування “аншлюс” (приєднання). Країни – гаранти Версальських угод не вжили жодних заходів для захисту Австрії та покарання агресора. Однак і сама Австрія не зробила опору – багато австрійців вважали себе німцями і мріяли жити в Німеччині.
Навесні 1938 Гітлер зажадав від Чехословаччини передати Німеччині західні райони країни, населені німцями, зокрема Судетську область. Тут знаходилася захисна лінія укріплень, і передача Судет Німеччині зробила б Чехословаччину беззахисною. Гітлер став погрожувати цій країні військовим вторгненням. Тоді СРСР запропонував допомогу Чехословаччині. Але її президент Едуард Бенеш відмовився від пропозиції Сталіна, оскільки побоювався, що введення радянських військ на територію країни призведе до захоплення влади комуністами.

У критичній ситуації осені 1938 Чехословаччина розраховувала на допомогу Великобританії та Франції. Проте прем’єр-міністри Великобританії Невіл Чемберлен і Франції Едуард Даладьє все ще проводили політику “умиротворення”. У вересні 1938 р вони зустрілися з Гітлером і Муссоліні в Мюнхені і підписали договір, за яким Чехословаччина повинна була поступитися Судети. На знак протесту Бенеш пішов у відставку. Німецькі війська зайняли Судети без опору. Повернувшись додому після підписання Мюнхенської угоди, Чемберлен заявив: “Я привіз вам мир”.
Чому лідери Великобританії та Франції повірили Гітлеру? Всім у своєму житті англійський аристократ Чемберлен був зобов’язаний стабільності, характерною для Британії того часу. Він боявся будь-яких потрясінь в Європі і готовий був платити за стабільність у своїй країні дорогу ціну. Вихований у британських аристократичних традиціях, він вірив в міжнародне право і в силу угод. Цим вміло скористався Гітлер.

Даладьє був типовим французьким політиком того часу. Політичний досвід привчив його до того, що з представниками інших сил завжди можна домовитися – на цьому будувалася тоді вся парламентська життя Франції. Однак Даладьє не врахував, що сучасна йому Європа жила зовсім за іншими законами, ніж французький парламент.
Обидва лідери вірили в силу підпису на папері. Але вони ж самі і порушували міжнародне право, допомагаючи душити Іспанську республіку і зраджуючи Чехословаччину. Зруйнувавши міжнародне право, лідери Європи відкрили дорогу іншому праву – сили, за яке і ратував Гітлер.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

“Умиротворення агресора” і Мюнхенська угода