Чому Дубровський став розбійником?
У повісті “Дубровський” О. С. Пушкін описує історію конфлікту двох дворянських сімей – Дубровських і Троєкурових.
Пристрасні мисливці і друзі, Андрій Гаврилович Дубровський і Кирило Петрович Троекуров раптово посварилися по досить незначною, здавалося б, причини: Дубровський-старший, кажучи про псарні Троекурова, зауважив, що псам тут живеться краще, ніж дворовим людям. Сам Дубровський, людина інтелігентна і гідний, до своїх кріпаків ставився по-людськи. Троекуров же був відомий як тиран і самодур. Гострий на язик псар Троєкурова відповів на це, що і інші поміщики поміняли б свій маєток на “тутешню конуру”.
Цей епізод стає початком серйозної сварки, яку надалі кожна зі сторін ще більше погіршує. В результаті Троекуров, не звиклий, що йому суперечать, вирішує розорити Дубровського і відібрати у нього родовий маєток, що і робить за допомогою підкупу судді.
Жорстока судова тяжба стала причиною серйозної хвороби Андрія Гавриловича. І няня, яка доглядала за поміщиком, написала про всі ці новинах його синові – Володимиру Дубровському.
Тут в оповіданні вперше з’являється Володимир Дубровський. Це молода людина, вихованець кадетського корпусу, який тепер служить в гвардійському полку. Він, подібно до великої частини молоді Петербурга, гуляє, заводить борги і плекає мрії про вдалий шлюб.
Однак, дізнавшись про хворобу батька, він без роздумів їде в Кистеневку. Він спостерігає, як згасає його батько, і нарешті, настає розв’язка: бажаючи примиритися, Троекуров приїжджає до Дубровським, але при вигляді кривдника Андрія Гавриловича стався напад, і він помер.
Вражений Дубровський виганяє винуватця смерті батька геть, а після чого самозакоханий Троекуров продовжує війну – вже проти зухвалого спадкоємця. Кистеневку з усіма кріпаками віддають Троекурову.
Молодий чоловік мав гарячим і гордим характером, при цьому він, хоч і не знав батька добре, любив і безмірно поважав його. Все це багато в чому зумовило подальші події.
Останній вечір в рідному маєтку – самотність, біль і образа. Дубровський перечитує листи покійної матері, думка про те, що його родовий маєток забере собі його ворог, стає нестерпним. І він приймає рішення підпалити свій будинок.
Дубровський не бажає завдавати кому-то шкода, перед підпалом він карає залишити всі двері відкритими. Однак його селянин вирішує по-своєму: двері закриті, в будинку залишилися і згоріли прикази.
Ця обставина стає останньою краплею – тепер Дубровський для всіх вже розбійник і душогуб. З одного боку – ізгой в існуючому суспільстві (так чи інакше – його чекає каторга), з іншого – змушений дбати про своїх селян, до яких належав тепло і навіть по-батьківськи, Володимир подається в ліси. Блискучий офіцер стає жорстоким, але справедливим розбійником.
Що стало тому причиною? Перш за все, характер самого Дубровського. Ця людина не звик відступати перед небезпеками. Він молодий, сміливий і меткий, його важко зламати (згадаймо хоча б дуже важливий епізод в “ведмежою кімнаті” – він змусив усіх поважати себе, навіть будучи в статусі “французішкі” – людини другого сорту).
Не отримавши захисту від закону, молодий Дубровський втратив віру в наскрізь прогнилу корумповану систему. Зневірившись знайти справедливість законним шляхом, він почав встановлювати свою власну справедливість. Але навіть ставши поза законом, Дубровський зберігає свої моральні принципи. Не випадково Пушкін з великою симпатією пише про цього героя, називаючи його “благородним розбійником”.
Іронія долі полягає в тому, що, ставши розбійником, він не здійснює свого плану помсти Троекурову. Молода людина закохується в дочку свого кривдника, Машу, і відмовляється від ідеї мстити її батькові.
Проте, історія цієї любові – трагічна. Троекуров проти волі видає Машу заміж, а Дубровський залишає своїх сподвижників і їде, імовірно, за кордон.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)