Олександр ДОВЖЕНКО (1894-1956) – З УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ
Бог посилає геніїв народові саме тоді, коли нація опиняється у вкрай тяжких умовах існування, проходить надзвичайні випробування. Тільки геній спроможний своїм талантом урятувати народ, виправдати перед Господом за допущені помилки, вказати кращим представникам нації саме той шлях, який рано чи пізно виведе їхніх земляків до перемоги.
Олександр Петрович Довженко народився 29 серпня (10 вересня – за старим стилем) 1894 року на хуторі В’юнище біля містечка Сосниця на Чернігівщині. Сім’я мала пару коней, великий човен, добротну хату. У багатодітних Довженків із чотирнадцяти діток вижили тільки Сашко та його молодша сестра Поліна. Цими двома мати Одарка Єрмолаївна, вічна трудівниця з тонкою і ліричною душею, опікувалася самовіддано й жертовно, а батько, Петро Семенович, щоб дати синові змогу здобути вищу освіту, навіть продав десятину землі. Якийсь час Олександр Петрович учителював у Житомирі, але прогриміли Перша світова війна, революція, проголошення УНР, війна громадянська, на терени України прийшла радянська влада – й усі життєві плани витіснила кінематографічна творчість.
У біографії найвидатнішого українського кінорежисера багато білих плям. Є дані, що майбутній кінорежисер був петлюрівським сотником. Як і Володимир Сосюра, Олександр Довженко пережив більшовицький розстріл, в останню хвилину був дивом помилуваний і примкнув до більшовиків.
Першим успіхом Довженка-кінорежисера можна вважати фільм “Звенигора”. Кіно в ті часи було німим, актори відтворювали події і настрої рухами, жестами й мімікою, а для кращого розуміння на екрані з’являлися набрані великим шрифтом коротенькі репліки. Редактор тодішнього журналу “Кіно” Микола Бажан про кінокартину “Звенигора” відгукнувся дуже схвально: “Це – історична симфонія, що рівної їй немає в світовому кіно. Це зафільмована лірика, епос і філософія, виявлені в образах такої глибини й значимості, що багатьом несила до кінця їх розкопати й зрозуміти”. Саме довженківською “Звенигорою” було започатковане поетичне кіно з глибокою задушевністю, широкою підтекстовою гамою і питомо українським колоритом.
Хата Довженків у Сосниці збереглася донині. Тут відкрито літературно-меморіальний музей
У 1929 році Олександр Довженко натхненно працював над кінокартиною “Земля”, сценарій якої написав сам. Успіх був неймовірний! У 1958 році у Брюсселі картину визнали найкращою в світі. Чарлі Чаплін1 надіслав О. Довженкові таку телеграму: “То велике щастя для нас, що Україна має такого славного сина й воістину великого художника”.
Коли ж на екрани вийшов фільм О. Довженка “Іван” (1932), то буквально за одну репліку “Не туди б’єш, Іване!” (у цьому епізоді доведений до розпачу селянин нещадно батожив коня-трудягу) кінорежисерові “пришили” звинувачення в антирадянщині. Навіть батьків митця вигнали з колгоспу, прилюдно звинувативши в тому, що вірять у Бога, є прихованими націоналістами, ворогами народу, багачами-куркулями, яких варто виселити з рідних місць. Залишатися в Україні Олександрові Довженку стало небезпечно: за першої нагоди його заарештують і знищать, як це вже зробили з багатьма талановитими людьми.
З 1934 року О. Довженко працює в Москві. Для тодішньої влади тепер він перестає бути небезпечним, бо перебуває під постійним наглядом. Радянський тиран і диктатор, очевидно, сподівався, що рано чи пізно геніальний О. Довженко напише кіносценарій, де звеличить вождя, як це тоді робили митці Радянського Союзу. Вождь залякував і приручав, нагороджував і вимагав вдячності. Дві Сталінські й Ленінська премії, закордонні відрядження, звання діяча мистецтв, орден Леніна, іменний патефон із гравіруванням: “А. П. Довженко от Сталина” – але, як і батіг, жоден пряник не діяв.
Утім, на певні компроміси митець йти мусив, але не заради безбідного існування, а задля можливості створювати кінокартини, які досі дивують світ, писати фронтові оповідання, кіноповісті “Україна в огні” та “Зачарована Десна”.
Батько та син – Петро і Олександр Довженки (1940)
1 Чарлі Чаплін (1889-1977) – американський і англійський кіноактор та режисер.
Перед початком Другої світової війни О. Довженка на короткий час відпустили в Україну для зйомок фільму за повістю М. Гоголя “Тарас Бульба”.
Із перших днів війни Олександр Довженко почав вести “Щоденник”.
Кінорежисер на власні очі бачив, що зробила війна з Україною. Щоб підтримати дух народу, написав кілька коротких, але дуже емоційних оповідань, які часто друкувалися у фронтових газетах, звучали по радіо: “Воля до життя”, “Мати”, “Ніч перед боєм”. Дійовими особами цих творів були прості люди, до війни – переважно звичайні хлібороби. Деякі герої мали риси самого автора. Наприклад, Петро Колодуб згадує, що до війни був садівником. А великий пошановувавач краси й поет у душі Олександр Довженко на всіх кіностудіях, де працював, власноручно посадив чудові яблуневі сади!
Митцеві боліла доля рідного народу. Довгими фронтовими ночами ставало страшно від думки, що правди ніхто з митців не розповість, а тому нащадки й не знатимуть, що довелося пережити в 1940-х роках українській нації. Попри величезні ризики, кінорежисер зважився написати твір про перші місяці війни, важкий відступ радянської армії, трагедію мирних жителів України, які залишалися на окупованій території. Ця кіноповість мала промовисту назву – “Україна в огні”. Усі, хто читав рукопис, вважали твір геніальним і пророкували його авторові славу. А вийшло навпаки. “Україна в огні” потрапила до рук Сталіна, який викликав кінорежисера в Москву, а згодом нацькував на митця оскаженілу зграю придворних підлабузників. Той страшний день у своєму житті Довженко назвав власним “кремлівським розп’яттям”.
Олександр Довженко з дружиною Юлією Солнцевою
“Все життя він змушений був відкуповуватись від режиму. За геніальну “Звенигору” мав платити антиукраїнським “Арсеналом*! за мудру “Землю” – силуваним “Щорсом’! за бунт “України в огні” – казенним “Мічуріним” Справді, яка трагедія художника”.
(Олесь Гончар)
“Довженко – рідкісний приклад палкої відданості митця своїй нації. Він родоначальник нового не тільки в кіно, а й в літературі…
(Бартелемі Амангаль, французький кінокритик)
“Мабуть, зустріч із живим Мікеланджело не справила б враження більшого, ніж те, що зосталося після зустрічі з ним, автором “Землі” й “Арсеналу’! Великість. Крилатість. Могуття духу. Ось такими, напевно, були люди епохи Відродження”.
(Олесь Гончар)
Кіноповість “Україна в огні” заборонили на довгі роки.
Довженко відмовився її переробляти, хоч йому рекомендували центрального персонажа зробити росіянином, а ще – обов’язково ввести у твір образ Сталіна, замінити заклики “За Україну!” закликами “За Сталіна!”.
Ще одна кіноповість О. Довженка про війну, цього разу вже про переможний наступ радянської армії – “Повість полум’яних літ”, мала значно кращу долю, але вийшла вона на екрани вже після смерті автора. Головну роль у цьому фільмі зіграв учень О. Довженка – актор кіно, поет і прозаїк Микола Вінграновський. Про свого наставника він залишив спогади “Рік з Довженком”.
До останніх днів свого життя О. Довженко рвався в Україну, проте дозволу так і не отримав. Не дозволяли геніальному кінорежисерові знімати фільми за його ж кіноповістями. Тоталітарна система робила все, щоб геніальний Довженко вважався “радянським”, “російським”, а не українським митцем. У “Щоденнику” є такі щемливі рядки: “Перед смертю я попрошу Сталіна, аби… з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі”. Не судилось. Помер Довженко 26 листопада 1956 року в Москві, похований на Новодівичому кладовищі.
Олександр Довженко
Діалог із текстом
1. Яку роль відіграють генії в долі свого народу? Чи можуть її змінити?
2. Що ви довідалися про сім’ю Олександра Довженка?
3. На основі прочитаного доведіть, що юність українського генія виявилася складною і тяжкою.
4. Що цікавого ви довідалися про перші фільми О. Довженка “Звенигора” й “Земля”?
5. На які компроміси й чому доводилося йти О. Довженкові?
6. Як ви розумієте слова Олеся Гончара: “Ми з вами, Олесю, належимо до однієї, найвищої партії – Партії Художників”?
7. Що ви можете сказати про причини переїзду О. Довженка до Москви?
8. Чого саме очікував від геніального кінорежисера Сталін? Що і як радили О. Довженкові переробити в кіноповісті “Україна в огні”? Чому митець на це не погодився?
9. Розтлумачте вислів “білі плями” в біографії. Чи можна це словосполучення назвати метафорою? Чому?
10. Як ви розумієте Довженкове визначення суду над ним у Кремлі? Чому для зіставлення й порівняння автор звернувся до біблійної події?
11. Знайдіть у шкільній бібліотеці або мережі Інтернет твір М. Вінграновського “Рік з Довженком”. Доведіть, що це спогади й що твір має автобіографічний характер.
Мистецькі діалоги
1. У наш час споруджено багато пам’ятників О. Довженку на його малій батьківщині й у тих містах, де він жив і творив. Сучасний український скульптор Володимир Щур (нар. 1953 р.) – автор монументальної групи “Мотор!”, яка скоро буде прикрашати центр Києва. Навіть назва скульптури надзвичайно вдало передає співтворчість Олександра Довженка й кінооператора Данила Демудського, важливість для обох митців натхненної режисерської праці. Змалюйте словами скульптурну групу й висловіть свою думку про затребуваність талантів кінорежисера в часи О. Довженка й зараз.
2. Зверніть увагу, що під піджак скульптор “одягнув” Олександра Довженка в сорочку, вишиту дубовим листям. Як ви думаєте, з якою метою це зроблено? Що підказує глядачам така художня деталь, як листя дуба на вишиванці?
Володимир Щур. Мотор!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)