Життєвий і творчий шлях – ЛЕВ ТОЛСТОЙ (1828-1910)
Люди, подібні до автора “Анни Кареніної”, є вчителями суспільства.
Ф. Достоєвський
Життєвий і творчий шлях
Лев Толстой – один із найвизначніших російських письменників і помітна постать у світовій літературі. Він народився 9 вересня 1828 р. в с. Ясній Поляні Тульської губернії. Майбутній письменник рано залишився сиротою. Його мати, добре освічена й чуйна жінка, померла, коли йому було лише два роки, а в 1837 р. (в один рік з О. Пушкіним, творчість якого значно вплинула на Толстого) не стало й батька. Дітей виховувала далека родичка – Т. Єргольська, зігріваючи їх теплом своєї душі. Згодом Лев написав, що вона навчила його “духовній насолоді любові”. Дитячі спогади назавжди залишилися для Толстого найрадіснішими: сімейні перекази й спостереження за життям родини, перші враження від побуту дворянської садиби стали багатим матеріалом для його творів і втілилися в автобіографічній повісті “Дитинство”.
Незабаром родина переїхала до Казані. У 1844 р. Лев Толстой поступив у Казанський університет на відділення східних мов, а згодом перевівся на юридичний факультет, де навчався неповних два роки: заняття не викликали в нього інтересу, тож він поринув у вир світських розваг. Навесні 1847 P., подавши клопотання про звільнення з університету “через слабке здоров’я й домашні обставини”, Толстой поїхав у Ясну Поляну з твердим і амбітним наміром вивчити весь курс юридичних наук (аби скласти іспит екстерном), практичну медицину, мови, сільське господарство, історію, географічну статистику, написати дисертацію й “досягти вищого ступеня досконалості в музиці й живописі”.
Він прожив літо в селі й розчарувався невдалим господарюванням на нових, вигідних для кріпаків умовах (ці події зображені в повісті “Ранок поміщика” (1857). Восени 1847 р. Толстой поїхав спочатку до Москви, а потім до Петербурга, аби скласти кандидатські іспити в університеті. Стиль його життя в цей період часто й докорінно змінювався: він то цілодобово готувався й складав іспити, то надзвичайно захоплювався музикою, то мав намір розпочати кар’єру чиновника чи мріяв стати юнкером у полку кінної гвардії. Релігійна стриманість, що доходила іноді до аскетизму, чергувалася з періодами насолоди “легким життям”. Родичі вважали його легковажним, і дійсно – свої тогочасні борги він зміг повернути лише через багато років. Однак саме тоді в його душі відбулися напружений самоаналіз і боротьба із собою, що втілилося в щоденнику, який Толстой вів протягом усього життя. Тоді ж у нього виникло серйозне бажання писати й з’явилися перші незавершені художні нариси.
Лев Толстой. 1848 р.
Обкладинки до творів Л. Толстого
У 1851 р. старший брат Микола, офіцер діючої армії, умовив Льва поїхати разом на Кавказ. Майже три роки Толстой прожив у козачій станиці на березі річки Терек, виїжджаючи до Кизляра, Тифліса, Владикавказа, брав участь у воєнних діях. Кавказька природа й патріархальна простота козачого життя стали матеріалом для автобіографічної повісті “Козаки” (1852-1863), повісті “Хаджі-Мурат” (1896-1904, опублікована в 1912 P.). Тоді майбутній письменник відчув різкий контраст між простим укладом життя козаків на “погибельному Кавказі” і ситим неробством аристократів у Росії – “краю рабів, краю панів” (М. Лєрмонтов). Це порівняння спонукало його замислитися: як жити далі? який шлях обрати для себе? Без цих роздумів навряд чи сформувалася б згодом його концепція “опрощення”, повернення до народних джерел, до простої важкої роботи на землі.
На Кавказі Л. Толстой написав повість “Дитинство” і послав її в журнал “Современник”, приховавши своє ім’я (надрукована в 1852 р. під ініціалами “Л. Н.”; разом із повістями “Отроцтво” (1852-1854) і “Юність” (1855-1857) вона утворила автобіографічну трилогію). Літературний дебют приніс справжнє визнання.
У 1854 р. Л. Толстой одержав призначення в Дунайську армію в Бухарест. Нудне штабне життя незабаром змусило його перевестися в Кримську армію в Севастополь, який перебував у облозі об’єднаних сил Англії, Франції та Туреччини. Тут він командував батареєю на 4-му бастіоні, виявивши надзвичайну хоробрість (нагороджений орденом Св. Анни та медалями). У Криму Толстой збирався видавати журнал для солдатів, почав писати цикл “Севастопольських оповідань”, які незабаром були надруковані й користувалися величезним успіхом (їх читав навіть імператор Олександр II). Перші його твори вразили літературних критиків сміливістю психологічного аналізу й розгорнутою картиною “діалектики душі” (М. Чернишевський).
У листопаді 1855 р. Л. Толстой приїхав до Петербурга й став учасником гуртка відомого часопису “Современник” (там друкували свої твори Некрасов, Тургенєв, Островський та ін.), де його сприймали як “велику надію російської літератури” (М. Некрасов). Він брав участь в обідах і читаннях, співпрацював з фундацією Літературного фонду, долучався до суперечок і конфліктів між письменниками, однак у їхньому середовищі почував себе чужим, про що згодом докладно розповів у “Сповіді” (1879-1882): “Люди ці мені обридли, і сам собі я обрид”. Восени 1856 р. Толстой, вийшовши у відставку, переїхав до Ясної Поляни, а на початку 1857 р. – поїхав за кордон. Він побував у Франції, Італії, Швейцарії (швейцарські враження зображені в оповіданні “Люцерн”), Німеччині, восени повернувся до Москви, а потім – знову до Ясної Поляни.
У 1859 р. письменник відкрив у Ясній Поляні школу для селянських дітей, допоміг організувати понад 20 шкіл у довколишніх селах, і це заняття настільки захопило його, що в 1860 р. він удруге поїхав за кордон, аби ознайомитися зі шкільництвом Європи. Толстой багато подорожував, зокрема жив деякий час у Лондоні, вивчав популярні педагогічні системи, проте в основному вони його не задовольняли. Власні ідеї він виклав у спеціальних статтях, доводячи, що основою навчання має бути “бажання учня” вчитися й незастосування насильства щодо нього. У 1862 р. Л. Толстой видавав педагогічний журнал “Ясна Поляна” з додатком – книжками для читання, що стали в Росії класичними зразками дитячої літератури.
Ясна Поляна. Маєток графа Л. Толстого
Лев Толстой з учнями яснополянської школи. 1892 р.
У вересні 1862 р. Лев Толстой одружився з вісімнадцятирічною донькою лікаря Софією Бере і відразу після вінчання переселився з Москви до Ясної Поляни, де повністю присвятив себе сімейному життю й господарству (враження від цього відображені в романі “Анна Кареніна”).
З осені 1863 р. Толстой захопився літературним задумом, що тривалий час мав назву “Тисяча вісімсот п’ятий рік” (майбутній роман-епопея “Війна і мир”). Створення роману було періодом духовного піднесення, сімейного щастя й спокійної, усамітненої праці. Письменник читав спогади й листування людей олександрівської епохи (зокрема, матеріали Тол стих і Волконських), працював у архівах, вивчав масонські рукописи, їздив на Бородінське поле. Унаслідок багатьох редакцій робота рухалася повільно. У переписуванні сотень тисяч сторінок рукописів йому дуже допомагала дружина, тож для літератури її подвижництво є неоціненним. Лише на початку 1865 р. в “Русском вестнике” було надруковано першу частину “Війни і миру”. Роман сприйняли захоплено, він викликав багато відгуків, уразивши читачів поєднанням епічного розмаху з тонким психологічним аналізом, живим відображенням приватного життя, органічно поєднаним з національною історією. Сам Толстой характеризував свій задум як спробу “написати історію народу” і вважав неможливим визначити його жанрову природу однозначно й остаточно: “…не підійде ні під яку форму: ані роману, ані повісті, ані поеми, ані історії”.
Лев Толстой і його родина. 1892 р.
У 1870-х роках письменник жив у Ясній Поляні й продовжував навчати сільських дітей і розвивати в пресі свої педагогічні погляди, а також працював над романом “Анна Кареніна”. Це був новаторський твір про життя сучасного йому суспільства. Він побудований на порівнянні двох сюжетних ліній: сімейна драма Анни Кареніної й родинна ідилія молодого поміщика Костянтина Левіна, образ якого схожий на самого письменника як за способом життя, так і за переконаннями. Початок роботи збігся із захопленням прозою Пушкіна. Толстой прагнув до простоти викладу, зовнішньої об’єктивності. Лише тенденційна критика інтерпретувала роман як любовний. Сенс існування “освіченого суспільного стану” й глибока правда мужицького життя – ось питання, які прагне розв’язати Левін, але вони були чужі більшості його героїв, навіть симпатичних авторові (серед них Лев Толстой: “Ясна Поляна – не Капуя”.
Лев Толстой ставився до себе надзвичайно вимогливо. Мільйони тогочасних аристократів розкошували, спокійнісінько споживаючи плоди кріпацької праці, а граф такого “панського неробства” соромився. У творах і щоденниках він називав його “капуйським”, від назви міста Капуї поблизу Неаполя, де до того могутня армія Ганнібала перезимувала й “розніжилася тілесно і духовно”: саме тому Карфаген програв війну й був знищений Римом (Тит Лівій, “Римська історія”).
Різке засудження неробства й лінощів знаходимо в романі “Анна Кареніна”: “Левін усміхався зі своїх думок і несхвально похитував головою на ці думки; почуття, подібне до розкаяння, мучило його. Щось стидке, зніжене, капуйське, як він собі називав це, було в його теперішньому житті. “Жити так не добре, – думав він. – Ось скоро три місяці, а я майже нічого не роблю. Сьогодні майже вперше я взявся серйозно до роботи, і що ж? Тільки почав і кинув… А ось три місяці скоро, і я ніколи так по-неробськи не марнував часу. Ні, цього не можна, треба почати””.
Кадр із кінофільму “Війна і мир”
І Анна). Ці питання пролунали гостропубліцистично для багатьох сучасників, насамперед для Ф. Достоєвського. Він вважав цей твір художньо досконалим соціальним романом. Так “думка сімейна” (головна в романі, за словами Толстого) була спрямована в соціальне русло.
Ці зміни, що відбувалися у свідомості Толстого, відображені й в інших його творах, насамперед у переживаннях героїв, у різкому духовному прозрінні, що руйнує їхні долі, примушує раптом побачити світ по-новому. Такі персонажі зображені в повістях “Смерть Івана Ілліча” (1884-1886), “Крейцерова соната” (1887-1889 Pp., опублікована в Росії в 1891 P.), “Отець Сергій” (1890-1898 Pp., опублікована в 1912 P.), драмі “Живий труп” (1900 P., незавершена, опублікована в 1911 P.), в оповіданні “Після балу” (1903 P., опубліковане в 1911 P.).
Сповідальна публіцистика Толстого дає докладне уявлення про його глибоку драму: зображуючи картини соціальної нерівності й зманіженого ледарства дворян, письменник порушував питання сенсу життя й віри, критикував усі державні інституції, заперечуючи науку (як діяльність, далеку від душі, почуттів і сумління), мистецтво, суд, шлюб і навіть досягнення цивілізації. Нове світосприйняття він утілив у “Сповіді” (опублікована в 1884 р. в Женеві, у 1906 р. – у Росії), у статтях “Про перепис у Москві” (1882), ” Так що ж нам роби – ти?” (1882-1886 Pp., Опублікована повністю в 1906 P.), “Про голод” (1891 P., Опублікована англійською мовою в 1892 P., Російською – у 1954 P.), “Що таке мистецтво?” (1897-1898), “Рабство нашого часу” (1900 P., Повністю опублікована в Росії в 1917 P.), “Про Шекспіра й драму” (1906), “Не можу мовчати” (1908).
Лев Толстой буя саме таким…
Потрібно зауважити, що Толстой був людиною безкомпромісною, тому не лише проголошував, а й сам дотримувався проголошених ідей. Так, він став вегетаріанцем. Якось, за спогадами очевидців, у Ясну Поляну приїхала родичка Толстих, яка не була вегетаріанкою й захотіла поїсти м’яса. Тоді до ніжки стола прив’язали живу курку, а на стіл поклали ніж, залишивши гостю на самоті – мовляв, якщо хочете м’яса, убивайте її власноруч… Звісно, таке буквальне виконання всіх проголошуваних моральних норм і правил не всім подобалося, але Толстой був саме таким.
Лев Толстой з дружиною. Останнє фото
Соціальна декларація Толстого базувалася на уявленні про християнство як моральне вчення, а його етичні ідеї осмислені ним з гуманістичних позицій як основа всесвітнього братерства людей. Цей комплекс проблем зумовив аналіз Євангелія й критичний перегляд богословських творів, яким присвячені релігійно-філософські трактати “Дослідження догматичного богослов’я” (1879-1880), “У чому моя віра” (1884), “Царство Боже усередині вас” (1893). Заклики до прямого й невідкладного виконання християнських заповідей викликали в суспільстві бурхливу реакцію. Особливо широко обговорювалася його проповідь “непротивлення злу насильством” (рос. непротивление злу насилием), що стало імпульсом до створення багатьох художніх творів – драми “Влада темряви” (1887) і народних оповідань, написаних у навмисно спрощеній, “невибагливій” манері.
У межах нового світорозуміння й уявлень про християнство Л. Толстой виступив проти християнської церкви й різко критикував її союз із державою, що призвело до конфлікту з церковною владною верхівкою: у 1901 р. Синод офіційно відлучив від церкви всесвітньо визнаного письменника й проповідника.
В останньому романі – “Воскресіння” – письменник відобразив увесь спектр проблем, що його хвилювали. Головний герой, князь Дмитро Нехлюдов, пройшов шлях морального очищення, що спонукало його творити добро. Оповідь побудована на системі контрастів, що викривають вади суспільного устрою (краса природи й облудність соціальної справедливості, правда мужицького побуту й фальш, що панує в середовищі освіченого населення).
Духовні пошуки різко змінили особисте життя письменника, призвівши до сімейного розладу (відмова від володіння приватною власністю викликала різке невдоволення членів родини, насамперед дружини, яка в літературний успіх чоловіка вклала дуже багато зусиль і часу). Про особисту драму Толстого можна прочитати в його щоденникових записах. Восени 1910 P., Потай від родини, 82-річний (!) Лев Толстой, супроводжуваний лише особистим лікарем Д. Маковицьким, уночі покинув Ясну Поляну. Проте дорога виявилася для нього непосильною: Толстой занедужав і був змушений зійти з поїзда на маленькій залізничній станції Астапово. Тут, у будинку начальника станції, він перебував останні сім днів свого життя. За повідомленнями про здоров’я Толстого, який на той час уже був усесвітньо відомим письменником, стежила вся Росія. Однак видужати йому вже не судилося…
Поховали Льва Толстого в Ясній Поляні.
Обкладинка до роману Л. Толстого “Воскресіння”
(2 votes, average: 3.00 out of 5)