“Реальний соціалізм”
Соціально-економічну систему, усталену в 1940-1960-х рр. у Східній Європі, а ще раніше в СРСР, прийнято називати “реальним соціалізмом”. Цю систему, засновану на підпорядкуванні державі майже всіх сторін життя суспільства, включаючи економіку і культуру, можна назвати соціалізмом умовно, так як її риси серйозно розходяться з поглядами теоретиків соціалізму. Економіка виявилася не під контролем суспільства, а в руках державної бюрократії, чиновництва. Дисидентів ж, незгодних з режимом, арештовували.
У той же час такі країни, як Болгарія, Румунія, Польща, за допомогою СРСР створили потужну промисловість і перетворилися з аграрних та аграрно-індустріальних країн в індустріально-аграрні. Співпраця з СРСР в рамках створеного в 1949 р РЕВ (Ради економічної взаємодопомоги) забезпечувало ці країни дешевими енергоносіями і надавало їхній економіці широкий ринок збуту. Трудящим були забезпечені соціальні пільги та виплати, за деякими показниками перевершували рівень, гарантований соціальними державами країн Заходу. Було ліквідовано безробіття. Участь у створеному в 1955 р Варшавському оборонному договорі забезпечило безпеку кордонів.
Розвивалася культура соціалістичних країн. Контролювати економіку держава спрямовувала значні кошти на розвиток мистецтва, літератури, кінематографії. Більшість письменників країн Східної Європи творили в рамках офіційного “соціалістичного реалізму”. Так, наприклад, чеський письменник Вацлав Ржезач, відомий своїми романами і до встановлення “народної влади”, з ентузіазмом взявся оспівувати успіхи соціалістичного будівництва, приховуючи від читачів його негативні сторони.
Але за межами теми боротьби за соціалізм творчість письменників було більш своєрідним. Великим успіхом у читачів користувалися твори фантастів соціалістичних країн – Станіслава Лема, Івана Єфремова, братів Аркадія і Бориса Стругацьких. Ці автори представляли у своїх романах складну картину майбутнього, в якій особистість мала шанс подолати сковують її рамки застарілих технологічних, психологічних і громадських форм. Незважаючи на те що правлячі партії контролювали зміст творів, вони в той же час забезпечували можливості для творчості істинним талантам. Так, наприклад, польський кінорежисер Анджей Вайда у фільмі “Людина з каменю” піддав безжалісної критики польську дійсність епохи сталінізму.
Розвивалася і непідконтрольна владі культура. У Радянському Союзі поширився рух авторської пісні, майже непідвладне цензурі. Такі барди, як Володимир Висоцький і Юрій Візбор, були популярні і в інших країнах соціалізму.
Східна Європа була сприйнятлива і до західної культури. Тут швидше, ніж в СРСР, освоювали рок-музику, частіше дивилися західні фільми та концерти артистів з капіталістичних країн. Розвивалося культурне співробітництво між країнами соціалізму. Проза і поезія одних народів були переведені на мову інших, знімалися спільні фільми. Зводилися грандіозні монументальні споруди, що символізували дружбу між народами Східної Європи.
За все це доводилося платити більшу ціну. Бюрократична економіка була неефективна і породжувала численні збої і неузгодження. Це призводило до частих нестача, дефіциту багатьох товарів. Щоб отримати їх, доводилося вистоювати довгі черги. Якщо спочатку бідне в недавньому минулому населення задовольнялося малим, то поступово потреби людей ставали більш різноманітними. Неповоротку директивне планування не встигало за задоволенням потреб населення. У важкому становищі перебувало сільське господарство, яке виявилося під пресом податків і скуте примусової колективізацією. Варшавський Договір підтримував у Східній Європі авторитарну владу комуністичних партій, в більшості випадків називалися інакше і входили до формальні союзи з підлеглими їм “партіями”. Такі режими називалися “народною демократією”. Вони залежали від СРСР і придушували творчу ініціативу своїх народів, що викликало протести населення та соціально-політичні кризи. В результаті деяких з цих криз в економіку ряду країн Східної Європи були введені елементи ринкових відносин, що дозволило таким країнам, як Угорщина, Югославія і Чехословаччина, наблизитися до рівня життя “суспільства споживання”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)