Мілітаризація фашистської Німеччини і країн Осі
Німецьке керівництво постійно прагнуло зміцнити військово-політичне співробітництво з найбільш агресивними державами. 24 жовтня 1936 р. було підписано угоду про створення Осі Берлін – Рим”, згідно з яким Німеччина та Італія обіцяли проводити спільну лінію щодо війни в Іспанії. 25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія уклали так званий “Антикомінтернівський пакт”, до якого через рік приєдналася Італія. У вересні 1940 р. Німеччина, Італія та Японія уклали в Берліні військово-політичний та економічний союз – “Троїстий пакт”, згідно з яким було створено “Вісь Берлін – Рим – Токіо”. Це призвело до поділу сфер впливу в Європі, Азії та Африці. Пізніше до “Троїстого пакту” приєдналися Угорщина, Румунія, Іспанія, Болгарія, Фінляндія, Сіам, Маньчжоу-го і керівництво Китаю на чолі з Ван Цзинвэем, а також окуповані німецькими військами Данія, Словаччина і Хорватія.
Порушивши статті Версальського мирного договору 191.9 р., А. Гітлер у березні 1935 р. ввів загальну військову повинність. Німеччина почала створювати сильну армію. Слід зазначити, що західноєвропейські країни не наполягали на виконання версальських домовленостей. Більше того, влітку 1935 р. було укладено англо-німецька угода, яке дозволило німцям збільшити тоннаж військово-морського флоту і приступити до будівництва підводних човнів.
Вже до кінця 1935 р. Німеччина сформувала 31 боєздатну дивізію. В короткий термін за фінансової підтримки західноєвропейського капіталу були побудовані 300 нових військових заводів, реконструйовано і розширено авіаційна промисловість. У 1938 р. тут було 30 літакобудівних, 15 авиамоторных і 110 допоміжних авіаційних заводів. Військове виробництво Німеччини з 1933 по 1940 р. зросла в 22 рази.
Важливим кроком подальшої мілітаризації і зміцнення впливу нацистів у Європі стало введення 7 березня 1936 р. німецько-фашистських військ у Рейнську демілітаризовану зону. Це рішення було позитивно сприйнято більшістю населення як факт відновлення суверенітету території, що належала Німеччині. А. Гітлер розумів, що цей крок, який загрожував безпеці Франції, може викликати збройний опір, тим більше що співвідношення сил в той час було не на користь Німеччини (вона мала 36 дивізій, а Франція й Чехословаччина – 55). Однак французький уряд діяв.
Безкарність агресії надихнула нацистів на нові акції. Коли в липні 1936 р. в Іспанії вибухнув військовий заколот проти республіканської влади, Німеччина та Італія підтримали франкістів. Вони використовували іспанську територію в якості випробувального полігону для своєї авіації і танків з метою набуття бойового досвіду.
З 1936 по 1939 р. на боці франкістів воювало близько 150 тис. військовослужбовців з Італії, 50 тис. з Німеччини, 20 тис. португальців і близько 100 тис. марокканців.
Створений в Парижі Міжнародний комітет солідарності з Іспанією зібрав 800 млн франків у фонд підтримки Народного фронту. Понад 35 тис. осіб з 54 країн світу змагались у 7 інтернаціональних бригадах, близько 7 тис. з них загинуло в боях. Радянський Союз, який виступав на боці республіканців, постачав в Іспанію зброя, танки, винищувачі, пально-мастильні матеріали, медикаменти, продовольство. Понад 3 тис. радянських добровольців, в тому числі і білоруси, боролися за республіку і Народний фронт, близько 200 з них загинуло. В Іспанії особливо відзначилися вихідці з Білорусі С. В. Грицевец, П. Е. Купріянов, К. П. Орловський, В. З. Корж і А. М. Рабцевич.
Великобританія і Франція дотримувалися політики “невтручання” у справи Іспанії. Угода про невтручання, підписану 27 європейськими країнами, забороняло ввіз зброї, військових матеріалів і техніки в Іспанії. Однак Німеччина, яка також приєдналася до угоди, продовжувала надавати значну допомогу франкістам. Ліга Націй не діяла, висловивши тільки “стурбованість щодо подій в Іспанії”. Під ударами переважаючих сил в березні 1939 р. Іспанська республіка впала. На довгі роки там встановилася диктатура генерала Ф. Франко. Уряди Великобританії і Франції офіційно визнали диктаторський режим.
Політика “умиротворення” з боку англійського та французького урядів дозволила Німеччині вільно діяти в Центральній і Східній Європі. Новим актом агресії з’явився аншлюс Австрії. Під гаслом об’єднання земель, населених німцями, 12 березня 1938 року 200-тисячне німецьке військо без опору захопила Австрію, а 13 березня було оголошено про її “возз’єднання” з Німеччиною.
Агресивну зовнішню політику в 1935-1938 рр. проводила і фашистська Італія, яка взяла курс на створення колоніальної імперії в Африці і в басейні Середземного моря. Добре озброєна італійська армія вторглася в жовтні 1935 р. в Абіссінію (Ефіопію). У травні 1936 р. агресори захопили столицю країни – Аддіс-Абебу. Абиссиния була оголошена колонією Італії. У квітні 1939 р. італійські фашисти вторглися в Албанію.
На Далекому Сході боротьбу за територіальний переділ вела Японія, яка прагнула встановити своє панування в Китаї та в басейні Тихого океану. Ще у вересні 1931 р. японські війська окупували Маньчжурію і створили маріонеткову державу Маньчжоу-го. У 1937 р. японські агресори розгорнули широкомасштабні військові дії в Центральному Китаї. Вони захопили величезну територію з багатими природними ресурсами. У липні – серпні 1931 р. японці розпочали наступ у, озера Хасан, а через рік, у травні – вересні 1939 р. розв’язали військовий конфлікт в районі річки Халхін-Гол. Це була спроба створення плацдарму для агресії проти СРСР. Війська Червоної Армії дали гідну відсіч агресору.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)