Шкали для діагностики депресивних розладів
Для вивчення психічного стану хворих з депресивними порушеннями розроблені численні оціночні шкали, що дозволяють констатувати не тільки сам факт наявності депресії, але і її вираженість. При експертній діагностиці частіше використовують шкалу депресії Гамільтона (Hamilton Depression Ration Scale, HAM-D) і шкалу Монтгомері – Асберга (Montgomery – Asberg Depresion Rating Scale, MADRS).
Шкала Гамільтона для оцінки депресії (Hamilton psychiatric rating scale for depression, HDS, або HAM-D) була створена в 1959 р і швидко отримала широке використання при оцінці тяжкості депресії в динаміці. Ця шкала пройшла безліч трансформацій і модифікацій, включаючи оригінальну 17-пунктного версію і розширені 21-, 24-, 25-, 28 і 32-пунктного. Як писав сам Max Hamilton, “шкала вважається заповненою при інтерв’юванні, і дослідник після повного неструктурованого клінічного інтерв’ю підсумовує його результати як фінальний бал”. Зайве говорити, що шкала рідко використовується в оригінальній транскрипції. Особливий інтерес представляє той факт, що шкала була запропонована для госпітальних хворих (зазвичай з важкою депресією і меланхолією) і обмежена для використання в амбулаторних випадках. Проте шкала НАМ-D понад 40 років є “золотим стандартом” і основним інструментом для оцінки динаміки депресії в процесі фармакотерапії, незважаючи на те що її гегемонію намагається “зруйнувати” шкала MADRS. Відмінності в цих шкалах стосуються сімптоматологіческого переліку, який в шкалі НАМ-D сконцентрований на соматичної тривозі і вегетативної симптоматиці, а в шкалі MADRS – на психічної тривозі і афекті.
Всі ознаки цієї шкали являють собою окремі прояви депресивного стану, але не одиничні симптоми, а скоріше групи симптомів. Найбільш часто використовують НАМ-D з 17 пунктами (симптомами) або ж з великою їх кількістю (до 21). Проведений (Тиганов А. С., 2000) факторний аналіз даних шкали дозволив виділити 4 інформативних фактора, 3 з яких можна клінічно ідентифікувати з варіантами депресії (загальмованою, ажитированной) і тривожної реакцією, а 4-й тип включає розлади сну, соматичні прояви та не кваліфікує як клінічний підтип депресії.
Додатковими засобами для вибору терапії і оцінки ефективності лікування служать наступні показники HAM-D-17: фактор тривоги – параграфи 10-13, 15 і 17; ядерний фактор депресії – пункти 1, 2, 3, 7, 8; фактор Майера (подшкал ключових симптомів депресії) – пункти 1, 2, 7-9 і 10 (Maier W., Philipp M., 1985); а також подшкали загальмованості – пункти 1, 7, 8 і 14 (Cleary M., Guy W., 1975); порушень сну – пункти 4, 5 і 6 (Faries D., 2000) і фактор меланхолії Бека – пункти 1 (депресивний настрій), 2 (почуття провини), 7 (працездатність), 8 (загальмованість), 10 (психічна тривога), 13 (общесоматические симптоми).
В даний час більшістю авторів розглядається цілий спектр систематик терапевтичного “відповіді”, більшість з яких визначає ремісію як зменшення суми балів за шкалою HAM-D до 7 і менш, респондеров – як осіб з редукцією симптоматики на 50% і більше, парціальних респондеров – на 26-49% і нонреспондеров – 25% і менше.
Шкала Монтгомері – Асберга для оцінки депресії. Еквівалентної HAM-D по надійності визнається шкала Монтгомері – Асберга для оцінки депресії, запропонована авторами в 1979 р (Montgomery-Asberg Depression Rating Scale, MADRS). Шкала призначена для оперативної оцінки тяжкості депресії і її зміни в процесі терапії. MADRS проста і зручна в застосуванні, використовувати її можуть як психіатри, так і лікарі загальної практики, психологи, а також медичні сестри. Вона містить всього 10 основних ознак депресії, оцінюваних по 6-бальною системою: кожна ознака забезпечений коротким глосарієм і оцінюється від 0 до 6 відповідно з наростанням тяжкості симптому. Шкала придатна для роботи з малими вибірками.
У деяких дослідженнях показано також, що шкала MADRS дозволяє дещо більш специфічно оцінити тяжкість депресії, ніж шкала HAM-D, однак використання останньої предпочтительней у хворих з вираженими супутніми симптомами тривоги. У той же час, незважаючи на високу специфічність, застосування шкали MADRS пов’язане з рядом проблем. Перша проблема пов’язана з градацією отриманої суми балів. Шкала MADRS дозволяє отримати суму балів в межах від 0 до 60, при цьому вважається, що оцінка вище 25 балів вказує на депресивний розлад. З іншого боку, серед фахівців немає єдиної думки про те, яка сума балів повинна відповідати важкого депресивного епізоду. Пропонують діагностувати тяжку депресію при сумі балів не менше 35.
Існуючі сьогодні операціональні критерії ремісії за результатами заповнення шкали MADRS досить волюнтаристичности, проте більшість авторів сходиться на думці, що ремісія відповідає редукції симптоматики до 12, 10, 9 балів і менше (Nierenberg A., Mulroy R., 1977; Shelton R., 1 999 ; Anderson IM, 2003).
Самоопроснікі для оцінки депресій. До найбільш відомих самоопроснікам, применяющимся у хворих з депресією, відносяться шкали Занга і Бека.
Шкала Занга для самооцінки депресії (The Zung self-rating depression scale) була розроблена у Великобританії на підставі існуючих тоді діагностичних критеріїв депресії (Zung WWK, 1965). Оцінка тяжкості депресії по ній проводиться на основі самооцінки пацієнта. Шкала містить 20 запитань, на кожне з яких пацієнт дає відповідь за частотою виникнення у нього тієї чи іншої ознаки, ранжированого в чотирьох градаціях: “вкрай рідко”, “рідко”, “часто” і “велику частину часу або постійно”. При аналізі результатів оцінка проводиться по семи факторам, що містить групи симптомів, що відбивають почуття душевної спустошеності, розлад настрою, загальні соматичні та специфічні соматичні симптоми, симптоми психомоторних порушень, суїцидальні думки і дратівливість / нерішучість. Шкала Занга використовується для клінічної діагностики депресії, а також при проведенні клінічних випробувань антидепресивний коштів.
Опитувальник депресивності Бека (BDI) показав свою діагностичну значимість при роботі з особами, які страждають невротичними розладами (Beck AT, Steer RA, 1993). BDI призначений для оцінки наявності депресивних симптомів у обстежуваного на поточний період. Опитувальник заснований на клінічних спостереженнях і описах симптомів, які часто зустрічаються у депресивних психіатричних пацієнтів, на відміну від недепресивні психіатричних пацієнтів. Систематизація цих спостережень дозволила виділити 21 твердження, кожне з яких представляє собою окремий тип психопатологічної симптоматики і включає наступні пункти: 1) печаль; 2) песимізм; 3) відчуття невдачливості; 4) незадоволеність собою; 5) почуття провини; 6) відчуття покарання; 7) самозаперечення; 8) самозвинувачення; 9) наявність суїцидальних думок; 10) плаксивість; 11) дратівливість; 12) почуття соціальної відчуженості; 13) нерішучість; 14) дисморфофобія; 15) труднощі в роботі; 16) безсоння; 17) стомлюваність; 18) втрата апетиту; 19) втрата у вазі; 20) стурбованість станом здоров’я; 21) втрата сексуального потягу.
Виділені шкали дають можливість виявити ступінь вираженості депресивної симптоматики, оскільки кожна з них являє собою групу питань, що складається з чотирьох тверджень, відповідно оцінюваних в балах від 0 до 3. Максимально можлива сума – 63 бали. В даний час опитувальник депресивності Бека широко застосовується в клініко-психологічних дослідженнях і в психіатричній практиці для оцінки інтенсивності депресії. Якщо сумарний бал за шкалою менше 9, це розглядається як відсутність депресивних симптомів; сума балів від 10 до 18 характеризується як “помірно виражена депресія”, від 19 до 29 балів – “критичний рівень” та від 30 до 63 балів – “явно виражена депресивна симптоматика”. Показник вище 24 балів вказує на необхідність терапевтичного втручання. Метою лікування має бути досягнення рівня показника 10 і менше балів.
Розроблена і скорочена версія шкали Бека – BDI-12, в якій було виключено низку показників оригінальної шкали (наприклад, сон, апетит), здатних під впливом терапії демонструвати артіфіціальние результати, спотворюють сумарну оцінку. Для цієї шкали пороговим показником наявності важкої депресії є сума балів 10 і більше (Beck AT, Steer RA, Garbin MG, 1988).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)