Каренін: чи має машина живу душу? – Відкрита книга РОМАН “АННА КАРЕНІНА” – Лев Толстой 1828 – 1910
Особливістю роману “Анна Кареніна” є те, що автор у ньому виступає водночас і як прокурор, і як адвокат своїх героїв. Характерним у цьому плані є не лише образ Анни, а й образ Кареніна. Серед головних героїв твору чиновник високого рангу Олексій Олександрович Каренін – єдина зовні неприваблива людина. Негарна хода, неприємна для оточуючих звичка хрустіти пальцями під час розмови, “тихий тонкий голос”, вуха, що кумедно підпирають круглий капелюх, “згаслі очі” – усе це справляє невигідне враження, налаштовує читача на певний лад. Утім, є обставина, що має насторожити: таким є Каренін на погляд дружини, яка ніколи не любила його і сприймала свій цілком благопристойний в очах вищого світу шлюб як важкий тягар. Такому сприйняттю зовнішності відповідає й оцінка особистісних рис Кареніна, що також іде від Анни: “Це не людина, а машина, і зла машина, якщо розсердиться”. Аристократичний, освічений Каренін, який розуміється на політиці, цікавиться філософськими й богословськими питаннями, у світлі сприйняття дружини постає духовно й емоційно неповноцінною особистістю.
Подробиці. Досить складний і неоднозначний образ Кареніна, звісно, не вичерпується “точкою зору” Анни. Графиня Лідія Іванівна, наприклад, сприймає Олексія Олександровича зовсім інакше: “Кареніна вона любила за нього самого, за його високу незрозумілу душу, за утішний для неї тонкий звук його голосу з його протяжливими інтонаціями, за його стомлений погляд, за його характер і м’які білі руки з напухлими жилами”. Так зіштовхуються два погляди на одну й ту саму людину, за яких одні й ті самі риси її особистості, зовнішності оцінюються абсолютно протилежно: черства душа Кареніна / “висока незрозуміла” душа; неприємний “тонкий” голос / “утішний” “тонкий звук його голосу”; “згаслі очі” / “стомлений погляд”; злий характер / приємний для оточуючих характер; Каренін – неживий “механізм” або “лялька” / Каренін привабливий “сам по собі” як людина. Змальовуючи Кареніна, автор цілком послідовно дотримується художнього прийому “багаторакурсного бачення”.
Олексій Олександрович Каренін уникає тієї реальності, що пов’язана з емоційною сферою життя людини, сферою почуттів.
К. Рудаков. Ілюстрація до роману “Анна Кареніна”
Вважаючи службу справжнім життям, він сприймає сімейні стосунки лише як відлуння, відблиск дійсності.
Один із дослідників висловив думку, що в самому прізвищі Каренін уже закладена ідея “кар’єри”. Олексій Олександрович мислить себе людиною “державною”, хоча є всі підстави назвати його людиною “казенною”. Безплідні, але зовні цілком респектабельні службові проекти, участь у департаментських інтригах, формалізм, шанобливе ставлення до сили “параграфа” й “пункту” бюрократичних паперів виявляють сутність цього героя, його функцію “гвинтика” державного устрою. Однак внаслідок страждань, спричинених сімейною драмою, Каренін переживає моральний перелом. У “злій міністерській машині” прокидається душа, озлобленість і жага помсти поступається бажанню зрозуміти вчинок дружини. Прагнучи зберегти сім’ю, Каренін пише Анні листа: “Я не вважаю себе вправі розривати ті узи, якими ми пов’язані… Сім’я не може бути зруйнована з примхи, свавілля або навіть зі злочину одного із подружжя, і наше життя має йти, як воно йшло раніше. Це необхідно для мене, для Вас, для нашого сина”. Це “був золотий міст для повернення”, – зазначає оповідач.
Здатність прощати виявляє моральну основу вчинків Кареніна, надає цьому образу узагальненого, суто толстовського тлумачення. У сцені примирення Олексія Олександровича з Вронським біля ліжка хворої Анни, що знаходиться на межі життя і смерті, звучить одна з найважливіших думок Толстого: не жорстоке засудження, а “прощення ближнього”, примирення очищують душу, дають нові сили. Каренін “раптом відчув, що те саме, що здавалося нерозв’язним, коли він засуджував, докоряв і ненавидів, стало просто і ясно, коли він прощав і любив”. Саме тоді момент “прозріння” настає і для Вронського, який раптом усвідомлює “його [Кареніна] висоту і своє приниження, його правоту і свою неправду”. Молодий граф розуміє, що його суперник був великодушним у своєму горі, тимчасом як сам він “був ницим, дріб’язковим у своєму обмані”. Слово “великодушний” як характеристика Кареніна з’являється в романі не один раз. Варто звернути увагу на те, що “великодушною” назве поведінку чоловіка в ситуації розлучення і сама Анна.
Як і Анна, Каренін страждає. Однак цей герой не просто намагається знайти вихід з глухого кута суперечностей і обставин, а шукає вихід моральний, через прощення й милосердя, вихід, який відповідає духу християнського вчення.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)