Принцип забутої тіні у творчості Лесі Українки
Леся Українка, як представник модернізму була зацікавлена феміністичним рухом. Звідси образи жінок – емансипаток, опозиція жіночого і чоловічого, феміністичного і патріархального в її творчості. Після аналізу тези Соломії Павличко [2;73-74], за словами про сильну жінку чомусь бачаться постаті і чуються імена Любові з “Блакитної троянди”, донни Анни, Грішниці, Жанни Д’Арк. А чи тільки категорія сильних і переможців цікава Лесі Українці? Чи хвилюють її інші характеристики? Ці питання ставимо перед собою, працюючи над даною темою.
С. Павличко наводить перелік цікавих для поетеси “жіночих трагедій” [2; 74], однак у ньому не названо ситуації “забутої тіні”, а ця “тінь” з’являється у багатьох творах. Зупинимося на чотирьох з них, які можна виокремити завдяки їх появі. Це “Айша і Мохамед”, “Ізольда Білорука”, “Забута тінь”, “Камінний господар”. В кожному з них головними героїнями є жінки, вони є в центрі уваги. Появу в цьому списку “Камінного господаря”, який дещо виходить за рамки такого відбору, виправдаємо словами самої авторки [6, 400]. В усіх творах прикметним є те, що “забута тінь” з’являється в однаковій ситуації любовного трикутника. Обігруюючи цю тему, Леся Українка цікаво варіює її завдяки особливостям характеротворення. Опиняючись в ситуації “забутості”, кожна з жінок діє якоюсь мірою по-іншому, а якоюсь – однаково. Залежно від дієвості персонажів та її результатів, ми можемо розглянути їх (героїнь), аналізуючи наявність чи відсутність в них ряду характеристик. Розглянемо їх:
– Жертовність героїнь. На перший погляд, жертвами є всі, але зважаючи на нескореність і боротьбу Ізольди Білорукої та Айші, яка виявляється у пошуках виходу із “забутості” шляхом фізичного уподібнення, можна говорити про незадоволеність роллю жертви. Очевидно, себе вони жертвами не мислять, тому з’являється момент боротьби. З боку дружини Данте і Долорес повна покора, що дає підставу говорити про жертву, принесену ними. Але логічне питання: а чи не є ця покора, навіть упослідження, своєрідною формою вивищення, тобто своєрідною формою боротьби?
– Переможці чи переможені. Якщо ми припускаємо, що всі героїні перебувають у стані боротьби зі своїм статусом “забутої тіні”, то мусимо окреслити і результати цієї боротьби. У випадку кожної жінки це перемога. Вона різна, бо різні методи її досягнення. Для Ізольди це лише одна мить тріумфу зі словами: “…його покриє чорная коса”. Для Долорес це момент дарунку Дону Жуану титулу, адже відтепер – він вічний її боржник, а борг віддватиме своєю пам’яттю. Айша святкує переможну хвилину, коли чує, що пророк покохав її ще за життя Хадіджі. І тільки дружина Данте перемагає все життя, щоразу, коли “…його рука, шукаючи опори, спиралась на її плече, запевне”. Отже, для “забутої тіні” перемога – це лише короткий момент визнання чоловіком її простої присутності в його житті.
– Саможертовність чи принесення в жертву. Це питання можна вирішити двояким прочитанням самого словосполучення “забута тінь”, зважаючи на семантику кожного слова окремо та акцентуацію на одне з них. Роблячи акцент на слові “забута”, говоримо про жертву, принесену кимось, якщо основне смислове навантаження на слові “тінь”, то маємо справу з саможертовністю.
– “Забута тінь” з огляду на коло персонажів, в якому вона з’являється. Це любовний трикутник, де чоловік виявляється особистістю непересічною. Це геніальний поет Данте, великий пророк Мохамед, неперевершенені коханець і звабник Дон Жуан, славний лицар Трістан. Така закономірність не може бути випадковою. Імовірно, саме ця непересічність чоловіків – персонажів і вимагає існування жінки мрії і жінки земної. Як без першої, так і без другої вони, очевидно, не можуть відбутися як виняткові.
Ці пункти є шляхами до висновку, що Лесю Українку цікавить жіночий характер, як такий, вияв його в стосунках з чоловіком в певних ситуаціях. З іншого боку, поетеса розглядає жінку як причину і умову чоловічої винятковості, цим фактом ми виходимо на зацікавлення характером чоловіка. А загалом факт варіювання оригінальний як такий.
Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія.- К.: Либідь, 1999.- 264 с.
Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія / 2-ге вид., перероблене і доповнене.- К.: Либідь.
Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. Літературознавчі студії.- Івано-Франківськ: Лілея НВ, 1998.- 296 с.
Скупейко Л. Леся Українка і фемінізм: (нефеміністичний погляд) // Слово і Час.- 1999.- №8.- С. 43-48.
Українка Леся. Зібрання творів: У 12 томах.- К., 1997.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)