МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ – ЛІТЕРАТУРА наприкінці XVIII – на початку XX століття
Письменник.
М. Коцюбинського називають Сонцепоклонником.
Повість “Тіні забутих предків” (1911)
Ключові слова:
– епос;
– повість;
– зображення життя гуцулів у Карпатах на межі ХІХ-ХХ ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями;
– поєднання язичницьких і християнських вірувань;
– оспівування високого й красивого почуття кохання;
– Іван та Марічка – українські Ромео і Джульєтта;
– збирання матеріалу для повісті в с. Криворівня;
– екранізація твору С. Параджановим.
Новела “Іntermezzo” (1908)
Ключові слова:
– епічний твір з елементами драми (дійові особи на початку твору) і лірики (ліричний герой, пейзажі, емоції, переживання);
– новела;
– імпресіонізм;
– багатство зорових і слухових образів;
– присвята кононівським полям;
– урочиста пісня сонцю (звідси – сонцепоклонник);
– митець і суспільство;
– людина щаслива й повноцінна лише в гармонії з природою.
Понятійний апарат
Імпресіонізм – стильова течія модернізму, що виникла наприкінці XIX ст. в Європі (спочатку в образотворчому мистецтві, згодом – у літературі). Імпресіоністичним творам властиві такі ознаки: психологізм у змалюванні персонажів, прагнення відтворити найтонші зміни в настроях, схопити миттєві враження, особливий лаконізм прози, її ритмічність, багатство зорових (кольори) і слухових (звуки) образів, увага до яскравих деталей і водночас відмова від великих соціальних проблем. В українській літературі імпресіоністична манера письма позначилася на творчості М. Коцюбинського, В. Стефаника, М. Хвильового, Г, Косинки та ін.
Цитатник
Про М. Коцюбинського:
– Михайло Коцюбинський – письменник сонячний. І не тільки тому, що “носив у душі сонце”, як сам про себе казав… Уся його проза, попри соціально загострені драматизм і трагізм, – це світлий і відкритий простір для душі й духу.
(О. Логвиненко)
Із творів “Тіні забутих предків”, “Іntermezzo”:
– Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить (Іван у дитинстві).
– На камені, верхи, сидів “той”, щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру (Щезник).
– Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню (Іван-парубок).
– Марічка обзивалась на гру флояри, як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах. На що б око не впало, що б не сталось на світі: чи пропала овечка, полюбив легінь, зрадила дівка, заслабла корова, зашуміла смерека – все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори в їх давнім, первіснім житті (Про хист Марічки до складання пісень).
– Палагна була з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом і воластою шиєю (Палагна).
– На добрім хазяйстві Палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, як Іванова мати, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась (Палагна).
Чи він кохав Палагну? Така думка ніколи не займала його голови. Він газда, вона газдиня, і хоч дітей у них не було, зате була худібка – чого ж ще більше?.. Вони їздили разом до міста або на храм… Іван обіймав молодиці, Палашу цілували чужі чоловіки – ото диво яке! – і вдоволені, що набулись так файно, вони вертались знову до щоденних турбот (Про вільні стосунки Івана й Палагни).
– Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. У своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували всі (Мольфар Юра).
– Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере (Чугайстир).
– Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину (депресивний стан ліричного героя). Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає. Мене дратувала непевність, що тремтіла в мені: чи розтулить рука свої залізні пальці, чи пустить мене? (Образ залізної руки города).
– Мої дні тепер течуть серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба (Ліричний герой серед нив).
– На небі сонце – серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом (Ліричний герой серед нив).
– З тьми “невідомого” з’явивсь я на світ, і перший віддих, і перший рух мій – у темряві матернього лона. І досі той морок наді мною панує – всі ночі, половину мого життя стоїть він між мною й тобою. Його слуги й хмари, гори, темниці – закривають тебе від мене – і всі троє ми знаємо добре, що неминуче настане час, коли я, як сіль у воді, розпущусь в нім навіки. Ти тільки гість в житті моїм, сонце, бажаний гість, – і коли ти відходиш, я хапаюсь за тебе. Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у феєрверках, збираю з квіток, з сміху дитини, з очей коханої. Коли ж ти гаснеш і тікаєш від мене – творю твою подобу, даю наймення їй “ідеал” і ховаю у серці. І він мені світить (Урочиста пісня сонцю).
– Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем. Тріпала крильми на місці напружено, часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до неба. Струна тремтіла й гучала. Тоді, скінчивши, падала тихо униз, натягала другу з неба на землю. Єднала небо із землею в голосну арфу і грала на струнах симфонію поля (Симфонія поля).
– Прощайте. Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає… (Видужання ліричного героя).
Літературний диктант
1. Через оспівування сонця як джерела життя на землі М. Коцюбинського стали називати….
2. Як називали гуцули злого духа?
3. Якою за рахунком дитиною був Іван у родині Палійчуків?
4. Яке прізвище мала родина Марічки?
5. Що дала Марічка Іванові, коли він її ударив після зустрічі ворогуючих родів?
6. Від кого Іван почув у лісі мелодію, яку він так давно шукав?
7. Яка річка забрала життя Марічки?
8. Хто “Носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась”?
9. З ким зраджувала Іванова жінка?
10. Де був Іван, коли Марічка померла?
11. Як називається добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок?
12. Яку пару закоханих із світової літератури нагадує Іван і Марічка?
13. Які музичні інструменти сумно ридали під вікнами в кінці повісті “Тіні забутих предків”?
14. Хто екранізував “Тіні забутих предків”?
15. Новела “Іntermezzo” написана в стилі….
16. Яку присвяту має новела “Іntermezzo”?
17. Завершіть логічний ряд: Оверко, Трепов і….
18. Яким фруктом ліричний герой новели “Іntermezzo” заїв звістку про ряд білих мішків?
19. Яким сюжетним елементом є зустріч на ниві ліричного героя із селянином?
20. У якому об’єкті втілено образ залізної руки города?
21. Яке дієслово наказового способу повторює ліричний герой у кінці новели?
22. Який елемент драматичного твору М. Коцюбинський помістив між присвятою і текстом новели “Іntermezzo”?
23. Від якої особи написано новелу “Іntermezzo”?
24. Що означає слово іntermezzo в перекладі з італійської?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)