Глобалізація як об’єктивний процес
Сучасна епоха – час стрімких змін, складних і суперечливих процесів. Наприкінці ХХ в. людство вступило в період глобалізації, з приводу якої існують різні оцінки: від різко негативних до захоплено апологетичних. Це пов’язано з тим, що глобалізація як об’єктивний процес має суперечливий характер, що дає підстави оцінювати її по-різному. Сама логіка техногенної цивілізації призвела до того, що наприкінці ХХ ст. відбулося докорінне перетворення світового соціально-економічного та соціально-культурного простору в єдину, тісно взаємопов’язану інтегровану систему, в якій безперешкодно переміщуються (причому з небувалою швидкістю) капітали, товари, послуги, інформаційні потоки, кардинально змінюється характер взаємодії людей, спільностей, інститутів.
Найбільш зримо це проявляється в економічній сфері. Сформувався дуже динамічний світовий ринок товарів, послуг, робочої сили. Відбулася інтернаціоналізація фінансової та банківської системи. Істотні зміни економічної кон’юнктури в одній країні практично відразу відображаються в економіці інших країн. Завдяки стрімкому розвитку інформаційних телекомунікаційних технологій простір і час “стискаються”, “спресовуються”. Людина отримує можливість як би присутнім в багатьох місцях. Розширюються можливості спілкування людей, взаємного культурного збагачення, оперативного отримання різноманітної інформації за рахунок залучення до мережі Інтернет, яка своєю “павутиною” обплутала всю земну кулю. Такі позитивні аспекти глобалізації. З іншого боку, і це відзначають багато дослідників, глобалізація веде до серйозних негативних наслідків у політичній, соціально-економічній і духовній сферах. Розглянемо це докладніше.
З розпадом СРСР “звалився” біполярний світ. Утворився однополярний світ призвів до порушення геополітичної архітектоніки і посиленню глобальної нестабільності. Гегемонистские устремління США – єдиною залишилася наддержави, яка привласнила собі право визначати, що добре, а що погано, викликали різке зростання антиамериканських настроїв, особливо в ісламських країнах. Це призвело до зростання міжнародного тероризму, самим лиховісним проявом якого стало подія 11 вересня 2001, що стало чорним днем в історії США, відчували себе до цього захищеними і невразливими. Під приводом боротьби з міжнародним тероризмом Сполучені Штати пішли на обмеження демократичних прав і свобод в своїй країні (горезвісний патріотичний акт) і стали проводити широкі військово-політичні акції за кордоном.
Хід подій першого десятиліття ХХІ ст. наочно показав, що для адміністрації Дж. Буша розмови про права людини, захист свободи і демократії в усьому світі були не більше ніж ширма, за якою ховалося прагнення забезпечити гегемонистские інтереси США якими засобами, включаючи подвійні стандарти, політичний тиск, економічні санкції, застосування військової сили (в обхід ООН).
“Експорт” демократії в Афганістан та Ірак, а потім до Лівії та інші арабські країни показав, що глобалізація (як її розуміють США) на ділі являє собою зовсім не те, про що так люблять говорити її палкі прихильники (плюралізм, мультикультуралізм, свобода, демократія і т. п.). Спроби керувати світом, будувати його за американським зразком можна швидше назвати глобалізмом, т. Е. Прагненням ідеологічно “осідлати” об’єктивні процеси глобалізованого світового співтовариства.
А. В. Бузгалін вказує на небезпечні тенденції формування в особі США якоїсь протоімперіі. Він зазначає, що в політичній площині відбувається заміщення прихованого політичного маніпулювання за допомогою різних політтехнологій і піар-кампаній більш-менш відкритим авторитаризмом і тоталітаризмом, прямим наступом на інститути демократії, громадянського суспільства і права людини як на периферії, так і в центрі. У наявності цинічне використання “права сили” в геополітиці, т. Е. Примат сили над правом, перехід від прихованого ідеологічного маніпулювання при збереженні хоча б формального ідейного плюралізму та відносної свободи слова, прав людини до однозначного панування імперської ідеології і тиску на інакомислячих [102] . Зараз в особі нинішньої американської адміністрації Б. Обами відбувається поступове переосмислення ролі США на міжнародній арені, визнання необхідності побудови багатополярного світу.
У соціально-економічній площині також спостерігається ряд небезпечних тенденцій. Соціально-економічне розшарування між Північчю і Півднем не тільки не згладжується, але ще більш поглиблюється. Розрив у доходах п’ятої частини населення (“золотий мільярд”) і п’ятою частиною, що живуть у найбідніших країнах, становив в 1960 р 30: 1, в 1991 р 61: 1, в 1994 р 78: 1.
Істотним є розрив і між розвиненими країнами Заходу і Східної Європи. У США і Канаді проживає 5,2% населення планети, але на ці держави припадає 31,5% світових споживчих витрат. У Західній Європі – 6,4% населення і 28,7% світового споживання. У Східній Європі та країнах колишнього СРСР проживає 7,9% населення планети і фіксується всього 3,3% світового споживання [103].
А. В. Бузгалін говорить про глобальну гегемонію корпоративного капіталу, його тотальної влади як єдиної економічної, соціальної, політичної та духовної сили, персоніфікованої такими глобальними гравцями, як транснаціональні корпорації (ТНК), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Всеміная організація торгівлі (СОТ ) та ін., зрощеними з національно-державними елітами країн “великої сімки” [104]. Чисельність ТНК досягла 37 тис. З 200 тис. Філій, що охопили всю планету. Вони володіють третиною всіх виробничих фондів, виробляють понад 40% загальнопланетарного продукту, мають більше половини зовнішньоторговельного обороту. З приблизно 300 нині діючих найбільших банків близько 100 є транснаціональними. А на частку США припадає понад 25% вироблених у світі товарів і послуг. Центральні органи багатьох ТНК знаходяться в США. Американські вчені вважають, що ТНК зметуть кордону і великі континентальні конгломерати. Не випадково поширеною є думка, що синонімом глобалізації стала американізація.
Однією з головних причин кризи, що вибухнула в 2008 р світової фінансово-економічної кризи, яка не закінчилася й донині, з’явився небувале зростання спекулятивного фінансового капіталу, відірваного від реального виробництва і незабезпеченого товарною масою. Обсяг руху капіталів в докризовий період в 50 разів перевищував товарообмін. Цей гігантський мильна бульбашка з’явився наслідком людської жадібності і нестримного споживчого “свербіння”, що охопила насамперед США, звідки і почався цей світова криза, коли цей “бульбашка” нарешті лопнув. Світова криза продемонстрував недосконалість світової господарської системи та її вразливість. Досить зазначити, що сукупний борг провідної економіки світу – США перевищив 16 трлн доларів. Гостро стоїть проблема заборгованості і в Західній Європі.
На думку А. В. Бузгалін, ринок кінця ХХ – початку ХХІ ст. виявився по суті потужної тоталітарною системою, всебічно переважної людини (не у вигляді ієрархічної піраміди, а у вигляді різноманітного і зовні майже непомітного поля, який чинить на нас тиск практично у всіх сферах). Як споживачі ми опиняємося самостійними суб’єктами, пануючими на ринку, а напівсліпі напіврабами маркетингу (особливо реклами) та інших способів маніпулювання, використовуваних великими корпораціями. Як виробники ми не просто вільно продаємо свою робочу силу на конкурентному ринку, але і свої особистісні якості (талант, творчі здібності та майбутні результати діяльності) [105].
Цей своєрідний ринковий тоталітаризм, коли ринковою стає не тільки економіка, але і все суспільство, є закономірним розвитком капіталізму. Ще в епоху індустріалізму об’єктно-предметне ставлення до людини стало домінуючим в культурі техногенної цивілізації. У цей час остаточно оформився пріоритетний статус відносин речової залежності, підпорядковуються собі і обмежували сферу відносин особистої залежності, які виступали основою організації соціального життя в традиційних суспільствах. Головним фактором такої зміни соціально-культурних пріоритетів стало всеохопне розвиток товарно-грошових відносин, коли капіталістичний ринок перетворював різні людські якості в товари, що мали грошовий еквівалент. Саме завдяки грошам як посереднику не тільки матеріальні предмети, а й духовні сутності, ідеї та цінності стають світом настільки ж автономним і об’єктивним, як і світ фізичний. Гроші роздрібнюють і стерилізують як перешкоду той тип людських зв’язків, в основу яких покладено єдність почуттів та інтересів, перетворюють особисті стосунки в безособові, при яких людина стає річчю для іншої людини [106].
Сучасна техногенна цивілізація на етапі постіндустріального та інформаційного суспільства наступає на культуру в її глибинному людському сенсі. Технологічна однорідність виробництва, сам технологічний уклад життя пригнічують різноманітність світу. “Глобальна система масових комунікацій виступає потужним фактором нівелювання культурних відмінностей. Відповіддю на їх наступ у ХХ ст. і ще більше в ХХI столітті є запит на ідентичність: національну, релігійну, соціально-групову, особистісну “[107]. В умовах глобалізації проблема ідентичності актуальна для всіх країн і народів. Але особливо загострилася вона в пострадянських республіках, які переживають глибокі внутрішні трансформації після розпаду СРСР, де люди повинні (або змушені) вибудовувати свою ідентичність по відношенню до складним і суперечливим процесам, які відбуваються і всередині країни, і в усьому світі.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)