Не втратити зерна духовності (до 90-річчя від дня народження Олеся Терентійовича Гончара)

О. Слижук,

Кандидат педагогічних наук, доцент

Запорізького національного університету

Є у долі кожної нації люди, яким відведено роль її творців, провідників. Імена цих людей записані у книгу історії кожного народу, вчинки їхні великі, непідвладні ні часові, ні злому слову. Час тільки знімає облуду з людських очей, і тоді вони починають розуміти велику силу Генія. До таких людей, геніїв нашої історії і культури, належить Олесь Терентійович Гончар.

З квітня 2008 року йому виповнилось би 90 років. Цій даті й був присвячений тиждень філологічного факультету Запорізького національного університету, в рамках якого відбувся круглий стіл “Вивчення творчості Олеся Гончара у ВНЗ та школі”. У ньому взяли участь учителі української мови та літератури міст Запоріжжя, Енергодара Запорізької обл. та науковці ЗНУ. Творчість Олеся Гончара є надзвичайно близькою для вчителів, методистів, літературознавців Запоріжжя. Бо саме з цих, наснажених ліричною публіцистичністю та ніжною епічністю творів з дитячих літ ми пізнаємо свій рідний край, свою героїчну козацьку та металургійну батьківщину: “На весь обрій димлять заводи. Нема їм вихідних. День і ніч з епічним спокоєм димлять. М’яким силуетом проступає із неба собор. Стоїть на далекому небосхилі, повитий прозоро-синьою млою відстані. Перспектива змістилася, бані собору і труби заводів ніби зблизились між собою, злилися в єдинім ансамблі споруд старого й нового віку…” [1, т.7, 128].

Саме у творах Олеся Терентійовича ми бачимо портрети своїх земляків:

– Порфир Кульбака, начальник режиму Тритузний, директор школи-інтернату Валерій Іванович та педколектив (повість “Бригантина”) – дія відбувається у селищі Комишуваха Запорізької області;

– генерал Смирнов, який боровся з фашистами й героїчно загинув біля села Смирнове (колишня Попівка) Куйбишевського району Запорізької області (повість “Людина і зброя”);

– Богдан Колосовський, Таня Криворучко, їхні студентські друзі у перші дні війни на зруйнованих війною хлібних полях степового Запоріжжя (повість “Людина і зброя”);

– Микола Баглай, Єлька Чечіль, Ягор Катратий, Ізот та Володька Лободи (роман “Собор”);

– історик Дмитро Яворницький та легендарний Нестор Махно (роман “Собор”);

– образ-символ нашої духовності, козацький собор, доведений до “риштувань” (роман “Собор”).

Сучасна шкільна літературна освіта покликана в першу чергу формувати національну самосвідомість учнів, виховувати високоморальну особистість засобами художнього слова, формувати читацькі інтереси школярів. Тому надзвичайно важливим є добір змісту таких взірців класичної та сучасної літератури, які презентували б скарбницю духовності української літератури та культури. До таких творів належить і проза Олеся Гончара.

Регламентування шкільного вивчення творчості Олеся Терентійовича змінювалось доволі часто, залежно від особливостей соціально-культурного розвитку України та концепцій загальної середньої освіти. У різні часи за різними програмами пропонувалось вивчати і новелістику Гончара (“Кресафт” у 8 класі, роман у новелах “Тронка” в 11-му), і його романи “Прапороносці”, “Людина і зброя”.

Чинна програма з української літератури для 11-річної школи пропонує для вивчення у випускному класі життєвий і творчий шлях Олеся Гончара, новелістику оглядово (у класах з поглибленим вивченням літератури передбачається аналіз новели “За мить щастя”), текстуальне вивчення роману “Собор”.

Програма для 12-річної школи пропонує у випускному класі вивчати творчість Олеся Гончара в рамках теми “Українська новела, оповідання”. Після огляду інтенсивного розвитку малої прози у 60-і роки XX ст. (твори В. Дрозда, Є. Гуцала, В. Шевчука, Г. Тютюнника, А. Дімарова та ін.) творчість Гончара представлена так: “Олесь Гончар. “За мить щастя”, “Залізний острів” (із роману “Тронка”). Коротко про життя і творчість митця. Загальна характеристика доробку О. Гончара-романтика і Гончара-романіста. Творчий злет у 60-ті роки. Його громадянська і життєва позиція, роль у духовному відродженні нації. Краса і сила кохання як матеріал художнього осмислення. Узагальнений образ миті життя, філософія миті щастя людини (“За мить щастя”). Новела-засторога “Залізний острів”. Символіка танку юних Віталика і Тоні на розпеченій палубі затонулого крейсера (гуманістичні цінності під загрозою цивілізаційних процесів). 777: новела (поглиблено). Усвідомлення філософської сутності щастя людини, його відносності й короткочасності. Усвідомлення небезпеки цивілізаційних процесів, здатності сучасної людини зберегти своє єство, свої почуття” [2, 137].

На перший погляд здається, що дійсно глобальні, вічні проблеми розглядатимуться на прикладі новелістики Гончара. Але чи не втратиться під час такого розгляду творчості письменника справжня її суть, адже новели Гончара – це порівняно невеликий доробок у його творчій спадщині. Насправді ж навряд чи оглядово старшокласники зрозуміють творчий внесок в історію української літератури Гончара-романіста. Давно вже в шкільних програмах немає “Прапороносців” – одного з перших в українській літературі роману про війну. Хоча насправді твір потребує нового, неупередженого, незаангажованого комуністичними ідеями погляду. Наприклад, про духовну спорідненість його з нереалізованим задумом Довженка “Золоті ворота” та повістю “Україна в огні”. “Прапороносці”, за визначенням Івана Драча, “були ствердженням українства у Великій Вітчизняній війні”, це був новий погляд на війну як випробування не просто людини, а людяності, що може вистояти в лихолітті, тільки активізувавши найтонші струни душі (згадаймо ту літеру “Л”, яка вела вперед армію-визволительку). Може, насправді Олесь Гончар мав на увазі не прапор Леніна, а знамено Людяності й Любові до рідної землі.

Та й вивчення “Тронки” не повинно було б обмежуватись вивченням однієї новели “Залізний острів”, хоч вона й відіграє важливу роль у композиційній побудові роману. Тоді як же пояснити учням символічну назву роману і зв’язок між новелами в його структурі? Саме таким способом учні поглибили б свої теоретико-літературні знання про роман у новелах.

Засмучує й те, що роман “Собор” знову спіткатиме незаслужене забуття, хоча більшість учителів-словесників вже не мислять шкільної програми без цього знакового і в творчості Олеся Гончара, і в усій історії української літератури та культури твору. Бо складно знайти в усій програмі для старших класів твір, так наснажений вічними проблемами людського буття. Наприклад, вчителі-словесники навчально-виховного комплексу “Гармонія” з міста Енергодара беруть епіграфом до його вивчення слова А. де Сент-Екзюпері: “Моя цивілізація тримається на культі Людини… Віками вона прагне показати людину, так само, як вчить крізь каміння бачити Собор”. Бачимо, що роман Олеся Гончара не тільки відкриває старшокласникам собори душ їхніх, але ще раз доводить, що твори українських письменників займають достойне місце у світовій літературі, у глобальному культурному процесі.

Доля самого роману так само яскраво ілюструє всю компартійну бюрократичну систему, коли не можна було говорити прямо небажані для існуючого режиму речі. Учителі-словесники Запоріжжя знають про це не тільки з книг та статей, а ще й з розповідей професора В. А. Чабаненка про те, як він, молодий викладач Запорізького педінституту, в тому далекому 1968 став на захист роману “Собор” Олеся Гончара й був за це звинувачений у націоналізмі, відсторонений від викладацької роботи.

Важливе значення має вивчення роману “Собор” і для розвитку читацьких інтересів одинадцятикласників, що пов’язані зі здатністю учнів цілісно сприймати твір, аналізувати його, узагальнювати й висловлювати своє ставлення до нього. Саме в 11 класі помітне переважання понятійного осягнення творів над їх образною конкретизацією. Розширюється вплив художньої літератури на емоційну сферу учнів, який породжує відповідну потребу в читанні та формує сталий інтерес до високохудожніх творів. Безпосередньо пов’язаний з організацією читання та аналізом художнього твору старшокласниками перехід від ситуативної до внутрішньо обумовленої поведінки особистості, що спричинює перебудову її діяльності. Разом зі зміною поведінки, яка регулюється моральним ідеалом, відбувається перехід від несталого ситуативного до сталого фіксованого інтересу до читання.

Саме це визначає вибір змісту літературної освіти учнів цього віку, методів, прийомів та засобів сприйняття й аналізу художніх творів, які активізують

Проблемність вивчення теми та разом з тим впливають на емоційно-оцінну здатність старшокласників, що сприяє формуванню інтересу до читання високохудожніх творів, перенесенню авторської позиції у власний життєвий досвід та насиченню особистісно-го сенсу художньо-образними уявленнями. Вивчення великих епічних творів у старших класах допомагає задіяти власний життєвий досвід читача-старшокласника для осягнення художнього образу, сформувати здатність до естетичного сприйняття як передумову до актуалізації та формування потреби прочитати художній твір, створити оптимальні умови для усвідомлення авторського художнього образу та використання його у власній творчій діяльності.

Як свідчать сучасні вітчизняні дослідження з літературного розвитку учнів 11 класу, “Розвиток читацьких інтересів іде за лінією поєднання понятійних узагальнень. Концептуальний підхід до вивчення літератури здійснюється у свідомому використанні основних принципів аналізу ідейно-художньої своєрідності художніх творів, в усвідомленні неповторності творчої індивідуальності письменників, до чого учнів готували протягом усього попереднього вивчення літератури. На всіх етапах вивчення конкретного твору (вступні заняття, уроки інтерпретації й аналізу, узагальнення матеріалу на підсумкових заняттях) особливе значення у формуванні цілісного розуміння художньої літератури має увага до задуму автора, до його концепції часу й людини, до втілення цієї концепції в системі образів і структурі твору. Розвиваючи здатність школярів до образних і понятійних узагальнень, активізуючи використання системи знань і понять, важливо зберегти елемент насолоди. Він пов’язаний у першу чергу з інтересом до художнього світу автора, з вихованням естетичного сприйняття, є основою художньо-естетичної активності, позитивної мотивації в навчанні” [3].

За кількістю морально-етичних проблем, яких торкається Олесь Гончар у своєму романі, мабуть, складно знайти рівний йому в літературі XX ст., недарма Є. Сверстюк назвав його “одним із найгуманніших творів”. Ці проблеми пронизують весь роман, читаються в багатьох цитатах з нього:

– “Нема країни кращої, ніж правда…”;

– “Навколо… ламаються списи в щоденних баталіях, що їх ведуть будівничі з браконьєрами…”;

– “Ніколи не думав, що стільки в нас крутіїв. Та ще крутіїв такої високої кваліфікації…”;

– “…тоді я великий, коли я в праці!”;

– “Зрештою, що на цій грішній землі ще залишається людині, крім усмішки неба та ласки сонця?”;

– “Душа міста, чим вона снить?”;

– “А в чому ж твоя душа увічнить себе?”.

М. Кудрявцев зазначає: “Головний конфлікт твору – це зіткнення високої духовності, людяності, правди з облудним фарисейством чиновників і кар’єристів, з казенною безсердечністю бездушних, самозакоханих бюрократів, це, врешті-решт, боротьба світлих сил народу нашого за збереження свого національного коріння, історичної пам’яті, за істинний гуманізм, проти безпам’ятства, морального і духовного банкрутства, проти брехні та пристосовництва” [5, 122].

Саме до таких епічних полотен, у яких порушені вічні проблеми, осягнення яких учнями потребує цілісного погляду на художній твір, глибокого проникнення у текст, і належить роман Олеся Гончара “Собор”. Хочеться вірити, що, наперекір усім “нововведенням”, він залишиться цікавою сторінкою в історії української літератури XX століття, про нього пам’ятатимуть покоління наших нащадків, бо в цьому творі – зерна духовності нашої нації.

Не в’януть червоні гвоздики, покладені дбайливими руками студентів та викладачів філологічного факультету Запорізького національного біля меморіальної дошки Олеся Гончара, що біля входу у головний корпус університету. У їхніх душах проростають зерна духовності, посіяні ним. Напевно, незважаючи на всілякі негаразди в нашому житті, вони нестимуть ці паростки нащадкам, і житиме творчість Гончара у наших повсякденних добрих справах.

Література

1. Гончар О. Т. Твори: В 7 т. – К.: Дніпро, 1987. – Т,1. – 550с.;Т.7. – 656 с.

2. Українська література. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з українською і російською мовами навчання. 5-12 кл./ Укл. М. Г. Жулинський, Р. В. Мовчан та ін. – К.: Перун,’2005. – 201с.

3. Богданова О., Леонов С, Чертов В. Методика преподавания литературы // http: /Www. slovesnik. ru/Tbooks/index3.phtml

4. Гуменний М. Олесь Гончар: Книга для вчителя. – К., 1991.

5. Кудрявцев М. Щоб не згинули зерна… (Духовні та морально-етичні аспекти літератури: Курс лекцій). – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2003. – 208 с

6. Погрібний А. Олесь Гончар. – К., 1989.

7. Сверстюк Є. Собор у риштованні // Дивослово. –

1998. – № 5.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Не втратити зерна духовності (до 90-річчя від дня народження Олеся Терентійовича Гончара)