Козацтво
Козацтво в Придніпров’ї виникло, в загальному, на тій же економічній основі, як і в інших областях Московської Русі (наприклад, на Дону). “Козаками” здавна називалися люди “вільного життя”, без певних занять і постійного місця проживання, які промишляли в степах полюванням, рибальством, іноді військовими нападами на сусідів – татар і черкесів, – а іноді наймитувати по селянських дворах.
Вони згодом отримали назву “вільних” і “гулящих людей”, яке увійшло і в офіційні акти. На півдні, в предстепье і в степах, виникнення цих груп населення сприяла низка обставин. Маса населення бігла сюди від кріпацтва, залучена багатством степових промислів. Але торгові шляхи через степи піддавалися постійній небезпеці нападу з боку татар і інших кочівників і вимагали, тому військової охорони. На цьому грунті і склалася тут особлива група населення, яка отримала назву козаків. Уже в XV в. це населення йшло в степ “козакувати”, т. е. промишляти рибальством в плавнях, полюванням, звероловством, бортництвом, а іноді і з метою захоплення в полон татарина. На зиму козаки поверталися в придніпровські торгові міста (Черкаси та ін.), Де збували свою здобич або час наймалися в батраки. При своїх літніх степових промислах козаки змушені були через небезпеку нападів триматися збройними групами, які зберігали свою організацію і згодом. Часто козаки і самі нападали збройними групами на татарські і турецькі поселення по берегах Чорного моря, уявляючи, таким чином, пряму збройну небезпеку для турків. Польща в своїй боротьбі з Туреччиною стала користуватися цими збройними кадрами козацтва. У XVI ст. вона намагалася внести в цю справу організацію у вигляді утворення так званих “реєстрових”, т. е. облікових, козаків. Спочатку в ці списки, які узаконили стан козацтва, було внесено 300 500 осіб, потім це число збільшувалося, дійшовши 1625 р до 6 тис. Решта козаки визнавалися “заштатному” і нелегальними.
До цього часу, проте, справа ускладнилося тим, що козацтво стало не тільки знаряддям зовнішньої боротьби з турками, але стало внутрішньою загрозою для польського кріпацтва. У степ до козаків хлинула маса селян-кріпаків, що шукають тут свободи від кріпацтва. Польське панство, використовуючи козаків для військових цілей, завжди прагнуло обмежити їх число, повертаючи всіх “нелегальних” козаків назад в “поспільство”, в кріпосне стан. Це викликало сильні протести і озлоблення з боку населення, який пристав до козаків. Особливо сильний опір населення починає надавати після того, як козацтво зорганізуватися в постійну вільну військову громаду і зайняло самостійну територію у вигляді запорізького козацтва, або Запорізької Січі на Дніпрі, на острові Хортиця. Запорізька Січ являла собою військову вільну і рухливу організацію з самостійним військовим самоврядуванням.
Велика частина населення її існувала військовою здобиччю, частину промишляла полюванням і рибальством і тільки дуже незначна частина одружених козаків ( “сидні”) займалася за зимівниках хліборобством. Козаки здійснювали набіги як на турецькі, так і на російські і польські землі, до складу держави яких козаки самі номінально входили. Загострення соціальних відносин на грунті розвитку кріпацтва в Польщі (звідки козацтво безперервно поповнювалася новими кадрами незадоволених) посилюється також релігійним питанням, яке стає (особливо після Брестської унії 1596 г.) питанням національної боротьби православного українського селянства з католицьким польським панством. Боротьба і війни з панської кріпосницької і католицькою Польщею стають головним завданням запорізького козацтва. “Козацтво отримало прапор, лицьова сторона якого закликала до боротьби за віру і за народ російський, а зворотний – до винищування або вигнання панів і шляхти з України”, а саме Запоріжжя перетворюється в “інсуррекціонное притулок для поневоленого російського населення”. Козацтво було страшно Польщі не своєю спочатку порівняно невеликою чисельністю, а тим, що воно мало невичерпний резерв в особі кріпосного українського, южнорусского і білоруського селянства. Реєстрове козацтво, доведене 1625 р до 6 тис.,
Все більше перетворювалося в верхівку козацького товариства. Ці групи козаків з XVI-XVII ст. стали осідати в прикордонних районах, займати в степу займанщини під хутора і заводити землеробство, зберігаючи, однак, військову полкову організацію і розподіл. Крім цього невеликого шару маса козацтва все більше поповнювалася безземельним народом, швидким селянством і ін., Які також зараховували себе до козацтва і брали участь в його військових походах за підтримки польського уряду. Але після закінчення цих військових походів польський уряд “виписувало” зі складу козацтва таких нереєстрових козаків, вимагаючи повернення їх у попереднє “поспільство”, т. Е. В кріпосне селянство.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)