Клінічна симптоматика і діагностика рухових розладів

Діагностика розладів рухів включає дослідження ряду показників стану локомоторного апарату:
– Рухової функції;
– Видимих ​​змін м’язів;
– М’язового тонусу;
– Рефлексів;
– Електровозбудімості нервів і м’язів (про дослідження методом електромагнітної стимуляції див. Гл. 4.2).
Рухова функція перевіряється шляхом дослідження активних (довільних) рухів в поперечнополосатой мускулатурі.
За ступенем вираженості розлади довільних рухів підрозділяються на паралічі (плегии) ​​і парези. Параліч – повна втрата довільних рухів в тих чи інших групах м’язів; парез – неповна втрата довільних рухів, що виявляється зниженням м’язової сили в уражених м’язах.
За поширеністю паралічів або парезів розрізняють наступні клінічні варіанти:
– Моноплегии, монопарез – розлади довільних рухів в одній кінцівки;
– Геміплегія, геміпарез – розлади довільних рухів в кінцівках однієї половини тіла (наприклад, в лівій руці і нозі);
– Параплегія, парапарез – розлади довільних рухів в симетричних кінцівках (в руках – верхня параплегія або парапарез, в ногах – нижня параплегія або парапарез);
– Тріплегія, тріпарез – рухові розлади в трьох кінцівках;
– Тетраплегія, тетрапарез – розлади довільних рухів у всіх чотирьох кінцівках.
По механізму розвитку паралічі і парези діляться на органічні (обумовлені органічними захворюваннями) і функціональні (спостерігаються при функціональних розладах нервової системи, наприклад “істеричні” паралічі і парези). Органічні паралічі (парези), у свою чергу, поділяються на неврогенні (виникають при ураженні корково-м’язового шляху) і міогенні (розвиваються на тлі первинних захворювань самих м’язів). Паралічі і парези, обумовлені ураженням центрального рухового нейрона, позначаються як центральні; паралічі і парези, викликані поразкою периферичного рухового нейрона, називаються периферичними.
Методика виявлення паралічів і парезів включає:
– Зовнішній огляд;
– Дослідження обсягу активних рухів;
– Дослідження м’язової сили;
– Проведення спеціальних проб або тестів для виявлення нерізко виражених парезів.
Зовнішній огляд дозволяє виявити або принаймні припустити той чи інший дефект в змозі рухової функції по міміці хворого, його позі, характером переходу з лежачого положення в сидяче, уставанню зі стільця, поширеності м’язових атрофий або їх відсутності. Паретичностью рука або нога нерідко приймає вимушене положення аж до розвитку контрактур. Так, хворого з центральним гемипарезом можна розпізнати по позі Верніке – Манна – сгибательной контрактурі в руці і разгибательной в нозі (“рука просить, нога косить”).
Особливу увагу звертають на ходу хворого. Так, при центральному парезі ноги спостерігається так звана ціркумдуцірующая хода – хворий ходить з распрямленной ногою, майже не відриваючи підошву від підлоги; нога при ходьбі як би описує півколо. При слабкості м’язів тазового пояса (в першу чергу сідничних) виникає “качина” хода – хворий не утримує при ходьбі центр ваги і тому ходить вперевалку, як качка. Паралічі і парези м’язів гомілок і стоп супроводжуються утрудненням вставання на п’яти або на носки; хода в цих випадках також стає зміненою – наприклад, “півняча” хода, або степпаж, при парезах Перонеальная групи м’язів.
Обсяг активних рухів визначається наступним чином. За завданням лікаря хворий робить активні рухи, а лікар візуально оцінює їх здійснимість для хворого, обсяг і симетричність (зліва і справа). Зазвичай досліджують ряд основних рухів в порядку зверху вниз.

Неможливість виконання активних рухів або зменшення їх обсягу не є патогномонічним ознакою паралічу або парезу, оскільки ці порушення спостерігаються і при патології кістково-суглобового апарату (анкілози, контрактури і т. Д.). Знерухомленість такого роду не відноситься до категорії паралічів або парезів. У цих випадках основним диференційно-діагностичним критерієм стає можливість і обсяг пасивних рухів, які при ураженні суглобів будуть неможливі або обмежені разом з активними.
М’язову силу досліджують паралельно з активними рухами, позаяк їх обсяг при нерізко виражених парезах не зменшується. Силу м’язів кистей визначають динамометром. При дослідженні м’язової сили інших м’язів використовують ручний спосіб в двох модифікаціях.
При першої модифікації лікар перешкоджає виконанню хворим активного руху, визначає і порівнює ліворуч і праворуч силу опору у відповідних м’язах. Так, лікар пропонує хворому згинати руку в ліктьовому суглобі зліва і активно перешкоджає цьому згинанню. Потім так само визначається сила двоголового м’яза плеча правої руки, а сила руху ліворуч і праворуч порівнюється.
Найчастіше використовують іншу модифікацію. Пацієнту пропонують виконати активний рух, не надаючи йому протидії. Потім пацієнт утримує кінцівку в цій позі з максимальною силою, а лікар намагається справити рух у зворотному напрямку. При цьому він оцінює і порівнює ліворуч і праворуч ступінь зусилля, яка для цього потрібно. Наприклад, при даній модифікації силу двоголового м’яза плеча визначають, намагаючись розігнути вже зігнуту в ліктьовому суглобі руку спочатку ліворуч, потім праворуч.
Спеціальні проби і тести необхідно проводити в відсутність паралічів і ясно вловимих парезів. За допомогою проб можна виявити м’язову слабкість, яку хворий суб’єктивно ще не відчуває, т. Е. Так звані приховані парези.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Клінічна симптоматика і діагностика рухових розладів