Клірингова угода

Клірингова угода – договір, який має міжурядовий характер, і має на увазі взаємне виконання зобов’язань і вимог, що виходять з рівності які надають один одному послуг та обсягів поставок товару.

Клірингова угода – популярний документ в міжнародній торгівлі, який полягає, як правило, між державами, що не мають вільно обращаемой національної грошової одиниці. При цьому розрахунки по клірингових угодах можуть бути багатосторонніми і двосторонніми.

Історія і приклади клірингових угод

На практиці клірингові угоди міжурядової зразка були популярні ще до появи глобальних світових платіжних систем. У ті періоди “тверді” валюти не могли вільно переміщатися між країнами через явною конфронтації між двома протидіють системами – комуністичної і капіталістичної.

Проблему збільшував явний дефіцит твердої валюти в фінансово-кредитних установах країн соціалістичного ладу. Це ставало додатковим стимулом для укладення двосторонніх клірингових угод. Сутність таких угод полягала у визначенні типу здійснюються платежів, особливостей відкриття та ведення рахунків. Крім цього, найбільш важливим пунктом клірингової угоди було визначення валюти майбутніх виплат. Завдяки цим договорами, вдалося спеціфіровать методи усунення боргових зобов’язань, а також банки, яким було доручено відкривати і вести подібні рахунки.

Учасниками клірингових угод були уряди різних країн. Як підписантів угоди виступали уповноважені представники. До таких могли бути віднесені посли, міністри економіки, міністри зовнішньої торгівлі і так далі. В одному з пунктів договору обмовлялася дата вступу документа в силу, а також повний термін дії.

Найчастіше клірингова угода (ще за часів СРСР) діяло 3-6 років. При необхідності договір можна було розірвати. При цьому одна з головних умов такої операції – попереднє оповіщення іншого боку про свої наміри. Такі договори користувалися великою популярністю ще до розпаду СРСР. Але навіть сьогодні немає жодних економічних чи політичних кордонів для укладення клірингових угод.

З основних прикладів клірингових договорів міжнародного зразка варто виділити:

1. Клірингові рахунки в двосторонньому форматі між країнами групи FSU. Сюди входили всі держави колишніх республік СРСР. Але на практиці серед них можна виділити лише одне клірингова угода, і вона була укладена в 1994 році. Суть угоди – в організації міжурядового обміну сирої нафти на продукцію стратегічного призначення між Росією і Білорусією. Надалі була здійснена клірингова угода вже з Узбекистаном (1995 рік). Суть нової угоди – обмін бавовни (поставлявся з Узбекистану) на продукцію стратегічного характеру з Білорусі.

2. Згодом держави, що входять в іншу групу (NIS), практично звели на “ні” ідею застосування рублевих розрахунків при здійсненні клірингових операцій. Причиною став перехід до незалежної фінансової, валютної і кредитно-грошової політики цих країн. У той період були прийняті серйозні заходи по втіленню ідеї багатостороннього клірингу через користування послугами Міждержавного банку СНД (був утворений в 1993 році). Але на практиці було проведено лише кілька операцій з постачання товарів, в яких рубль був основною одиницею для розрахунків.

Через міждержавний банк в 1996 році було скоєно не більше 11 розрахункових операцій, що передбачають розрахунковий кліринг із застосуванням чотирьох різних грошових одиниць. Загальна сума угод перевищила суму в 20 мільярдів рублів. В процесі виконання угод мали місце постійні затримки продукції, що призводило до необхідності кредитування тієї чи іншої сторони. При цьому в якості боржника найчастіше виступала саме РФ. Таким чином, Міждержавний банк показав свою нездатність проведення таких операцій (навіть за участю незначних сум).

3. В СРСР мало місце активне економічна взаємодія з Фінляндією. При цьому подібний вид діяльності перебував під повним контролем урядів двох країн. Управління крос-граничної торгівлею покладалося на клірингову систему. При цьому Фінляндія залишалася вірною даного типу двосторонніх відносин аж до розвалу СРСР. Такий вид угоди мав велике значення для Фінляндії – він становив близько чверті всього загального обсягу зовнішньої торгівлі. Мінус був у тому, що приватні бізнесмени отримували занадто малий обсяг крос-граничних договорів.

Ведення торгівлі вироблялося за принципом зверху-вниз. Така система передбачала наявність у компаній Фінляндії спеціальних ліцензій, без яких ведення торгівлі було неможливим. Як наслідок, суттєво зростав загальний рівень бюрократії та монополізації ринку з боку великих компаній. При цьому транскордонні перекази як такі були відсутні. Згодом проблема була вирішена


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Клірингова угода