Твір на тему “Лірика Тютчева і Фета”
Афанасій Афанасійович Фет і Федір Іванович Тютчев були одними з видатних поетів другої половини 19-го століття. Творчість їх помітно відрізняється від інших діячів пера того часу.
Твори обох цих поетів легкі для сприйняття. І Фет, і Тютчев оспівували природу так, як ніхто інший не зміг би це зробити. А світ природи був невіддільний, в їх сприйнятті, від душевного світу людини. У багатьох віршах порушені питання філосфско-психологічного характеру. І, обидва поета так глибоко могли заглянути в душу, або ж всього в декількох чотиривіршах показати так багато.
Присвячуючи, здебільшого, свої твори природному і духовному світу, поети не могли залишатися зовсім осторонь від того, що відбувалося навколо. Однак же, вони своєрідно висловлювали свої думки, не посилюючи твори політичними поглядами.
Так, Тютчев у вірші “Наш вік” вірно помічає те, що не тіло нині схильне до розтління, а дух людини. Каже поет в цих рядках про те, що люди, знайшовши світло, продовжують нарікати і бунтувати, створюючи смерть для себе. А у вірші “Дві єдності” він закликає народ згуртуватися, щоб уникнути долі Заходу, де ллється кров.
Основними ж мотивами лірики цих письменників залишаються природа і любов, які нерозривно пов’язані і між собою, і з внутрішнім світом людини. Переходи в їхніх творах від витонченого і захоплюючого, не дивлячись на свою простоту, опису природної картини до почуттів і переживань відбуваються плавно, органічно. Зливаючись в одне ціле, обидва ці світи залишають незабутнє враження. Обидва поети сприймають любов, як найбільший дар, який несе і радість, і страждання.
Як живо постають перед читачем в їх рядках такі звичайні явища як зміна пір року, або настання ранку. Бачити все це в таких фарбах – істинний дар поета. Це потрібно не тільки побачити, а й зуміти передати словами. Словами безсмертними, які і через багато років будуть звучати і малювати знову і знову перед очима тих, хто читає їх ці картини:
- Як кожною гілкою пробуджується ліс; Як біжать весняні струмки, будячи сонні берега; Як спить зимовий, занурений в казкові мрії, навіяні чарівницею-зимою.
Філософські питання, часом, зачіпаються в творах, розкриваючись через поведінку природи. Так, Тютчев у вірші “Весна”, задаючи питання, що ж встоїть перед цим проявом, плавно переходить до міркування про те, що все йде своєю чергою. У рядках він пояснює це тим, що весна наступає не дивлячись ні на що, не знаючи ні горя, ні зла. Весна підвладна лише своїми законами. Вона блаженна і байдужа. Так представляє він загальний хід часу.
У віршах Тютчева і Фета постає світ, який повний почуттів і мрій, і певних переживань. Він прекрасний і сповнений, одночасно, радістю і смутку, і простим зрозуміоим почуттям, і почуттям неосяжного.
Природа – це супутник і співрозмовник для поетів, і середовище проживання людини.
Але, не дивлячись на те, що вона супроводжує всіх почуття і переживань, втиснути її в рамки людського розуміння неможливо. Вона підкоряється лише своїм власним Принципам.