Оцінка співвідношення втрат СРСР і Німеччини в ході ВВВ
Визначення масштабів людських втрат, аналіз їх причин, динаміки, характеру і співвідношення є ключовими питаннями в дослідженні історії воєн. Друга світова і Велика Вітчизняна в цьому сенсі вимагають до себе особливо пильної уваги, хоча б вже тому, що коштували людству безпрецедентно великих жертв. Тим часом, даний аспект актуальний не тільки з науково-історичної точки зору, але має принципово важливе значення для самосвідомості сучасного покоління громадян, формування їх громадської позиції в умовах, коли з тих чи інших причин робляться спроби переосмислити і переписати історію великої війни в кон’юнктурних політичних цілях.
Загальновідомо, що ціна перемоги для Радянського Союзу, як головної сили, розтрощивши нацизм, виявилася жахливо високою: десятки мільйонів життів віддали радянські люди за звільнення і своєї батьківщини, і народів Європи. Тому з’ясування достовірних даних про втрати і доведення їх до відома широкої громадськості як усередині Росії і колишніх союзних республік, так і в далекому зарубіжжі – наш обов’язок перед пам’яттю полеглих співвітчизників. Тим більше, що це питання сьогодні також стають об’єктом всіляких інсинуацій, перекручень і, зокрема, абсолютно безпідставного завищення наших людських втрат, а, як наслідок – тверджень про нібито повної бездарності і неспроможності військового і політичного керівництва СРСР, низьку боєздатності армії, в цілому – ущербності країни та її народу, здатних захистити себе, лише опинившись на межі демографічної катастрофи, обесценивающей будь-яку перемогу. Причому подібним чином надходять не тільки політики, журналісти, публіцисти зі скандальною, провокаційною репутацією, але і цілий ряд авторів, які зараховують себе до наукової спільноти. Приміром, у творах деяких істориків називаються цифри від 30 до 40 млн. І більше осіб на підставі лише непрямих і притому вельми сумнівних, що не піддаються повторній перевірці аргументів [149]. Хоча на сьогоднішній день є досить переконливі, багаторічні, підрахунки фахівців, що показують повну неспроможність таких оцінок.
Ще на початку 1960-х років у зв’язку з підготовкою шеститомного видання “Історії Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу” радянськими військовими істориками були проведені грунтовні підрахунки, за підсумками яких загальні втрати визначалися в 26 млн. Однак у той час керівництво країни вважає їх неприпустимо високими і “округлило” до десятків мільйонів. У результаті в ужиток істориків як в СРСР, так і за кордоном надовго увійшла “сверхпріблізітельная” оцінка, висловлена главою партії Л. І. Брежнєвим на урочистому засіданні, присвяченому 20-річчю перемоги, 9 травня 1965 р.: “більш 20000000” [ 150]. На три десятиліття ця цифра стала непорушною для всієї нашої історіографії. Вже на схилі радянської епохи, на початку 90-х років за підсумками роботи спеціальної комісії Генштабу Міноборони, у розпорядженні якої були найважливіші архівні джерела (у тому числі іменні списки безповоротних демографічних втрат військовослужбовців Червоної армії за 1941-1945 рр.) Були визначені загальні втрати загиблих громадян СРСР – 26,6 млн. чоловік, у тому числі втрати радянських збройних сил разом з прикордонними і внутрішнім військами, що склали в цілому 8 млн. 668 тис. чоловік [151]. І лише в травні 1990 на засіданні Верховної Ради СРСР, до чергової річниці Перемоги президент країни і генсек ЦК КПРС М. С. Горбачов заявив про “майже 27 млн. Життів” радянських громадян, які забрала війна [152].
Згодом робота з уточнення втрат продовжувалася, доповнювалася джерельна база, удосконалювалася методика підрахунку. Вийшов цілий ряд видань з даної проблематики, у тому числі фундаментальні історико-статистичні дослідження [153]. Однак принципових коректив у наявні на той момент дані і проведені розрахунки внесено не було. І сьогодні число жертв війни з радянського боку в більшості праць визначається в 26,6 млн. Чоловік. Зрозуміло, що в даному випадку не доводиться говорити про абсолютну точності, але проведені (причому неодноразово) підрахунки, їх статистична, документальна база не допускає похибки в мільйони або навіть сотні тисяч, як це переконливо показано в новітніх дослідженнях з цікавої для нас темі [154] . Втім, і цифра в 26-27 мільйонів – колосальна, адже це понад 40% усіх загиблих у другій світовій війні і вдвічі більше втрат Німеччини та її союзників на радянсько-німецькому фронті – 11,5 млн. Чоловік [155]:
У зв’язку з цим виникає питання про причини, які призвели до такої значної різниці між радянськими та німецькими втратами. Перш за все, вони пов’язані зі стратегічними цілями сторін. СРСР захищав себе від зовнішньої агресії, в той час, як Німеччина вела війну на знищення – послідовне винищення, геноцид слов’янських народів. Нагадаємо, що згідно гітлерівської доктрині, покладеної в основу генерального плану “Ост”, передбачалося протягом декількох років знищення 46-51 млн. Російських та інших слов’янських народів. Не випадково в цьому зв’язку, що військові втрати і втрати цивільного населення СРСР і Німеччини перебувають чи не в зворотній пропорції. Варто відзначити, що Червона армія і радянські спецслужби не проводили масових каральних акцій проти мирного населення. В іншому випадку співвідношення було б зовсім іншим.
Крім того, необхідно враховувати, що саме територія Радянського Союзу, як головна мета гітлерівської агресії, залишалася ареною бойових дій протягом трьох з гаком років, що зумовило незрівнянно більший масштаб втрат і руйнувань на відміну від Німеччини, яка капітулювала через всього декілька місяців після того, як війна перемістилася на її територію. Як не парадоксально, на перший погляд, але стрімке просування радянських військ у Західній Європі багато в чому дозволило зберегти і мільйони життів європейців, в тому числі німецького населення і військовослужбовців вермахту, хто здався в полон внаслідок капітуляції.
Разом з тим, у ряді випадків надзвичайно високі втрати серед цивільного населення СРСР ставляться під сумнів істориками. Зокрема, В. Н. Земсков не без підстави вважає, що при підрахунку жертв війни внаслідок політичних обставин кінця 1980-х – 1990-х років було допущено необгрунтоване заниження кількості загиблих червоноармійців і динаміки природної смертності населення, а також “методологічно невірне підсумовування прямих і непрямих втрат “, подразумевавшее не тільки загибель безпосередньо внаслідок агресивних, насильницьких дій противника, а й підвищення рівня смертності цивільного населення в роки війни порівняно з мирним часом [156]. В результаті, на думку дослідника, загальне число жертв виявилося завищеними більш ніж на 10 млн. Чоловік, тоді як більш близьким до дійсності слід вважати чисельність в 16 млн., З яких 11500000. – Військові, і 4,5 млн. – цивільні [157]. Здається, однак, що питання про співвідношення між втратами військовослужбовців і цивільного населення Радянського Союзу ще має стати предметом грунтовного і зваженого комплексного аналізу фахівцями і для остаточної відповіді на нього буде потрібно привести до спільного знаменника критерії обліку та оцінки факторів скорочення населення країни за воєнний період. Складні демографічні процеси і колосальні масштаби вимушеної міграції, повернення людей з полону і евакуації, вторинний заклик сотень тисяч військовослужбовців, раніше потрапили в оточення і числилися зниклими безвісти, на звільнених від німців територіях України, Білорусії, Молдавії і Прибалтики на тлі ослабленою, зруйнованої системи обліку, за обгрунтованим визнанню В. П. Попова, роблять офіційні дані дуже мізерними і суперечливими, і тому вимагають скрупульозного комплексного аналізу і повторної перевірки [158].
Знову ж якщо припустити, що з військовослужбовцями вермахту звернулися б так само, як в нацистських концтаборах, де червоноармійців у багатьох випадках методично знищували (особливо в початковий період війни), то співвідношення безповоротних військових втрат виявилося б далеко не на користь третього рейху. Але умови утримання німецьких військовослужбовців та їхніх союзників в радянському полоні не йдуть ні в яке порівняння з людоїдським режимом гітлерівських концентраційних таборів. Приміром, німецькі військовополонені отримували на добу по 400 г хліба (після 1943 ця норма підвищилася до 600-700 г), 100 г риби, 100 г крупи, 500 г овочів і картоплі, 20 г цукру, 30 г солі і т. д. Виходить, що продовольчий пайок полонених військовослужбовців вермахту ні в чому не поступався (а в деяких відносинах і перевершував) норми карткового постачання радянських громадян, на яких поширювалася система нормованого розподілу продуктів. До того ж, полонені безкоштовно отримували мило, а при високому ступені зносу свого обмундирування їм безоплатно видавали тілогрійки, шаровари, теплі шапки, черевики і онучі [160].
В цілому, з майже 10 млн. Радянських громадян, насильно переміщених в нацистську Німеччину і підконтрольні нею країни, вижили лише 5 млн. 164 тис. Чоловік. З них трохи більше половини (+2654 тис.) Становили “остарбайтери” (насильно викрадені гітлерівцями на роботи до Німеччини громадяни СРСР). Рівень смертності серед осіб цієї категорії був значно нижче, ніж серед військовополонених, але теж досить високий – 41,1% (2,2 млн. Чол.) [161]. Зрозуміло, умови, в яких жили і працювали “остарбайтери” (каторжна праця, мізерне харчування, жорстокий режим та ін.), Самим пагубним чином позначалися на їхнє здоров’я, підриваючи життєві сили.
Не є секретом також і те, що на боці гітлерівської Німеччини воювало значна кількість осіб, до війни були радянськими громадянами (бандерівці, власовці, прибалтійські, козачі, мусульманські та інші формування). За даними сучасних досліджень, в загальній складності їх налічувалося більше мільйона чоловік, з яких загинули понад 200 тис. [162] Але загиблі колабораціоністи включалися в число безповоротних людських втрат Радянського Союзу, хоч і були зрадниками.
На закінчення слід зазначити, що всі вищенаведені дані вже впродовж двох останніх десятиліть не складають таємниці або одкровення. Вони опубліковані і загальнодоступні, але, як це не дивно, навіть сьогодні відомі переважно фахівцям. А серед великої частини російського суспільства, треба визнати, міцно вкоренилося уявлення, що, по-перше, наші втрати незліченні, а по-друге, що це, насамперед, результат невміння воювати і зневажливого ставлення до людських і, насамперед, до солдатських життям. Як у такій ситуації СРСР зумів перемогти найпотужнішу на той момент військову державу, у розпорядженні якої були ресурси чи не всієї Європи, залишається абсолютно нез’ясовним. Не можна не погодитися з думкою академіка Ю. А. Полякова, вважало, що до початку XXI ст. сформована “серйозна науково-документальна база для визначення людських втрат” у Другій світовій і Великій Вітчизняній війні, але “з постійністю, гідною кращого застосування, у ЗМІ до теперішнього часу з’являються матеріали, які спотворюють історичну фактуру” [163]. У зв’язку з цим, представляється актуальним, поряд з подальшої наукової розробкою даної проблеми, більш активно протидіяти спробам спотворення і наруги над власною історією. В іншому випадку ми приречені віддати її на відкуп всякого роду недобросовісним містифікатор, що було б абсолютно непробачно з погляду історичної пам’яті та професійного обов’язку істориків перед суспільством і країною.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)