Логаеди
Логаеди (грецьк. logaoidikos, від logos – слово та aoide – спів) – у квантитативній версифікації – вірші мішаних розмірів, утворені сполученням чотиридольних стоп (дактиль, анапест) із тридольними (ямб, хорей), поширені в античній поезії, зокрема в ліриці та трагедії. На їхній основі витворювалися нові строфічні структури (Алкеева строфа чи Фалекіїв вірш). Вживаються і в тонічних віршах, в яких наголоси розподіляються всередині віршового рядка з нерівномірними складовими проміжками. Окремі випадки Л. спостерігаються і в українській поезії, зокрема у вірші М. Рильського “Літо останній справляє бенкет”. Логограф (грецьк. logos – слово, grapho – пишу) – певний автор перших творів еллінської історичної прози VI-V ст. до н. е., в якій на підставі міфів робилася спроба відновити легендарну історію давньогрецьких полісів, “варварських” країн, аристократичні родоводи (Гекатей Мілетськйй, Харон, Ксанф), встановити тяглість давньогрецької культури (“Аттида” Гелланіка). Л. також називався автор промов для виступу в суді, написаних на замовлення. Одним із них був Лісій.
Related posts:
- Логограф Логограф (грецьк. logos – слово та griphos – мережа) – різновид загадки або шаради, в якій певне слово набуває іншого значення внаслідок додавання або утинання складів чи звуків (лід – слід, місто – сто і т. п.). Прийом Л. часто використовується у версифікації при точному римуванні. Подеколи Л. вбачається у ненастанному скороченні певної фрази або […]...
- ВІД ПРОЛОГУ… ДО ЕПІЛОГУ – МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864-1913) – З УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ – Підручник – Українська література 8 клас – О. М. Авраменко – Грамота 2016 рік Повість М. Коцюбинського “Дорогою ціною” починається прологом, а закінчується епілогом. Це елементи композиції (будови) художнього твору. Згадайте, що композиція складається із сюжетних елементів (експозиція, зав’язка, розвиток подій, кульмінація та розв’язка) і позасюжетних (портрет, авторський відступ, інтер’єр, екстер’єр, пейзаж, пролог, епілог). Пролог (з грецьк. pro передмова, logos слово) – вступі, що містить розповідь про події, які […]...
- Текстологія Текстологія (лат. textum і грецьк. logos – слово, вчення) – галузь історико-філологічного знання, наука, що вивчає і встановлює історію тексту творів писемності і документів. Термін “Т.” вперше запровадив Б. Томашевський. Раніше вживався термін “критика тексту”. У сучасній Т. діахронне вивчення тексту лежить в основі синхронного; історичній оцінці підлягає “авторська воля”; віддається перевага свідомим змінам перед […]...
- Мартиролог Мартиролог (грецьк.– martys – свідок, logos – слово) – жанр християнської дидактичної літератури про святих та мучеників за віру (православний М. “Менелогій”, тобто “Місячні читання”, від IX ст.. Католицький – виданий за розпорядженням римського папи Григорія XIII ст.. у 1536 та ін.). Нині цей термін вживається для переліку покійників, зокрема осіб, що зазнали утисків, репресій, […]...
- Металогія Металогія (грецьк. meta – через, після та logos – слово) – вживання слів у переносному значенні на відміну від автології, основа розбудови тропів. Приклад яскравого металогічного мислення – лірика М. Воробйова: Вода догоряє під кленом. В ній клен догоряє під кленом. І скляр зупинився, стоїть… Не треба – кажу – не скліть. Звичайна осіння картина […]...
- Неологізм Неологізм (грецьк. neos – новий та logos – слово) – нове слово або вислів, поява яких зумовлена потребами доби (наукові відкриття, зміни суспільних відносин, розвиток культури тощо). Досить часто творцями Н. були самі письменники. Такі слова називаються авторськими, вони нерідко так і лишаються в даному контексті, бо не призначені існувати поза ним, як-от у ліриці […]...
- Багатоголосся або Полілог – Словник літературознавчих термінів Багатоголосся, або Полілог (грецьк. роlу – багато та logos – слово) – розмова, в якій водночас бере участь чимало співбесідників; художньо-стилістичний прийом, використовуваний у різних літературних жанрах, передовсім у прозових та драматичних, насичений репліками, вигуками, зауваженнями тощо, поданими у творі без вказівки на персонажа. Подеколи Б. вживається і в ліриці, посилюючи її експресивні зображально-виражальні можливості: […]...
- Есхатологія Есхатологія (грецьк. eschatos – останній, кінцевий і logos – слово, вчення) – складова частина будь-якої релігії, що сягає корінням глибокої давнини. Есхатологічна література – літературні твори, написані під впливом вчення про кінець світу і потойбічне життя людини. Цікавим і характерним для давнього українського письменства є есхатологічний апокриф “Ходіння Богородиці по муках”. Уже з XII ст. […]...
- Автологія Автологія (грецьк. autds – сам і logos – слово) – вживання слів у поетичному тексті в прямому значенні на відміну від тропів. Класичним прикладом автології можна вважати вірш Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати”. До автологічного письма зверталися Є. Плужник, Д. Фальківський, Ю. Липа, П. Дорошко та ін. У сучасній ліриці автологія найбільш притаманна Л. […]...
- Курйозні вірші Курйозні вірші (фр. сuriеuх – допитливий, цікавий) – неординарні за формою, вишукані поетичні твори, поширювані в українській поезії від барокової доби.(фігурні вірші, паліндроми тощо). Найпримітнішою постаттю у творенні К. в. був Іван Величковський – автор оригінальної рукописної збірки “Млеко, од вівці пастиру належне”, в якій він звернувся до різних форм К. в. З України К. […]...
- Бібліологія Бібліологія (грецьк. biblion – книга і logos – слово, вчення) – комплексна наука про книгу. Термін рідковживаний, використовувався ще в XVI ст. у Франції, де Ж.-Ж. Рів (1730-95) застосовував його у значенні “мистецтва міркувати про книги і говорити про них з певністю чи то стосовно їхнього змісту, чи стосовно їхньої історії”. У 1931 О. Фомін […]...
- Міфологія – АНТИЧНІСТЬ – підготовка до ЗНО та ДПА Як антична література стала колискою всієї європейської літератури, так і давньогрецькі міфи стали підгрунтям літератури, скульптури, живопису, театрального мистецтва Стародавньої Греції. Грецьке слово “міф” у дослівному перекладі означає слово, переказ, оповідь. Сукупність міфів називають міфологією, так само називають і науку про міфи. Грецька міфологія виникла як спроба стародавніх греків пояснити появу життя на землі, причини […]...
- Міфологія Міфологія – 1. Сукупність функціональних міфів в обробці певної культури. 2. Наука, що вивчає особливості міфів. Найбільш цілісно збереглась і набула найширшого літературного переосмислення антична М., зокрема давньогрецька. На початку XIX ст. розпочалося вивчення та порівняльно-історичний аналіз давньоіндійської, давньоіранської, давньогерманської та античної М. Українська М. не зафіксована цілісно:, елементи давніх міфологічних уявлень, сюжетні мотиви ритуальних […]...
- Симплока Симплока (грецьк. symphloke – сплетіння), або Сплетіння – складна синтаксична конструкція, в якій граційно поєднується анафора з епіфорою. Широко вживається у фольклорі: Чи не ті ж мене саблі турецькі порубали, що і вас? Чи не ті ж мене стрілки яничарки постріляли, що і вас? Властива С. і поезії: Я сьогодні не прийду додому – Де […]...
- Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної у віршознавстві “чоловічої рими” (оскільки нерідко слова жіночого роду – вода, біда, орда і т. п. або середнього – чоло, […]...
- Етимологія Етимологія (грецьк. etymologia, від etymon – справжнє значення слова і logos – слово, вчення) – встановлення походження слова; науково-дослідна процедура розкриття походження й історії розвитку звукової форми та значення слова чи морфеми, а також результат цієї процедури; розділ історичного мовознавства, предметом вивчення якого є лексика з метою виявлення первісної будови та давніх значень слів однієї […]...
- Киклічні (циклічні) поеми Киклічні (циклічні) поеми (грецьк. kyklos – коло, цикл) – еллінські епіко-міфологічні твори постгомерівської доби (VIII-VI ст. до н. е.), збереглися у фрагментах і стислих переказах пізніших часів (“Бібліотека” Аполлодора, “Хрестоматія” Прокла та ін.). Хоч К. п. приписувалися Гомеру, насправді їх авторами були Стасин, Кінефон, Арктин, Лесх та ін. К. п. зображають міфологічні події від створення […]...
- Анациклічний вірш Анациклічний вірш (грецьк. ana – над, проти і kyklos – колесо, круг, цикл) – зворотний вірш, побудований так, що його текст можна читати від початку до кінця і навпаки за словами (а не за літерами, як у паліндромі), не порушуючи віршового ритму. Він здобув особливу популярність у добу бароко, зокрема у творчості Івана Величковського: Високо […]...
- Акмеїзм Акмеїзм (грецьк. акті – вищий ступінь чи якість чого-небудь) – стильова течія в російській поезії, що виникла на початку XX ст. як один із шляхів авангардизму. Група митців на чолі з М. Гумільовим (Анна Ахматова, М. Кузмін, О. Мандельштам, М. Зенкевич, В. Нарбут) утворила “Цех поетів”, виступаючи на сторінках часопису “Аполлон”. Естетичними засадами акмеїстів були […]...
- Генологія Генологія (грецьк. genos – рід і logos – вчення) – розділ у теорії літератури, присвячений дослідженню літературних жанрів (родів, видів). Термін Г. запропонований французьким ученим П. Ван Тіжем в 30-ті XX ст. і був впроваджений у літературознавчу науку багатьох країн. В українському літературознавстві Г. відповідає термін “теорія літературних родів і жанрів”. Г. – наука, котра […]...
- Проклітика Проклітика (грецьк. proklitikos – схилений вперед) – ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне ціле. У давньогрецькій мові П. називали випадок у мовленні, коли слово вимовлялося спільно з наступним, втрачаючи свій наголос. В українській мові це переважно службові частини мови, які сприймаються як єдине ціле із словами, яким вони передують (на […]...
- Лейма Лейма (грецьк. leimma – надлишок, частка) – особлива павза у віршовому рядку, у віршознавстві позначається значком V. В античній версифікації дозволялася лише між словами. В сьогочасній поезії Л. означає ритмічну павзу, зумовлену опусканням ненаголошених складів (одного чи двох) у стопі (див.: Анакруза): “Я терпів свою душу. Страх. Бруд” (В. Герасим’юк). У цьому анапестичному розмірі два […]...
- Зіткнення, або Анадиплозис Зіткнення, або Анадиплозис (грецьк. anadiplosis – подвоєння) – стилістична фігура, що полягає у звуковому чи словесному повторенні кінця віршованого рядка та початку наступного: Згасає день за синіми лісами, За синіми лісами лягла імла; Пливуть рожеві хмари небесами, І тихо з небесами злилась земля. Стоять квітки, окроплені росою, Окроплена росою, тремтить трава. Мої думки захоплені красою, […]...
- ПЛАН – ГОМЕР, ТІРТЕЙ, САПФО, АНАКРЕОНТ, ЕСХІЛ, СОФОКЛ, ВЕРГІЛІЙ, ГОРАЦІЙ, ОВІДІЙ – ЛЮДИНА ТА її СВІТ У ДАВНІХ ЛІТЕРАТУРАХ – 8 клас Найдавніші пам’ятки літератури I. Ведична література. (Веди – із санскр. букв. – священне знання, або Ведична література – давні пам’ятки індоєвропейської словесності, створювані упродовж II-І тис. до н. е. У точному значенні слова Веди – це чотири збірки: Рігведа (Книга приношення), Самведа (Веда мелодій), Яджурведа (Веда жертвоприношень), Атхарваведа (Веда заклять). Усі вони містять космогонічні міфи, […]...
- МІФ – СТЕЖКАМИ МІФІВ МІФ У книжці “Цікава міфологія” відомий американський учений і письменник Айзек Азімов так пояснює походження міфів: “Люди не були б людьми, якби не задавались питаннями про навколишній світ. Багато тисяч років тому вони виглядали з печер і розмірковували над тим, що поставало перед їх очима. Чому з’являється блискавка? Звідки прилетів вітер? Чому приходить зима, і […]...
- Мезостих Мезостих (грецьк. meson – посередині та strichos – віршовий рядок) – вірш, у якому серединні літери приховують певне ім’я або втаємничують певне значення, розглядається як різновид акровірша. Досить рідкісна форма у новітній українській поезії, спостережена, зокрема, у творчості В. Самійленка: […] Щоб зараз же тебе пізнав люд! Мила І гарна ти, що й кращої нема, […]...
- Некролог Некролог (грецьк. nekros – мертвий і logos – слово) – стаття чи замітка з приводу смерті людини, містить інформацію про її життя та діяльність. Н. з’явилися з приходом християнства як записи у церковних книгах імен померлих благочинних і подвижників. З VII ст. списки Н. набули значного поширення. З плином часу короткі, чисто фактичні записи набули […]...
- Гетерофемія Гетерофемія (грецьк. heteros – інший, означає різнорідність; друга частина терміну походить від імені давньогрецької богині правосуддя Феміди) – помилкова заміна певного слова близьким йому за звучанням, але не за змістом. Так, словосполучення “духовне явище” стосується духівництва, хоч часто воно вживається у розумінні причетності до Духу, що у цьому випадку мусило б мати відповідний вигляд: “духове […]...
- Умовчання, або Апосіопеза Умовчання, або Апосіопеза (грецьк. aposioptsis – мовчання) – стилістична фігура, яка фіксує незакінчену, зненацька обірвану думку, підкреслює натяк на особливу ситуацію, що потребує делікатності, неординарного розв’язання. У. вживається у всіх літературних жанрах, найчастіше – в поезії, де витворюється інтимна атмосфера спілкування: Будь мені, як тая біла дама, Що по замку в тиху північ йде, Будь […]...
- Пізній романтизм Успіхи реалістичної прози, насамперед у романному жанрі, не скасували успіхів романтизму в поезії, зокрема в ліриці і в поезії середніх форм – баладі і поемі. У 1850-і роки романтизм переживає короткий розквіт, в 1860-і роки знову настає занепад, який триває досить довго, хоча окремі сплески романтичного мистецтва естетично хвилюють суспільство. Пізній романтизм істотно відрізняється від […]...
- Амфімакр Амфімакр (грецьк. amphimakrds – між довгими складами), або Кретик (грецьк. kretikos – критська стопа) – стопа античного віршування з п’яти мор, що складається з довгих та коротких складів (- -∪). В українській силаботоніці подеколи А. умовно називають стопу дактиля з додатковим наголосом на третьому складі або анапеста з додатковим наголосом на першому складі. Так, у […]...
- КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ – Р. КІПЛІНГ – МИСТЕЦТВО БУТИ ЛЮДИНОЮ – 7 клас До теми “Вірш Р. Кіплінга “Якщо…”” 1. Яким зображений світ у вірші? Суєтний і облесливий, ненависний і злий. 2. Якою має бути людина? Мужньою, не схибити, не боятися ризикувати. 3. Що є головним для людини? 4. Які риси характеру слід мати? 5. Як слід приймати успіхи й поразку? Спокійно, адже у житті усе буває. 6. […]...
- Анапест Анапест (грецьк. andpaistos – обернений, зворотний щодо дактиля) -” в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори, в якій перші два – короткі, третій – довгий. У силабо-тонічній системі – трискладова стопа з наголосом на останньому складі (∪ ∪-). Одностопний А. майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються у гетерогенній […]...
- Шаїрі Шаїрі – чотирирядкова строфа на шістнадцять складів з дактилічним або парокситонним моноримним римуванням. ПІ. – панівний у грузинській поезії до XVIII ст. віршовий розмір, простежується у найдавніших пам’ятках грузинської лірики, цією строфою написано відому поему Ш. Руставелі “Витязь у тигровій шкурі”, перекладену українською мовою М. Бажаном. Крім “високого ПІ.”, який використав грузинський поет, він застосував […]...
- ДІАЛОГ ДІАЛОГ (від грецьк. – розмова, бесіда) – жанр давньої української поезії та прози XVI – XVIII ст. Інша назва – “розмова”, “розмисел”. Розрізняють такі типи діалогічних творів: 1) як різновид драми, побудованої на системі монологів (тут діалог наближається до декламації); 2) як жанр суто літературний, із театром і декламаціями не пов’язаний; 3) як диспути у […]...
- Панторима Панторима (грецьк. pantа – весь та rhythmos – узгодженість) – суголосся, що охоплює не лише окремі слова чи їх закінчення, а якомога повніше віршові рядки: Так важко на жорстокім камені Шляхів вирізьблювати грань. ‘ Невже і справді заважка мені Дорога зустрічей і тиха путь прощань? (М. Бажан). П. засвідчує тонке мовне чуття та вишукане опанування […]...
- Ідеологія Ідеологія (грецьк. idea – першообраз, logos – вчення) – система політичних, правових, морально-етичних, релігійних, естетичних і філософських поглядів, ідей, теоретичних засад, які кристалізуються на теоретичному рівні суспільної свідомості. Від І. відрізняють соціальну психологію як сукупність соціальних почуттів, настроїв, думок, уявлень, які виникають у сфері буденної свідомості під впливом довкілля і способу життя людей. І., як […]...
- Мнемонічні вірші Мнемонічні вірші (грецьк. mneme – пам’ять) – вірші навчально-дидактичного призначення, що створюються для розвитку пам’яті. Віддавен використовувалися в освітній практиці, коли заримовувалися певні граматичні або математичні правила, відомості з різних дисциплін: Є ще люди сонні, наче сови, А глухі до слова – це найгірш. Ти дорідної прислухайсь мови, Прокажи відмінки – це ж як вірш! […]...
- Буколіка Буколіка (грецьк. boukolos – пастух; boucolikos – пастуший, сільський; tа boucolica – пастуша пісня) – жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі. Започаткований в Елладі (Теокріт, III ст. до н. е.), він розвинувся у творчості Мосха (II ст. до н. е.), Вергілія (І. ст. до н. е.) та ін., […]...
- Дохмій Дохмій (грецьк. dochmios – кривий) – стопа в античному віршуванні, що складається з восьми мор, поєднуючи в собі ямб та амфімакр ( ∪ – – ∪-). Можливість заміни довгого складу двома короткими (і навпаки) витворювала до 32 варіантів Д., котрий здебільшого використовувався в ліричних та патетичних фрагментах античних трагедій. В українській поезії ця стопа майже […]...