Площа Ринок Львова
Звичайно, Львів – велике місто, у ньому є нові, так звані “спальні” райони, є місця, звані непривітно-жорстким словом “промзони”, де зосереджені промислові підприємства. Але не вони роблять Львів містом, побувавши в якому одного разу, хочеться знову і знову повертатися сюди, хочеться побачити на тихих мощених бруківкою вулицях щось ще незвідане і непізнане, що ще не розглядали і не побачив. Львів – це культурний і архітектурний діамант, гранями якого є понад 2000 пам’яток історії та архітектури. Недарма ж вся центральна частина міста внесена до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Львів – це переплетіння культур і хитромудра суміш стилів. Католицькі собори сусідять з православними храмами, вірменськими церквами та синагогами. Що ж стосується архітектури, то можна з упевненістю сказати – у всьому світі мало знайдеться міст, де одночасно можна зустріти шедеври чи не всіх архітектурних стилів: готики і бароко, романського стилю і ренесансу, рококо та ампіру, модернізму і конструктивізму…
Вперше Львів згадується в літописах, датованих 1256 роком. Засновником міста вважається галицько-волинський князь Данило Галицький, який назвав його на честь свого сина Лева. Незабаром на берегах річки Полтви виріс добре укріплений замок, а в 1272 році “хрещений батько” міста переніс столицю свого князівства з Галича до Львова. Надалі історія міста розвивалася в чому так само, як і історія більшості середньовічних міст, швидко стали важливими торговельними, політичними та культурними центрами. Вигідне географічне положення на перетині головних торгових шляхів протягом буквально декількох років зробили Львів центром регіону. І все-таки Львів – місто особливе. Насамперед тому, що йому вдалося успішно протистояти все змітає на своєму шляху полчищам монголо-татар. Небагатьох міст судилося дати відсіч жадібним і жорстоким ордам нащадків Чингісхана. А “місту Лева” це вдалося двічі (до речі, Львів за свою багатовікову історію 24 рази піддавався облозі, однак жодного разу місто не вдалося взяти штурмом). І хоча самовіддана боротьба галичан все-таки була нерівною, вона багато в чому сприяла тому, що татари так і не зважилися йти в Європу, за що Європа відповідним чином “відплатила” Галицько-Волинському князівству. Польські, литовські та угорські завойовники не забули скористатися нагодою і прибрали до рук ослаблене держава, розділивши його між собою.
У 1340 році Львів став володінням литовського князя Люберта, а через всього десять років місто перейшло під владу польського короля Казимира III. І треба сказати, при цьому абсолютно не втратив свого значення, скоріше навпаки, ще більше зміцнив своє становище важливого культурного та економічного центру. У 1356 року Львів отримав магдебурзьке право, і прийняте воно було на площі, якій судилося стати осередком життя міста, – площі Ринок.
Звідки ж така назва у найстарішій і відомої площі Львова? Незнайомий з історією міста людина може подумати, що раніше на площі розташовувався великий ринок, торжище, привлекавшее купців з усіх сторін світу. Це, на перший погляд, цілком логічне припущення на перевірку виявляється зовсім невірним. Не ринок дав назву площі, а навпаки. Справа була так. Вже згадуваний нами польський король Казимир III запросив німецьких майстрів і наказав, крім іншого, влаштувати в центрі міста велику площу. Коли робота була закінчена, німці назвали площу “Ринг”, тобто “кільце”. Однак серед місцевих жителів ця назва не прижилася, і “ринг” за співзвучністю поступово трансформувався в “ринок”.
Взагалі, Львів готичний, Львів, який перебував під владою польських монархів, будувався за німецьким канонам. Звідси і досконала строгість прямокутного плану міста, за яким німецькі будівельники зводили центр Львова, і прямі, що перетинаються під прямим же кутом вулиці, і будівлі, побудовані виключно в готичному стилі. У цьому ж стилі неподалік від площі Ринок був зведений Львівський кафедральний собор, будівництво якого тривало більше ста років.
Але повернемося безпосередньо до площі Ринок. Сама по собі невелика площа (142 на 129 метрів) ось уже протягом семи з гаком століть відігравала і відіграє величезне значення в житті Львова. Магдебурзьке право, як відомо, істотно розширювало права місцевого самоврядування, обмежуючи владу феодалів і підпорядковуючи місто безпосередньо королю, інтереси якого представляв міський староста. А для того щоб члени самоврядування могли десь засідати і вирішувати нагальні для життя міста питання, Львову потрібна була ратуша.
Природно, що розташовуватися ратуша повинна була в самому серці міста, а значить, на площі Ринок. Перша ратуша була побудована ще в 1381 році, найвища будова вінчалися сторожовою вежею, галереєю для міського сурмача і годинами, одними з перших в Європі. Оскільки камінь був тоді неймовірно доріг, будівля була дерев’яною. У ті роки пожежі були бичем дерев’яних міст, достатньо було однієї іскри, щоб через якихось пару годин велике місто перетворився на попіл. Львів у цьому плані не був винятком. Під час однієї з пожеж дерев’яна ратуша згоріла.
На початку XVII століття на площі Ринок була побудована нова ратуша, на цей раз кам’яна. Однак і ця будова не збереглося, оскільки в 1826 році з невідомих причин обвалилася вежа ратуші. Будова, які нині височіє на площі Ринок, було зведено в 1835 році за проектом архітекторів Ю. Маркля, Ф. Третера і А. Вондрашкі. У 1852 році на вежі ратуші (висота якої 65 метрів) було встановлено годинник діаметром більше 3 метрів. Незважаючи на те що будівля ратуші, так би мовити, досить молодо в порівнянні з іншими історичними спорудами міста, воно є одним з найбільш примітних символів Львова. Ратуша – один з найпопулярніших туристичних об’єктів міста. Адже достатньо подолати всього 400 сходинок, і ви опинитеся на оглядовому майданчику, звідки відкривається прекрасний вид на “місто Лева”.
Друга половина XVI століття – це час Відродження, час, коли Львів став забудовуватися в стилі італійського ренесансу. Треба сказати, що “місто Лева”, мабуть, єдине місце в Україні, де настільки помітно вплив італійської архітектури. З тих пір і склався унікальний стиль забудови центральної частини міста, в тому числі і площі Ринок. Час і обставини диктували свої умови. З одного боку, львівські аристократи всенеодмінно бажали, щоб їхні будинки будували кращі італійські архітектори, тому й були схожі вони на маленькі палаци. З іншого – земля в центрі міста, особливо в районі площі Ринок, вже тоді коштувала дорого. Тому й будувалися будинки вузькими і досить високими (на ті часи, звичайно), зазвичай в три поверхи.
Всього на площі Ринок розташоване 44 будівлі. І кожне з них може розповісти якусь свою особливу історію. Ось, наприклад, в будинку на східній стороні площі Ринку в кінці XVI століття жила місцева красуня, якась Ганна. Скільки ж чоловічих сердець розбила ця вітряна феміна! Одного разу в її будинку зустрілися два суперники, і кожен вважав, що тільки він має право на любов Анни. Природно, що суперечка могла зважитися тільки на дуелі, яка відбулася тут же в будинку. В результаті один з дуелянтів був смертельно поранений, а іншого чекав суд і суворе покарання. Але у справу вступило лицарське благородство – суд все-таки відбувся, але він повністю виправдав убивцю, оскільки його суперник, вмираючи, визнав себе винним у сварці.
Через півтора століття в іншому будинку на площі Ринок проходило весілля. Ні, в тому, що коронний гетьман Сенявський видавав заміж свою дочку, не було нічого дивного. Але от як це відбувалося! Під час урочистої вечері на фасаді будинку й усередині його горіли 600 смолоскипів і 400 ліхтарів. Однак розкішна святкова ілюмінація – це ще не все. Весілля адже була не чиясь небудь, а дочки самого гетьмана. А значить, випити за здоров’я молодих повинні були не тільки запрошені на вечерю, але і всі городяни. Але як напоїти таке число людей? Задача була вирішена просто і ефективно – по кутах будинку встановили чотири дощові труби, звідки кілька годин рікою лилося вино! І кожен міг підійти, налити собі кухоль і випити за щастя нареченого і нареченої.
Заслуговує на увагу і будинок № 6 на площі Ринок. Побудований він був грецьким купцем і меценатом Корняктом, а примітний він, по-перше, тим, що в цьому будинку народився польський король Ян Собеський, а по-друге, саме тут зберігся італійська, або венеціанський, дворик, мабуть, єдиний на території всього колишнього СРСР.
Ще однією визначною пам’яткою площі Ринку є унікальні фонтани. Колись, ще за часів правління польських королів, на площі Ринок були пробурені міські колодязі. З часом вони зникли за непотрібністю, але в пам’ять про них в 1793 році на місці колодязів були встановлені чотири фонтани-скульптури: Нептуна, Адоніса, Діани і Амфітрити.
Звичайно ж, пам’ятки “міста Лева” не обмежуються однією лише площею Ринок. Львів – це і один з найстаріших у Східній та Центральній Європі та перший в Україні університет, і Оперний театр (якому в цій книзі присвячена окрема стаття), і багато-багато іншого. Львів – це чудове місто, що змушує забути вас про негоди і повсякденні турботи і зануритися в прекрасний світ старовинної архітектури.
Однак те, що площа Ринок внесена до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО, охороняється всіма мислимими і немислимими законами, аж ніяк не означає повну безпеку для безцінних шедеврів архітектури. У це складно повірити і ще важче зрозуміти, але знаходяться люди, яким абсолютно байдуже, в якому вигляді унікальну площа побачать наші нащадки. І що найстрашніше, люди ці облачені чималому владою. У 2006 році з подачі деяких чиновників на площі Ринок була затіяна так звана реконструкція. Не потрібно бути великим фахівцем, щоб зрозуміти, що подібні роботи повинні здійснюватися з особливою ретельністю і обережністю. Але про яку обережності могла йти мова, якщо роботи велися за допомогою важкої техніки, якщо, наприклад, бруківка знімалася не вручну, як це належить за всіма реставраційним канонам, а за допомогою екскаватора? Природно, що старовинні будинки стали просто не витримувати такого звернення.
Як вважають активісти громадських організацій, справжньою метою “реконструкції” було якраз-таки руйнування старовинних будівель та будівництво на їх місці офісних приміщень та магазинів. На щастя, дії сучасних варварів вдалося зупинити. Ми поступово вчимося відстоювати свої права і, треба сказати, дечого досягли в цій нелегкій справі. Наступним етапом має стати вміння захищати нашу культурну спадщину і зробити все, щоб наші нащадки мали можливість милуватися і жити поруч з цією спадщиною…
(2 votes, average: 3.00 out of 5)