НА ЖОРСТОКИХ ШЛЯХАХ ВІЙНИ… – ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО (1894-1956) – З УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ

Тоді, страшного 1942 року, у самому розпалі війни, популярність твору була аж такою великою, що його окремою книжечкою видали вісім разів! А також майже одразу з’явилися переклади – грузинською, білоруською, вірменською та іншими мовами.

За великим рахунком, цей твір – унікальний. Довженко перетворив подвиг двох рибалок на справжню легенду. Проста, невимушена розповідь плине у традиційній для геніального майстра романтичній оповіді. Динамічні діалоги, глибина психологічних портретів, яскрава емоційність – визначальні риси оповідання.

Сюжет твору одразу привертає увагу правдивістю, немовби буденністю зображуваного. Молодих танкістів цікавить перед боєм “внутрішній секрет” героїзму їхнього старшого товариша, Героя Радянського Союзу Петра Колодуба. І на очах захоплених слухачів починає розгортатися, немов жива картина, історія подвигу двох звичайних українських трударів – діда Савки та діда Платона.

Під вогнем ворожої артилерії рятують вони Колодуба та його бойових побратимів, переправляючи їх на човнах через Десну. Але найбільшого напруження оповідь сягає тоді, коли звучать гнівні голоси справжніх українських патріотів, гіркі докори відступаючим бійцям від імені всіх, кого полишають вони на поталу гітлерівським окупантам, – матерів, батьків, дітей, сестер і дружин. Сама земля українська, здається, говорить їхніми устами, і незмірним тягарем лягає на душі молодих воїнів.

– Чи зустрічались ви з подібними героями у вивчених раніше творах? Розкажіть про них. Що спільного мають вони з героями оповідання Олександра Довженка?

Але подвиг старих рибалок на тому не завершився. Його кульмінацією стала героїчна смерть діда Савки та діда Платона, які знищують великий човен з фашистами.

Героїзм цих двох старих друзів – непоказний, справжній. Вони самі й не вважають себе героями, хоча щомиті ризикують життям, день і ніч ганяючи човни з солдатами через Десну. Їх хвилює доля рідної землі, якою крокують фашисти, долі тисяч людей, заскочених зненацька страшним молохом війни. Але письменник не розкриває нам ці переживання через моралізаторські настанови. Це прочитується у глибинному, багатошаровому підтексті твору. Натомість Довженко підкреслює скромність, іронічність, з якою старі рибалки ставляться до своїх вчинків, а оповідь щедро приправляє гумором.

Безмежною авторською любов’ю до своїх героїв немовби просякнутий кожен рядок. Зверніть увагу на ліричний, пронизаний щирим теплом портрет діда Савки: “Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак…”.

Довженко підкреслює у своїх героях національні риси характеру: статечність, розважливість, житейську мудрість, що виявляються в найскрутніших ситуаціях. Якась зовнішня безжурність та незворушність немовби підкреслюють особливо яскраво мужність цих людей, їх зневагу до смерті в ім’я святої справи, якою вони вважають боротьбу з ворогом.

Натомість втомлені, знервовані, іноді розгублені молоді бійці заспокоювались, дивлячись на впевненість та врівноваженість мудрих старих рибалок.

Кульмінаційною вершиною оповідання, яка вражає до глибини душі, стала смерть цих простих українських героїв. Зовні тиха, непоказна, але прекрасна у своїй високій жертовності. Треба було мати талант Довженка, щоб змалювати смерть двох старих рибалок у настільки високому романтичному звучанні, з таким пієтетом у ставленні до них.

Засоби мовної характеристики завжди особливо яскраві у Довженкових творах. І “Ніч перед боєм” – не виняток. Мова героїв твору надзвичайно колоритна, вона підкреслює національні риси характеру дідів Платона й Савки. Намагаючись присоромити відступаючих бійців, дід Савка немовби підсміюється, але то гіркі жарти: “Еге-ге! Щось ви, хлопці… не туди неначе йдете… Одежа ось нова, і торбочки, і ремні, еге, і самі ось молоді, а звертаєте неначе не туди, га?!”.

Велику роль у творі відграють діалоги. У дідів-рибалок вони – жорсткі, саркастичні. За колючими словами криється глибокий біль за рідну землю, за поразку, вони дають молодим бійцям суворий наказ неодмінно перемогти. Дошкуляє бійцям дідівський сміх, але він ущипливий, не злостивий. Розмови старих рибалок так само підкреслюють риси національного характеру засобами народного українського гумору.

“Не знаю, чого вони оце так тікають, – сказав дід Платон, ідучи за Савкою до річки, так ніби нас тут зовсім не було. – Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди.

– Еге, – погодився Савка. – Уже, казав той, ні в танку не сховаєшся, ні в печі не замажешся. Тільки от, помічав я, віщування таке було перед війною на втьоки. Така вже, мабуть, їхня планета.

– А, дурість. Планета. Душа несерйозна, розбалувана.”.

Іронія у дідів, так би мовити, вистраждана, нею вони й приховують свій душевний біль. А затамувати тривогу, відчай міцним слівцем, гумором – справді народний спосіб зневажити всіляке лихо.

Найважливіші думки висловлює дід Платон, звертаючись до солдатів, закликаючи їх мати “кріпку ненависть до ворога”, “презирство до смерті”. “Перемагають горді” – такий секрет народної мудрості від діда Платона.

– Де й коли в сучасному житті ви могли переконатися, що справжню перемогу можуть здобути тільки гідні люди?

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Повторюємо

1. Перекажіть найголовніші факти біографії О. Довженка.

2. Які ви знаєте твори митця, присвячені військовій тематиці?

3. Назвіть героїв твору “Ніч перед боєм”. Хто саме вам найбільше запам’ятався?

4. Де й коли відбуваються події твору?

5. Перекажіть своїми словами сцену загибелі старих рибалок Савки та Платона.

Міркуємо

1. Чому саме перед боєм солдати розпитували Петра Колодуба про секрет його безстрашності?

2. Схарактеризуйте образи діда Савки та діда Платона.

3. У чому полягає моральний урок самовідданого вчинку дідів Платона і Савки? Чому ви так думаєте?

4. Поясніть, у чому полягає урочиста піднесеність фіналу оповідання.

Аналізуємо

1. Як ви вважаєте, якою є головна ідея цього твору?

2. Проаналізуйте, які саме слова старих рибалок найбільше дошкуляли відступаючим бійцям і чому.

3. Поясніть роль мовної характеристики персонажів оповідання.

4. Як, на вашу думку, розкривається в оповіданні образ України?

Дискутуємо

1. Наскільки психологічно важливою була розповідь Петра Колодуба перед майбутнім боєм?

2. Чому, на вашу думку, діди Платон і Савка вчинили саме так?

3. Як ви розумієте саме поняття подвигу і патріотизму у військовий та мирний час?

4. Хто, на вашу думку, є справжнім героєм у творі Довженка?

ЛІТЕРАТУРНА П’ЯТИХВИЛИНКА

Якось Довженко привів на Володимирську гірку в Києві своїх студентів з режисерського факультету кіноінституту і запропонував спробувати дати характеристику монумента. Студенти губилися у припущеннях. Олександр Петрович натякнув: “Зверніть увагу на обличчя”. Один зі студентів почав фантазувати про “людину з хрестом у руках”, говорив про “натхненне обличчя”.

“Цікаво, – сказав Довженко. – Невже ж натхненне? Ви придивіться до обличчя уважніше!”. Виявилось: обличчя просто не видно! Пояснення великого митця було таким: “З цього й слід починати. Анфас монумента ніхто не бачив, знизу не сфотографуєш, а з літака ще ніхто не пробував. Обличчя Володимира можна побачити тільки в ілюстрованих журналах 1853 року. Малюнок зробили, коли пам’ятник ще був у майстерні. Висновок: треба бути уважнішими, хлопці, дивитися глибше за інших людей, не митців”.

– Як ви зрозуміли слова Довженка? Прокоментуйте їх.

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

Розподіліться на дві “кіногрупи”. Уявіть, що кожній з них потрібно зняти фільм за твором Довженка “Ніч перед боєм”. Запропонуйте акторський склад, місце для зйомок, музику. Заздалегідь сформоване журі (запросіть до нього і вчителя) визначить, яка “кіногрупа” ближча до авторського задуму самого Довженка.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

НА ЖОРСТОКИХ ШЛЯХАХ ВІЙНИ… – ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО (1894-1956) – З УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ