“Серед тиші неземної на Землі” (До 110-річчя з дня народження Аркадія Казки)
Початок ХХ століття ознаменувався в історії української культури сплеском мистецької діяльності, який спричинився загальним духовним та інтелектуальним піднесенням суспільства. На гребні цього часу опинилася славна когорта ” м’ятежних геніїв ” на чолі з М. Хвильовим, які, відкинувши всі канони та обмеження, висунули своє провідне гасло ” нового стилю в мистецтві – стилю активного романтизму ” [1, с. 247].
Аркадій Казка належав до тих, які не стояли осторонь епохального творення і переломних змін початку нового століття.
Поезія А. Казки – це поезія пошуку себе і свого місця в літературі. Автор постає перед майстром усталених, вироблених часом канонічних форм: газель, рондо, гекзаметр, терцет, тріолет, – в яких продовжує найкращі традиції українські класики (П. Куліш, І. Франко, Л. Українка, Г. Чупринка та інші) . Автор з легкістю імпровізує в межах силабо-тоніки і виводить свої оригінальні строфи. Так у авторській строфіці утверджується сонет-акростих, вінок сонетів із магістралом, в якому використані елементи діалогу та ін. Окрім згаданого сонету-акростиху ” Буря “, поет успішно опановує французький, італійський, англійський сонети, і дещо модифікує їх, оперуючи більшими строфічними блоками – октава та секстина (або катрен + дистих) .
А. Казка ввів одним із перших в українські сонет арії таку складну надстрофічну конструкцію як вінок сонетів (” Аргонавти “, 1918) , до нього
М. Жук вперше його запровадив у тому ж 1918 році.
Творчій манері А. Казки властиві важкі ” залізні ” ритми, які зумовлюють певну ” прозаїзацію ” мови і монументальність віршів. Особливості ритміки поета найяскравіше проявилися у пізніх поемах ” Великдень ” (1925) , “Стежка ” (1926-27) , ” Сон старого кобзаря ” (1927-28) , ” Він іде ” (1928-29) , які й досі цікаві своїми відкриттями у фоніці.
Одним із провідних тем творчості А. Казки є теми самотності й дороги, які він антропоморфізує, тобто матеріалізує їх, переносячи з площини абстракції в щоденне буття [2, с. 56].
Окремого розгляду вимагає вінок сонетів ” Аргонавти ” [2, с. 65 – 74], система образів якого тісно переплітається з символікою твору. Образи-символи мають глибоко фольклорне коріння.
А. Казка користується багатою палітрою кольорів для виразно-чуттєвої передачі зображуваного. Кольористика визначає механізм образної типографії поезії А. Казки, для якого характерна концепція синій – червоний, які становлять діаметрально протилежні символи. Згодом спостерігається координальне зміщення кольору багрянцю з апокаліптичних заграв на символ “благої вісті “[2, с. 134-139]. Така заміна семантики не лишень в колористиці, а й загалом у образній системі, є наслідком зміни суспільних позицій А. Казки. Трактуючи біблійні заповіді згідно з ” вимогами часу “, поет забуває, що ” для нової істини немає більшої шкоди, ніж старі омани “[3, с. 347], а звідси й інерція мислення та образів.
Ім’я А. Казки довгі роки було ізольоване від літературного процесу, а його твори через “мало художність” залежувались у шухлядах видавництв. Проте з настанням нової доби в літературознавстві постала проблема детального вивчення кожної постаті епохи ” розстріляного відродження ” для об’єктивного аналізу цього феномену.
Казка А. В. Васильки.- К., 1989.
Костюк Г. В. Поет юності і сили // Любченко А. Вибрані твори.- К., 1999.
Сверстюк Є. О. На святі надій.- К., 1999.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)