Зовнішня політика Німеччини
Свою зовнішню політику ФРН проводить у тісному союзі зі своїми партнерами по Європейському союзу і НАТО. Німеччина є однією з провідних і впливових держав Євросоюзу.
Німеччина займає 1-е місце в Європі за обсягом промислового виробництва і експорту капіталу.
Поряд з Францією, Великобританією та Італією вона володіє:
- Найбільшою кількістю голосів для голосування в Раді міністрів ЄС (по 10 голосів); Найбільшою квотою представництва в Європарламенті (99 мандатів).
В рамках ЄС Німеччина успішно розвиває двосторонні та багатосторонні відносини. Наприклад, останнім часом значно зміцнилося співробітництво Німеччини з Францією і Великобританією в:
- Аерокосмічній промисловості; Літакобудуванні; У вирішенні екологічних проблем.
Німеччина є одним з найбільших інвесторів для:
- Іспанії; Португалії; Греції; Ряду інших країн ЄС.
Основні напрямки німецької зовнішньої політики:
- Подальший розвиток ЄС; Поглиблення інтеграції не тільки в економічній, але й у внутрішньо – і зовнішньополітичній сферах; Формування спільної зовнішньої політики і політики безпеки; Перетворення інституційної структури ЄС для підвищення ефективності Союзу в умовах глобалізації та розширення ЄС на схід; Забезпечення ефективної інтеграції до ЄС нових членів; Зміцнення загальноєвропейського співробітництва в рамках ОБСЄ; Подальший розвиток НАТО і трансатлантичної співпраці; Недопущення напруженості і конфліктів всередині організації при виявленні розбіжностей; Посилення ролі міжнародних організацій, насамперед ООН, і більш активну участь Німеччини в їх діяльності; Зміцнення і повага прав людини в усьому світі; Розширення партнерських відносин з країнами-сусідами ЄС – регіонами Середземномор’я, Близького Сходу та СНД; Забезпечення сталого розвитку у світі; Попередження виникнення глобальних катастроф.
Центральними залишаються завдання:
- роззброєння; Контролю за озброєннями; Нерозповсюдження зброї масового ураження.
Німеччина є членом НАТО і одним з найближчих союзників США.
Трагічні події 11 вересня в США змусили керівництво ФРН значною мірою переглянути основні принципи своєї зовнішньої і оборонної політики.
Про ці зміни оголосив у жовтні 2001 року канцлер Герхард Шредер, виступаючи перед депутатами бундестагу.
“Прийняття міжнародної відповідальності при одночасному прагненні уникнути безпосередньо пов’язаних з цим ризиків не може і не повинно залишатися лейтмотивом німецької зовнішньої і оборонної політики, – підкреслив Шредер. – Ми, німці, стоїмо в першому ряду в справі послідовного забезпечення миру на планеті”.
Ізоляція від участі в найважливіших міжнародних процесах стає для Німеччини надбанням історії. Зовнішня політика Німеччини поступово набуває глобального характеру.
На сучасному етапі нова німецька оборонна та зовнішня політика, зокрема, припускає більший ступінь незалежності уряду в питаннях розвитку двосторонніх і багатосторонніх відносин, участі бундесверу в операціях за межами Європи.
За рішенням уряду, який, незважаючи на опір з боку численних пацифістських організацій, було затверджено парламентом у жовтні 2001 року; близько 4 тис. військовослужбовців ФРН увійшли в очолювану США антитерористичну коаліцію для ведення та забезпечення бойових дій на території Афганістану.
Конституція ФРН тривалий час забороняла використання збройних сил країни в міжнародних конфліктах.
Це положення було змінено в 1994 році, коли німецькі війська з миротворчими цілями були послані в Боснію і Герцеговину.
З іншого боку, влітку 2002 року уряд Німеччини досить категорично висловилося проти війни США з Іраком і, тим більше, проти участі Німеччини в цій війні.
Серед країн ЄС Німеччина є найбільш послідовним прихильником розширення цієї впливової організації за рахунок країн Центральної та Східної Європи. Саме Німеччина проявляє найбільшу зацікавленість у збереженні політичної стабільності в країнах, розташованих на сході від її кордонів, так як саме в цей регіон направляється 53% її експорту.
На рубежі століть інтенсивно створюються спільні підприємства з:
- Польщею; Угорщиною; Чехією та іншими країнами.
Хоча в самій Німеччині, останнім часом, лунає все більше голосів проти такої політики уряду, яка, на думку багатьох експертів і пересічних громадян, призведе до різкого збільшення фінансового навантаження на економіку країни.
Велика увага приділяється в Німеччині розвитку відносин з Росією.
Німеччина проявляє великий інтерес до імпорту російського природного газу і нафти, участі німецького капіталу в їх розробці та транспортуванні. Значно розширилося співробітництво між найбільшими компаніями двох країн “Газпромом” і “Рургазом”.
В останні роки розширилося економічне співробітництво Німеччини з Китаєм, Індією, де створюються німецькі торгові представництва і численні спільні підприємства. У ці країни інтенсивно проникає німецький капітал. Німеччину особливо цікавлять технології
- Японії; Тайвані; Південної Кореї
Особливо активізувалися, останнім часом, відносини з Туреччиною.
Як відомо, в Німеччині постійно розширюється турецька діаспора, а Берлін став найбільшим після Стамбула і Анкари “турецьким” містом. Туреччина стає найважливішим зовнішньоекономічним партнером Німеччини і своєрідними “воротами” на Близький і Середній Схід. Товарообіг з цією країною в 2001 році склав уже 2% від сумарного показника Німеччини у зовнішній торгівлі.
Діяльність Німеччини та німецького капіталу в Африці не має під собою безпосередньої колоніальної основи, так як вона втратила свої колонії на цьому континенті ще після Першої світової війни.
Активізація на сучасному етапі такої діяльності є складовою частиною глобалізації зовнішньої політики Німеччини. Щорічний обсяг німецької допомоги розвитку країн Африки протягом двох останніх десятиліть стабільно перевищує 1 млрд дол. і фактично досягає рівня американської допомоги.
Найбільшими одержувачами німецької допомоги є:
- Єгипет; Туніс; Марокко; Судан; Танзанія.
На Африку припадає до 2,2% зовнішньої торгівлі ФРН.
Найважливішими торговельними партнерами Німеччини в Африці в даний час є:
- ПАР; Лівія; Алжир; Туніс; Нігерія.
Головування Німеччини в Раді Європейського Союзу проходить під девізом “Європа досягне успіху в єдності”.
Важливим завданням Федерального уряду Німеччини в рамках головування в Раді ЄС є продовження процесу створення Європейської Конституції.
Співпраця з сусідніми країнами має бути поглиблена та розширена, причому велику роль відіграє сфера енергокористування і надійного Енергозабезпечення.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)