Легенда про заснування Києва
Таке враження посилюється при читанні оповідання про знаменитих братів-фундаторів нової столиці: “[І] биша 3 брати: єдиному ім’я Киї, а іншому Щек ‘, а третьому Хорів, [і] сестра їхні Либідь. Седяще Киї на горі, гдеже нині увоз’ Борічев’, а Щек ‘Седяш на горі, гдеже нині зветься Щекавицею, а Хорів на третій горі, від негоже прозвася Хоревиця. І створиша градь во ім’я брата свого стареішаго, і нарекоша ім’я йому Киевь “.
Справа тут навіть не стільки в тому, що текст знову насичується згадкою “гір”, скільки в імені одного з братів, Хорива. Ще Г. М. Барац в 1924 р зазначив збіг його імені з назвою біблійної гори Хорив (“сухий, порожній, розорений”), розташованої в Аравійській пустелі. Саме на ній Мойсеєві було явище Боже в купині палаючої і неспаленої; тут Мойсей ударом жезла поточив воду зі скелі; тут з середини огню Господь прорікав Закон Ізраїлю. Східний хребет Хорива називається Сінаєм, у зв’язку з чим в Св. Писанні ці два топоніма змішуються. Так, обдарування Богом Закону Мойсеєві зв’язується то з Сінаєм, то з Хоривом. У всякому разі, під Хоривом в Біблії розуміється вся центральна група гір Синайського півострова, а під Сінаєм – тільки одна з гір цієї групи. Так що, вже сама згадка імені третього з легендарних братів, що побудували Київ, цілком може розглядатися як натяк на біблійний Синай.
Втім, на думку В. Я. Петрухіна, “російські книжники не звернули уваги на це збіг (в” Речі філософа “в ПВЛ наводиться мотив” непалімой купини “без згадки гори Хорив), мабуть, тому, що в давньоруської книжності мотив купіни приурочується до горі Синай “. З цього випливає припущення, “що ім’я” Хоревиця “закріпилося за київською горою в дохристиянський період і було запозичене слов’янськими мешканцями Києва у єврейсько-хозарської громади, яка пристосовувала легендарні топоніми до київських реалій”. Тим часом, в Тлумачної Палее (Тлумачному Старому Завіті), текстом якої, судячи з усього, користувався творець Повісті временних літ, Хорив згадується неодноразово. Втім, вихідний сенс такої біблійної паралелі міг бути легко втрачений наступними поколіннями літописців. Все залежало від того, наскільки утворений був компілятор, редактор або переписувач тексту.
У будь-якому випадку доводиться визнати, що ім’я одного з легендарних засновників Києва, швидше за все, не було власне слов’янським.
Тим часом, прийнято вважати, що засновники Києва – поляни, т. Е. Представники східних слов’ян, що населяли Київське Подніпров’ї. Відповідно до думки Б. А. Рибакова, “легендарний Кий набуває реальних риси великої історичної постаті. Це – слов’янський князь Середнього Подніпров’я, родоначальник династії київських князів; він відомий самому імператору Візантії, що запросив Кия в Константинополь і зробив йому “велику честь”. Йшлося, очевидно, про розміщення військ Кия на дунайської кордоні імперії, де галявині побудували укріплення, але потім залишили його і на чолі зі своїм князем повернулися на Дніпро “.
В основі таких міркувань лежить ще один літописний текст, який, правда, не стільки свідчить про історичність засновників Києва, скільки про те, що вже за часів перших літописців розповідь про Кия та його братів сприймався як легенда. Про це цілком чітко говорить роз’яснення, яке було включено кимось із киян – творців літописів, полемизировавших зі своїми новгородськими “колегами”: “Іні ж, не обізнаних, рекоша яко Кий є Перевозник був, у Києва бо бяше перевіз тоді з оноя боку Дніпра, темь глаголаху: на перевіз на Київ. Аще бо б Перевозник Кий, щось не б ходив Царюгороду; але се Кий княжаше в роді своєму, пріходівшю йому до царя, якоже сказають, яко велику честь приял від царя, при которомі приходять царі. Идущих ж йому назад, приде Кь Дунаеви, і возлюби місце, і поставив городок малий, і хотяше сісти з родом своїм, і не даша йому ту близь що живуть; еже і донині наречють дунайцям городище Києвець. Київ же прийшли в свій град Київ, ту живіт свій Сконч; і брат його Щек і Хорив і сестра їх Либідь ту скончашася “.
Зауважимо, що міркування Б. А. Рибакова про “історичності” Кия суттєво “доповнюють” літописне повідомлення. У “Повісті временних літ” згадується лише про те, що Кий приходив до Константинополя. Б. А. Рибаков “уточнює” відомості літописця: Кий був запрошений імператором, домовився з ним про розміщення військ на кордоні Візантійської імперії. З’являється тут і якась династія “Києвичів”.
Як би там не було, приналежність Кия, Щека і Хорива до місцевої полянської знаті вважається майже безумовно доведеною. Деякі сумніви в безспірності такої точки зору вселяють дещо дивні для слов’ян імена перших київських князів.
Прийнятна слов’янська етимологія пропонується тільки для імені старшого з братів, Кия: “Можливо, ім’я Кия походить від * kuj-, позначення божественного коваля, соратника громовержця в його двобої зі змієм. Українське переказ пов’язує походження Дніпра з божим ковалем: коваль переміг змія, який обклав країну поборами, впріг його в плуг і зорав землю; з борозен виникли Дніпро, дніпровські пороги і вали вздовж Дніпра (Змієві вали) “. З такою точкою зору згоден і Б. А. Рибаков: “Ім’я Кия добре осмислюється по-російськи:” кий “позначає палицю, палицю, молот, і в цьому сенсі ім’я засновника Києва нагадує ім’я імператора Карла Мартелла – Карл” Молот “”.
Якщо ім’я Кия хоч якось піддається “з лавянізаціі”, то більш-менш прийнятною основи для визнання слов’янського походження його братів – Щека і Хорива – знайдено не було (кращої етимологічним паралеллю для другого з них, мабуть, була згадка литовської назви церковного жерця – krive). У зв’язку з цим іноді заперечується їх присутність в первісній версії оповіді про заснування Києва. Так, Б. А. Рибаков вважає: “ми повинні бути обережні по відношенню до братів Кия. Правда, літописець прагне зв’язати їх імена з місцевою топонімікою XI ст., Вказуючи на Щековиці і Хоривицею, але нам дуже важко сказати, чи дійсно імена реальних братів перенесені на ці гори, або ж, підкоряючись вимогам епічної потрійності, автор оповіді від назв цих гір справив імена двох міфічних братів? “.
Не будемо зупинятися на вельми спірному тезі про “реальність” Кия і його братів. Безумовно, прав В. Я. Петрухін: “Очевидно, що київська легенда про трьох братів – засновників міста має книжковий характер: імена братів” виводяться “російськими книжниками з найменувань київських урочищ. Це робить малоперспективними спроби шукати історичні прототипи для засновника Києва “.
Мова тут, звичайно, повинна йти про інше: чи були присутні імена братів у вихідному переказі, яке літописець використав в оповіданні про початок Києва? Відповідь на це питання, мабуть, міститься в легенді, що потрапила у вірменську “Історію Тарона”, яку приписують сирійцеві, єпископу Зеноб Глаком (VI-VII ст.). Серед інших переказів він записав історію про братів Куаре, Мелтей і Хоресане.
Принаймні, імена двох з трьох братів нагадують імена братів – засновників Києва (Кий – Куар і Хорив – Хореан). На думку Н. Я. Марра, імена Щека і Мелтея збігаються семантично, оскільки нібито і те, і інше означають – відповідно, російською та вірменською мовою – “змій” (правда, історичними словниками російської мови це не підтверджується). Крім того, в обох легендах збігаються деякі деталі розповіді (кожен з братів спочатку живе на своєму місці, пізніше брати будують містечко на горі і т. П.). Все це дозволило розглядати обидві легенди – літописної і Зеноба Глака – як мають загальну основу.
Слов’янська етимологія імен засновників полянської столиці, як бачимо, викликає серйозні труднощі. Зате відмова від їх визнання слов’янами значно спрощує ситуацію. Розширення кола пошуків дає досить цікаві (хоча й зовсім не безперечні) результати. Наприклад, О. Пріцак прямо пов’язує літописного Кия з батьком хазарського Вазіра (глави збройних сил Хазарського каганату) Ахмеда беї Куйа, згаданого ал-Масуді в розповіді про постійної найманої армії хозарських правителів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)