Володимирський собор
Україна, Київ, собор XIX в
Свято-Володимирський собор – головний храм Української православної церкви Київського патріархату, побудований на честь князя Володимира Великого до святкування 900-річчя Хрещення Київської Русі.
Міфи і факти
Коли в 1853 році в Києві на крутому березі Дніпра встановили величезний пам’ятник Володимиру Великому, люди говорили: “Князь Володимир скинув ідолів, щоб самому стати одним з них”. Тому патріархат почав збирати гроші для майбутнього Свято-Володимирського собору.
Розробку проекту доручили петербурзькому архітектору Івану Штром, що свій дім кадетів у Києві. Він вирішив оформити храм у старому візантійський стилі, як і всі стародавні київські церкви, з 13 золотими куполами. Але проект виявився занадто дорогим для реалізації. Незважаючи на те, що вдалося зібрати понад 100 000 рублів пожертвувань в різних регіонах, а Києво-Печерська Лавра виділила мільйон цегли для будівництва, коштів не вистачало.
Архітектору Київської єпархії Павлу Спарро доручили якось узгодити кошторис із реаліями, і він з 13 запропонованих куполів залишив 7. Київський митрополит Арсеній був засмучений: надто непоказним здавався йому майбутній храм.
Духовне керівництво звернулося за допомогою до зодчому Олександру Беретті. Той запропонував за ті ж гроші збільшити лінійний масштаб споруди у півтора рази, завдяки чому обсяг зріс утричі. Його авторитету повірили і в 1862 році, на свято Володимира, відбулося закладення майбутнього собору.
Перший час будівництво просувалося успішно. Але восени 1864 деякі арки не витримали ваги верхнього ярусу і розсунулися. Архітектор звинуватив в усьому підрядчиків. На всяк випадок вирішили зменшити висоту куполів. Але в 1866 році тріщини в арках збільшилися. Беретті відчайдушно відбивався відкритики, але врятувати репутацію йому не вдалося – для виявлення причин аварії в Київ послали… Івана Штрома.
Беретті усунули від будівництва. Роботи припинилися, оскільки ніхто не хотів брати на себе відповідальність за їх продовження. А стіни вже ледь трималися і їх довелося захистити від падіння металевими конструкціями. Ця сумна тяганина припинилася лише в 1875 році, коли імператор Олександр II побачив руїни недобудованого собору. Тут же знайшлися додаткові кошти і в Київ приїхав фахівець зі світовим ім’ям: вчений-будівельник з Петербурга Рудольф Бернгард, чиї розрахунки і лягли в основу споруди. Стіни будівлі зміцнили особливими прибудовами – контрфорсами. В якості керівника проекту Бернгард рекомендував свого учня, 28-річного Володимира Ніколаєва, який обійняв посаду київського єпархіального архітектора. Молодий зодчий чудово впорався зі складними обов’язками і до 1882 року будівництво було завершено. Залишалося прикрасити інтер’єр собору.
Мистецтвознавець і археолог професор Адріан Прахов перейнявся мрією перетворити храм Володимира в казну сучасної релігійної живопису. Він запросив кращих художників: Васнецова, Нестерова, Врубеля, братів Свєдомських, Котарбінського, українських майстрів Піманенко і Костенко. Незважаючи на дефіцит коштів, нарікання через надмірну сміливості творчості і тривалий термін розпису (цілих 11 років!), Задум Прахова був здійснений. Живопис собору завдяки високій майстерності виконання, надзвичайного емоційного напруження і точного історичного антуражу стала видатним твором монументального мистецтва кінця XIX століття.
20 серпня (1 вересня) 1896 важкі двері храму відчинилися. Під час урочистої церемонії люди не знали, куди дивитися: на митрополита Іоннікія, що проводив освячення, царя Миколи II, присутнього при цьому, або на дивовижні розписи, що мимоволі притягували погляд… (за матеріалами “Нариси з історії Києва”)
У радянський період Володимирський собор дивом уникнув зносу. У 1929 році він був перетворений в музей релігії та атеїзму. Потім став сховищем архівів органів влади, а пізніше книгосховищем педагогічного інституту. Відкритий в період окупації під час Другої світової війни, храм залишився чинним і після визволення Києва.
З тих пір Свято-Володимирський собор залишається постійно відкритим і регулярно проводить богослужіння українською мовою.
Що подивитися
Будівля являє собою шестистовпний храм з трьома апсидами і сім’ю куполами. Висота до хреста головного куполу становить 49 м. Фасад прикрашають мозаїки роботи Фролова. На вхідних дверях висить бронзовий рельєф княгині Ольги та князя Володимира на блакитному тлі.
Головна визначна пам’ятка барвистого інтер’єру – унікальні розписи на стінах і куполах храму, які відразу впадають в очі. Живопис славнозвісних художників того часу (Васнецова, Нестерова, Врубеля та ін.) Являє грандіозні композиції на біблійні теми і символічне виклад історії православ’я. Головний неф розписав Васнецов: “Хрещення князя Володимира”, “Хрещення киян”, його пензля також належать портрети Олександра Невського, Андрія Боголюбського, княгині Ольги та центральна композиція “Богоматір з Немовлям”.
Богослужіння супроводжуються гарним співом соборного хору, а на релігійні свята часто запрошуються оперні співаки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)