Олександр Довженко (1894-1956) – ПРОЗОРА ТВОРЧІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ
Серед українських митців ХХ століття навряд чи знайдеться ще одна настільки талановита та різнобічно обдарована людина. “Замолоду вчитель, художник, потім кіносценарист і кінорежисер, письменник – прозаїк, памфлетист, драматург. Це все так, і все це не покриває всього Олександра Довженка, і все це в нього перепліталось, і на всьому цьому лежала печать неповторної індивідуальності творчої людини”,- так захоплено відгукнувся про свого колегу видатний український поет Максим Рильський.
Олександр Петрович Довженко народився 29 серпня (10 вересня) 1894 року в селі Сосниця на Чернігівщині в сім’ї селян. Його дитячі роки пройшли в мальовничій місцевості поблизу Десни. “Далека красо моя! – зізнавався митець.- Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину…”.
Навчався О. Довженко в Сосницькій школі та Глухівському вчительському інституті. У цей час майбутній письменник зацікавився українською літературою. Закінчивши інститут, він учителював у Житомирі.
О. Довженко (фото, 1950-ті)
Кадр із х/ф “Земля” (реж. О. Довженко, 1929)
Після повалення російського самодержавства в 1917 році О. Довженко переїхав до Києва, працював учителем та одночасно навчався в Комерційному інституті, слухав лекції в Українській академії мистецтв.
Під час громадянської війни зі зброєю в руках митець захищав Українську Народну Республіку. Побував у полоні, лише дивом урятувався від загибелі. Після війни він жив і працював у Варшаві й Берліні, майже рік навчався у школі відомого німецького художника Віллі Геккеля.
Улітку 1923 року Олександр Довженко оселився в Харкові – на той час офіційній столиці України. Там він опанував професію художника-ілюстратора й карикатуриста, публікував свої твори під псевдонімом Сашко. Тоді митець захопився кінематографом, у 1926 році переїхав до Одеси, працював режисером на місцевій кіностудії. У подальшому його фільми здобули світове визнання.
Під час Другої світової війни О. Довженко був фронтовим кореспондентом. Свої враження від побаченого він художньо обробив і виклав у багатьох нарисах, оповіданнях, повістях і кіносценаріях.
Останні роки життя митець мешкав у Москві. Помер Олександр Довженко 25 листопада 1956 року.
Україна і світ
Кінокартина Довженка “Земля” на Всесвітній виставці в Брюсселі в 1958 році ввійшла до числа 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.
Опрацьовуємо прочитане
1. Коли народився Олександр Довженко?
2. Де пройшло його дитинство?
3. Яку освіту здобув митець?
4. Ким працював О. Довженко в Харкові?
5. Чому письменник переїхав до Одеси?
6. Роботи в якій галузі мистецтва принесли О. Довженкові світове визнання?
7. Чим займався Олександр Довженко під час Другої світової війни?
8. Складіть план поданого в підручнику тексту-розповіді про життєвий та творчий шлях Олександра Довженка. За планом підготуйте усну розповідь про славетного митця.
ІСТОРІЯ ПРО ЗВИЧАЙНИХ ГЕРОЇВ
Друга світова війна стала справжньою трагедією для українського народу. Вона спустошувала міста і села, забирала людські життя. Через страшну загрозу виникла нагальна потреба в організації всенародного спротиву. У доленосний для рідного краю час Довженко прийняв рішення стати військовим журналістом.
Саме тоді знекровлене радянське військо під тиском вражої армії мусило відступати, залишаючи українські землі ворогові. Не якісь гучні пропагандистські гасла, а лише щирі патріотичні слова, звернені до людських сердець, могли підтримати бойовий дух та зміцнити віру в перемогу. Відповіддю на гостру потребу в правдивому слові стало оповідання О. Довженка “Ніч перед боєм”, яке він написав у 1942 році, перебуваючи на фронті. Головне в цьому оповіданні – почуття патріотизму, що надихає звичайних людей на незвичайні вчинки.
Капітан Петро Колодуб пригадує – і в уяві читачів виникають виразні зорові образи: відступ виснажених вояків, які несуть поранених, нічна переправа, грозові блискавиці та вибухи ворожих гармат. На цьому тлі по-особливому, немов живі герої народного епосу, сприймаються двоє дідів-перевізників, які докоряють знесиленим і наляканим воякам. Старі Платон і Савка нагадують, що втрата батьківщини страшніша за смерть.
Обвинувачення старого Платона звучать гіркою правдою. Вони нагадують воякам про високу місію захисників Вітчизни та зміцнюють їхню віру в перемогу. І це не порожні слова, бо вони підтверджені діями. Звичайні рибалки, які, здавалося б, занадто суворо докоряли військовим за слабкість і страх, у вирішальний момент самі без вагань жертвують життям і знищують ворогів.
Може здатися, що незвичайні особистості, учинки яких оспівані в думах та історичних піснях, давно в минулому. Однак автор оповідання доводить, що це не так: у будь-яку епоху у хвилини важких випробувань неодмінно знайдуться сильні духом герої, готові на подвиг в ім’я Батьківщини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)