Форма правління
Під формою правління слід розуміти організацію і структуру вищих органів державної влади, порядок їх утворення та взаємодії між собою та населенням.
Категорія форми правління близько пов’язана з історичним типом держави. Та чи інша форма правління в різних державах як правило визначається історичними умовами його формування, давніми політичними традиціями.
Форми правління розрізняються в значній мірі залежно від того, належить чи владу одній людині, або державою керує колективний орган. У першому випадку виділяють монархічну форму правління, в другому – республіканську.
Монархія (від грец. “єдиновладдя”) – така форма правління, при якій верховна державна влада здійснюється одноособово і переходить у спадок. Основні ознаки монархії:
– довічне користування владою монарха;
– заняття трону у спадщину чи за правом споріднення;
– представництво держави монархом на його розсуд;
– юридична безвідповідальність монарха.
Монархічна пристрій характерний для найдавніших держав. Воно притаманне більшості традиційних (докапіталістичних) товариств. В буржуазному суспільстві збереглися лише формальні ознаки монархії, є даниною традиції.
Монархії бувають абсолютні (де влада монарха необмежена) і обмежені (монарх не володіє всією повнотою влади). При цьому обмежені монархії поділяються на два види: дуалістичні і парламентарные (конституційні).
Дуалістична монархія являє собою перехідну форму між абсолютної і конституційної. В ній існує формально-юридичне поділ державної влади між монархом і парламентом. Виконавча влада знаходиться в руках монарха, законодавча належить парламенту. Однак монарх при цьому володіє правом вето на закони, що приймаються парламентом. Крім того, в дуалістичній монархії монарх має право видання указів, фактично підміняють собою закони або мають більшу юридичну силу, ніж закони. Уряд призначається монархом і відповідально тільки перед ним.
Більшість сучасних монархій є парламентарными (конституційними). Роль монарха в них значно обмежена. В основному вона зводиться до представницьких функцій: монарх виступає символом єдності нації. Фактично він “царює, але не править”. Законодавча влада повністю належить парламенту, виконавча – уряду, який несе відповідальність перед парламентом. У парламентарної монархії уряд формується з представників партії, що перемогла на виборах; лідер партії, що має більшість мандатів, стає главою уряду. Законодавчі акти приймаються парламентом і лише формально підписуються монархом. Акти, які виходять від монарха, набувають юридичну силу лише після контрасигнації (підписання акта одним з міністрів або прем’єр-міністром).
Існує кілька основних видів престолонаслідування: спадкування, призначення попередником, вибори. У більшості монархій престол переходить у спадок; законний порядок спадкування в різних країнах різниться. Існують інтегровані монархії, в яких престол займається монархом, що обирається спадковими правителями суб’єктів федерації (Малайзія).
Республіка (від лат. res publico – спільне надбання) – така форма правління, при якій державна влада здійснюється виборними органами.
Ознаками республіки є:
– виборність на певний строк глави держави та інших вищих державних органів;
– здійснення державної влади за дорученням народу;
– юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом;
– поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.
Республіканська форма правління відома з античності. Поширення вона одержала після буржуазних революцій у країнах Західної Європи в XVI-XVIII ст. Сучасні республіки поділяються на три види: парламентські, президентські та змішані.
Парламентські республіки характеризуються визначальною роллю парламенту в організації державного життя. Такий республіці притаманні такі ознаки:
– уряд формується парламентом з числа депутатів тієї партії, яка має більшість голосів за результатами виборів;
– члени уряду несуть відповідальність тільки перед парламентом;
– уряд є правомочним здійснювати управління країною до тих пір, поки користується довірою парламенту;
– головні функції парламенту є законодавча діяльність і контроль за виконавчою владою, розробка державного бюджету, визначення найважливіших напрямів соціально-економічної політики, вирішення зовнішньополітичних питань;
– глава держави (незалежно від того, існує чи ні в республіці інститут президентства) обирається парламентом або спеціально утвореною парламентом колегією;
– навіть якщо глава держави юридично володіє широкими повноваженнями (має право розпуску парламенту, підписує закони, призначає голову уряду, є головнокомандуючим збройними силами), на практиці він не має значного впливу на реалізацію державної влади.
У президентській республіці глава держави зосереджує у своїх руках повноваження глави держави і глави уряду. Характерні ознаки такої форми правління наступні:
– президент обирається народом (безпосередньо або через колегії вибірників);
– президент має право законодавчої ініціативи, має право відкладального вето на закони, видає нормативні акти;
– президент є верховним головнокомандувачем;
– уряд формується президентом (іноді – за згодою парламенту);
– уряд відповідальний перед президентом, а не перед парламентом;
– у випадку грубого порушення конституції, зловживання владою або вчинення президентом злочину парламент може порушити проти нього процес відсторонення його від посади (імпічмент).
Іноді в якості окремого виду виділяють суперпрезидентську (монократическую) республіку. Для неї характерна практично безмежна влада глави держави. Існуючі при цьому інші вищі державні органи (навіть при формально існуючої системи поділу влади) відіграють підлеглу роль. Пост президента займається нелегітимним шляхом, часто – довічно. Влада глави держави, як правило, спирається на збройні сили. Така форма республіки характерна для багатьох авторитарних режимів.
Змішана (парламентсько-президентська, напівпрезидентська) республіка характеризується дуалізмом влади. Її ознаки:
– президент обирається всім народом, є верховним головнокомандувачем, має право вето на закони;
– президент не використовує всі свої повноваження, передбачені конституцією (їх називають “сплячими повноваженнями”);
– уряд формується президентом за участю парламенту, він відповідальний перед президентом і парламентом;
– уряд відіграє самостійну від президента роль і спирається на парламентську більшість.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)