Екологічна проблема в науках про Землю
В даний час загальна кількість публікацій, в яких порушена екологічна проблематика, становить десятки тисяч. Особливо сильно збільшилася кількість публікацій в останні десятиліття. Ця обставина дуже ускладнює проведення їх докладного історичного аналізу, тим більше що досить повна характеристика практично всіх виданих робіт наводиться у колективній монографії “Теорія і методологія екологічної геології”, що вийшла під редакцією В. Т. Трофимова (1997), а також у підручниках і навчальних посібниках С. П. Горшкова (1998), М. К. Бахтєєва (1997), Г. Н. Голубєва (1999) та ін Виходячи з цього, коротко розглянемо особливості екологічної проблеми в науках про Землю. Такий розгляд представляється необхідним, оскільки геоекологія і екологічна геологія за своєю суттю є міждисциплінарними науками.
Екологічна проблема в біологічних науках. В даний час проводяться глибокі теоретичні та практичні дослідження в галузі біоекології. Вивчення екології організмів, спільнот або біоти суто біологічними науками, як визнають самі біологи, занадто однобічна проблема і її не можна розглядати у відриві від інших природничих наук і насамперед від географії. Адже дуже важливу інформацію про взаємини організмів і середовища дає порівняльний аналіз при розгляді життєдіяльності організмів в географічному аспекті, зокрема в рамках біогеографії. Незважаючи на таку очевидність, в школі російських екологів утвердилася точка зору, що сферу екології слід обмежувати биоценотические рівнем організації життя. В іншому випадку, на думку В. Д. Федорова і Т. Г. Гильманова (1980), екологія з суворої наукової дисципліни про екосистеми перетворюється на біологію довкілля, що охоплює всі сторони життя і розвитку біосфери.
Проте ряд провідних екологів не згодні з таким підходом, наприклад Н. Ф. Реймерс (1994). Запропонована ним інша структуризація сучасної екології полягає у відділенні біоекології від екології людини і виділенні в якості самостійних напрямків геоекології та прикладної екології.
У сферу біоекології вчені – екологи включають всі відомі рівні організації життя – від генів до біосфери і відповідно з цим виділяють молекулярну біологію, екологію клітин, біогеоценологией, глобальну екологію, або вчення про біосферу. Поряд з цим в біології розвиваються екології окремих систематичних груп. Н. Ф. Реймерс відособляє: екологію середовища (повітряної, наземної, морської); екологію природних ландшафтів (Крайньої Півночі, високогір’я і т. д.) та екологію культурних ландшафтів. Екологія людини та соціальна екологія, на думку Реймерс, об’єднують медичну екологію та екологію поселень, а також екологію особистості, екологію соціальних груп, екологію людських популяцій і екологію людства. Великі російські вчені академіки В. П. Казначеєв і А. Л. Яншин (1986) вважають за необхідне перетворити науковий напрямок про екологію людини в самостійну науку, що вивчає закономірності взаємодії людини з навколишнім середовищем, яка розглядає проблеми народонаселення, збереження здоров’я, вдосконалення фізичних, фізіологічних і психічних можливостей людини. Детальніше екологічна проблема в сфері біологічних і медичних наук розглядається у відповідних підручниках, монографіях і навчальних посібниках.
Екологічна проблема в географії. У географічних науках існує кілька відмінних один від одного підходів до розгляду екологічних проблем. Ряд вчених (А. І. Базилевич, А. Г. Воронін, Д. А. Криволуцкий, Е. Т. Мяло і деякі інші) розвивають в рамках біогеографії традиційну Біоекологія, яку вони іноді називають географією природних екосистем. Даний напрямок займається з’ясуванням географічних закономірностей організації екосистем і класифікацією структурних одиниць біосфери. У межах цього напрямку вивчаються екосистеми, мають зональні ареали, оцінюються функції груп організмів, що утворюють екосистеми, розглядається роль екосистеми різного таксономічного рівня та просторового розподілу в деяких глобальних процесах і серед них підтримка балансу кисню і вуглекислого газу в атмосфері, біологічний вплив на процеси вивітрювання і т. д. Таким чином, вчені, які працюють в цьому напрямку, роблять акцент на вивчення екосистем і за основу своїх досліджень беруть біологічний напрям.
Великі російські географи І. П. Герасимов, В. С. Преображенський, Т. Д. Александрова вважають за необхідне вивчати геосистеми з екологічних позицій. Мета такого вивчення – виявлення та дослідження зв’язків, існуючих між досліджуваним з тієї чи іншої сторони об’єктом і навколишнім середовищем. Так, екологічний підхід у вивченні природних систем слід поєднувати з географічним. Останній передбачає при дослідженні зв’язків усередині геосистем вважати їх рівнозначними. Таким чином, розглядаються тільки ті зв’язки, які спрямовані на глибинні зв’язки системи. При цьому опускається взаємозв’язок найважливіших складових геосистем – повітря, води; за межами уваги залишаються процеси, що відбуваються в тих частинах літосфери, атмосфери та гідросфери, які безпосередньо не пов’язані з біотою, хоча в кінцевому підсумку вони роблять великий вплив на зміну навколишнього середовища.
В останні роки поряд авторів був запропонований геоекологічний підхід у дослідженні географічних об’єктів. На цій підставі більшість географів втягнули у свої дослідження не тільки біоту, а й людину. Вони стали розглядати людину як суб’єкта середовища або об’єкта, навколо якого існує середу. На думку одних дослідників, нова наука може називатися наукою про довкілля, інших – геоекологія.
Радянський географ В. Б. Сочава, виступаючи в 1970 р. на з’їзді Географічного товариства СРСР, ототожнив географію, яка користується екологічними оцінками, з наукою про довкілля. Він вважав, що людина і середовище в однаковій мірі є об’єктом вивчення географії, оскільки остання розглядає територію з позицій ставлення до неї людини. При цьому вчений особливо підкреслював, що біологічні і медичні аспекти не зачіпаються геоекології, так як є предметом біоекології. У своїй роботі В. Т. Трофимов з співавторами (1997) відзначають, що, грунтуючись на специфіці геоекологічного підходу, більшість географів перетин своєї науки з екологією пов’язують з формуванням нової дисципліни, яка обов’язково повинна включати людини в сферу своїх інтересів. Ця наука, на думку одних вчених, повинна іменуватися наукою про довкілля, а інших – геоекологія. У монографії розглядаються зв’язку між соціально – економічним розвитком і порушенням навколишнього середовища.
Один з найважливіших аспектів вчення про довкілля – вивчення потоку хімічних елементів і речовин технічного походження – давно і глибоко досліджується в рамках геохімії ландшафту (А. І. Перельман, М. А. Глазовская, Н. С. Касимов та ін.) Цими авторами розроблені основи теорії ландшафтно – геохімічних бар’єрів, виділені ряди біохімічного поглинання елементів, визначена їх рухливість. Всі ці дані активно використовуються при прогнозі стану природного середовища під дією техногенезу.
В даний час географи трактують зміст геоекології значно ширше, ніж свого часу запропонував засновник цього терміна К. Троль в 193Ях Вони включають в об’єкт дослідження не тільки природні, а й антропогенні ландшафти і чітко позначають мета досліджень, яка полягає в оптимізації природокористування.
Геоекологію багато географи нерідко розглядають як географію природокористування, як самостійний напрям в географії поряд з фізичною та соціально – економічної географії.
Дещо в іншому аспекті визначає геоекологію С. П. Горшков (1992, 1999). Він вважає геоекологію наукою про сучасних ландшафтах, причому як природних, так і перетворених людиною.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)