Кобо Абе “Людина-коробка” – аналіз

“Людина-ящик” – абсурдний і сюрреалістичний твір, в якому Кобо Абе пропонує подивитися на проблему пошуку себе в суспільстві буквально. Він уже створював рамки, вирвавши людини зі звичного середовища, як це їм продемонстровано за допомогою твору “Жінка в пісках”. Він же позбавляв людини основного засобу для спілкування, надівши на головного героя маску в “Чужому обличчі”. Рухаючись в своїх вишукування далі, Кобо Абе вирішив об’єднати обидві ідеї, насильно помістивши людей в коробки, створивши таким чином унікальну субкультуру.

Поки японці продовжують залишатися самобутньої нацією – перейнятися її духом не вийде. У їхніх квартирах європеєць буде відчувати себе незатишно: вони занадто маленькі, заставлені шафами і коробками. Не дивно, що чоловіки вважають за краще проводити вечори з друзями в розважальних закладах, де не відчуваєш тиску стін. Кобо Абе вирішив ще сильніше зменшити розмір житлової площі, помістивши людей в коробки, в навантаження давши їм можливість спокійно в них пересуватися, оскільки їх житло можуть зайняти інші, якщо коробка залишиться без нагляду. І вийшли у Абе не люди-ящики, а раки-відлюдники, вільні у виборі способу життя і повністю незалежні від громадської думки. А так як в Японії людина асоціює себе з сім’єю і тією організацією, якій віддано служить, то існування відокремлених людей швидше викликає осуд. Може бути саме тому людина-ящик невидимий для оточуючих. Він може існувати тільки в спотвореному уявленні про реальність.

Втім, людина-ящик – це всього лише бомж. Все своє він носить із собою, блукає вулицями або займає вільне місце, звідки його не гонять. Ховається він від інших? Може саме коробка здатна дати йому захист від зовнішнього середовища? Тоді до її вибору треба підходити зі знанням справи. Оптимальний розмір відомий, матеріал кращий вологонепроникний, обов’язково прорізаються вікна практично в самому низу, штори вішаються обов’язково, щоб ніхто не заглядав усередину. І ось готове житло, куди відтепер можна запрошувати гостей. Найдивовижніше, упорядковані коробки викликають у людей заздрість. За таку вони готові дорого заплатити, а то і вбити господаря. Кобо Абе надто категоричний у своїх судженнях, його прагнення надати описуваного мультяшність перевершує мислимі межі. Уявити собі таке можна тільки в аніме, де зустрічаються створення похлеще людей-ящиків, адже у людській фантазії не існує меж.

Давши вступну, Кобо Абе став наповнювати розповідь подіями. Пізніше він зізнається, що кожен має право сам трактувати, що саме являє собою людина-ящик. Виходить, автор сам не знав, для чого він писав книгу, адже логічного пояснення того, що відбувається немає, а пошук сенсу може завести в непролазні нетрі. Екзистенціалізм своєрідний сам по собі, особливо якщо при цьому не робити ніяких висновків. Скупим виявився Абе, обділивши читача черговим одкровенням. Зрозуміло, без особи, а також поза суспільством, людина втрачає себе. Але як трактувати одягання в ящик? Потрібно ділити суспільство людей на групи, зробивши одну з них подобою раків-самітників? Автор не став пояснювати суть, тому будь-які висновки читача залишаться домислами.

У підсумку коробка залишається на звалищі. Вона буде спершу пошарпані, а потім знищена. Ніяких слідів від неї не залишиться. Жили в ній люди давно перебралися в інші коробки, а ця все-таки прийде в непридатний стан. Чи так важливо говорити про людей, які змінюють постійно кров, коли їх захист від зовнішнього світу забувається і викидається на догоду новій і зручною? Потрібно бути самим собою, а не людиною-ящиком: ти так і будеш людиною, а від ящика все одно позбудешся. Коли немає цінностей – немає і людини. І тільки тому таких людей не помічають, а не з інших причин.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Кобо Абе “Людина-коробка” – аналіз