Другий Ватиканський собор

Другий Ватиканський собор почався з ініціативи Папи Івана XXIII у 1962 році і тривав до 1965 року, коли Папою став уже Павло VI. На Другому Ватиканському соборі були прийняті дві постанови, які є догматично обов’язковими (Lumen Genitum і Dei Verbu), а також ряд інших документів.

Другий Ватиканський собор вніс масштабні зміни в літургійну практику Римсько-католицької церкви. У рішеннях собору повністю змінено традиційне ставлення до нехристиянських релігій, переглянута сотеріологія Католицької церкви. Вже з самого початку собору консервативний єпископат виявився в меншості.

Дозвіл меси на національних мовах привело до того, що в католицькому світі виявилося втрачено мовна єдність, раніше формувалися завдяки богослужбової латині. Реакцією на це стало створення руху мирян і священиків Una Voce, яке виступає за традиційну літургію на латинській мові.

Ключовим богословським поняттям, виробленим на Другому Ватиканському соборі стало аджорнаменто (оновлення, пристосування до нових реалій). Екуменічні постанови собору викликали серйозну протидію з боку частини єпископів. Так, 2 липня 1988 року архієпископа Марсель Лефевр (засновник “Братства святого Пія X”) був відлучений від церкви за засудження змін в літургійній практиці, екуменізму і модернізму. Таким чином, нововведення в католицизмі привели до формування відразу декількох традиціоналістських груп, в різному ступені заперечують дійсність повноважень римських понтифіків.

Важливим підсумком Другого Ватиканського собору стало формулювання глобального католицького проекту, в який були включені багато положень, розроблені в епоху європейського Просвітництва, зокрема концепція прав і свобод людини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Другий Ватиканський собор