Home ⇒ 👍Історія ⇒ Форми правління та ідеологія в 20 столітті

Форми правління та ідеологія в 20 столітті

До Першої світової війни на політичній сцені Європи конкурували три ідеологічних течії – ліберали, консерватори і соціал-демократи. Але вже в 1920-і рр. ліберальні партії та ідеї вступають в смугу кризи. Лібералів відтісняють на задвірки політичного життя соціал-демократи. І це було не випадково. Військовий і післявоєнний криза похитнула віру людей в ідеали особистої свободи і невтручання в розвиток ринку, змусив багатьох сподіватися на “сильну руку” – міць традицій або державного апарату.

Комунізм

Криза стала живильним середовищем для революційних виступів. Низький життєвий рівень збільшив число прихильників соціал-демократичних і комуністичних партій, які вважали себе спадкоємцями вчення К. Маркса і Ф. Енгельса, які вимагали поліпшення умов праці і життя найманих працівників. Але якщо соціал-демократи готові були рухатися до більш справедливого і “соціальним” суспільству шляхом реформ, то комуністи вимагали революції і встановлення диктатури пролетаріату, заперечували приватну власність “в ім’я людського блага”. Вони вважали, що все зло в суспільних і державних відносинах виникає з експлуатації людини людиною. Комуністи були прихильниками ідеї збереження права власності лише за державою.

Фашизм

XX ст. ознаменувався появою ще однієї ідеології, безпосередньо яка заперечила лібералізм, – фашистської. Лідери фашистського руху, ненавиділи особисту свободу, декларували соціальну справедливість для своєї нації, активно користувалися демагогією. Будучи правими радикалами, фашисти вважали за необхідне встановити свою диктатуру для побудови “нового суспільства”, і це робило їх схожими на лівих радикалів.

Тоталітаризм

Незабаром виник цілий ряд тоталітарних режимів. Тоталітаризм – це система влади, яка контролює практично всі сфери життя суспільства. Він досяг апогею в фашистської Італії, очолюваної дуче Беніто Муссоліні, і Німеччини, де до влади прийшли націонал-соціалісти на чолі з Адольфом Гітлером. Величезну роль у формуванні обох режимів зіграла хвиля насильства, організована правими радикалами. Всіх їх об’єднували наявність однієї, панівної, ідеології та ідея сильної держави, якій надавалося більше прав, ніж громадянському суспільству.

З різним ступенем вираженості в ідеології італійського фашизму і німецького націонал-соціалізму були присутні обгрунтування переваги і винятковості однієї нації, що проголошується в силу цього панівної. Цьому супроводжувала нетерпимість і дискримінація по відношенню до інших “чужорідним”, “ворожим” націям і національним меншинам. Бажання лідерів фашизму і нацизму поширити свою владу на сусідні території, що належать цим “чужорідним” націям, стало однією з причин Другої світової війни.

Авторитарна диктатура

До тоталітаризму були близькі авторитарні диктатури, що сформувалися в 1920-1930-і рр. в Португалії, Іспанії, Угорщини, Болгарії і Румунії.

Авторитарні диктатури не пішли в минуле разом з крахом тоталітарних режимів першої половини XX ст. В цілому ряді держав Латинської Америки, Азії, Африки і Європи зберігаються сильні тенденції до встановлення авторитарних режимів, які намагаються “залізною рукою” здійснювати економічні або політичні перетворення, пригнічуючи при цьому спроби незгоди. Диктатури правого і лівого спрямування зберігалися в Європі до 1980-1990-х рр., Так і на початку третього тисячоліття можна зустріти авторитарну владу на “старому континенті”.

Реформізм

Ще одна тенденція розвитку в епоху Новітньої історії продовжував залишатися реформізм – поступове перетворення суспільства шляхом соціально-економічних і політичних реформ. Серед реформістів були люди різних політичних поглядів – консерватори, ліберали і соціал-демократи, готові до виправлення недоліків капіталізму державними важелями, щоб ринок і демократію не сміла хвиля революційного або реакційного насильства.

В основу сучасного реформізму лягли ключові положення і лібералізму, і консерватизму, і соціал-демократії – права і свободи особистості, соціальна підтримка населення, ідея народного суверенітету, поділ влади, правова держава і вільні вибори.

Демократія

Реформістська ідеологія отримала свій розвиток в рамках демократичних політичних режимів, зберігали систему контролю суспільства за урядом, поділу влади, політичні свободи і незалежність засобів масової інформації. Не завжди демократії домагалися успіхів в економіці, але їх народи володіли можливістю мирним шляхом змінити неефективну владу.

Лібералізм

Колишню класичну ліберальну концепцію держави – “нічного сторожа” (влада не втручається в економічні процеси, а лише стежать за дотриманням законів) змінила концепція “держави добробуту” (активний розвиток національних програм соціальної допомоги малозабезпеченим і незаможним верствам населення, державне втручання в ряд трудових конфліктів, масштабне житлове будівництво та реорганізація систем охорони здоров’я та освіти).

Ліберальні принципи – права людини, правова рівність, верховна влада народу, релігійна терпимість, недоторканність особистого життя – сьогодні лягли в основу політичних систем ряду провідних держав в різних кінцях світу.

Британський економіст Джон Кейнс (1883-1946) обгрунтував необхідність доповнити ліберальні принципи вільного ринку, індивідуалізму і вільної конкуренції принципом державного регулювання соціальної сфери та економіки для забезпечення матеріального добробуту всіх громадян. Економіст був переконаний, що підвищення зарплат не зло, а благо для економіки, бо дозволить підвищити попит на товари і стимулювати розвиток виробництва. Великі монополії, на думку Кейнса, було необхідно обмежувати в інтересах держави і суспільства.

Неолібералізм, неоконсерватизм, соціал-демократи

Класичний лібералізм залишився в минулому, поступившись у другій половині XX ст. місце неолібералізму, який, розглядаючи вільний ринок і конкуренцію як основний засіб забезпечення прогресу, не заперечує повністю державного регулювання економіки.

На зміну консерватизму прийшов неоконсерватизм, який прагне до поширення в світі традиційних цінностей західної цивілізації і при цьому не підтримує типові для консерваторів вимоги скорочення розміру державного апарату і витрат на соціальне забезпечення.

У свою чергу, соціал-демократи поступово відмовилися від планів революційних перетворень, стали парламентськими партіями, готовими діяти в рамках вільного ринку. Після Другої світової війни соціал-демократи стали однією з провідних сил в політичній системі ряду європейських і латиноамериканських держав. Цілий ряд комуністичних партій відмовилися від революційних принципів і трансформувалися в соціал-демократичні.