Аналіз вірша Пастернака “Венеція”

Борис Пастернак з дитинства мріяв стати музикантом або поетом. Але доля розпорядилася інакше: після успішного закінчення гімназії він вступив на юридичний факультет Московського університету, а в 1912 році відправився до Німеччини, щоб вивчати філософію. Під час канікул до нього в гості приїхали батьки і сестри, тоді ж було вирішено зробити невелике сімейне подорож, кінцевою точкою якого була обрана сонячна Венеція.

Через рік Борис Пастернак написав вірш “Венеція”, яке є твором-спогадом. У ньому автор передає свої перші враження від країни, про яку до цього чув багато захоплених відгуків. Всупереч розхожій думці, Венеція залишила в душі молодого Пастернака двоякі враження. За розкішшю фасадів розкішних палаців він зумів розглянути буденність і непривабливість чужого світу, який розкрився перед ним разом зі “клацанням віконного скла”.

Венецію, оспівану багатьма поетами, Пастернак порівнює з розмокшій в воді бубликом, яка в передсвітанковому мороці постає сірої і непривабливою. При цьому автор відзначає, що, ще не повністю прокинувшись, він почув надривний жіночий крик, який остаточно вирвав його з обіймів Морфея, змусивши вперше поглянути на романтичну країну по-іншому. Цей крик поет порівняв з жалом скорпіона і тризубом повелителя водних глибин, вістря якого раптом несподівано виринули з води, нагадавши про те, що нерозумно вірити в ту Венецію, яку під впливом книг і розповідей очевидців намалював собі в уяві поет. І саме це перше враження змусило Пастернака ставитися до уявного помахом чарівної палички однією з найкрасивіших країн світу з побоюванням і деякою упередженістю. Так, автор згадує, що “великий канал з косою усмішкою озирався, як утікач”, немов би нагадуючи поетові, що він тут чужий, і немає ніякого сенсу прикидатися в тому, що цей світ може прийняти його в свої обійми, такі недружні і насторожені. Тому Пастернак зазначає, що під загальним враженням “в залишках сну народжувалася дійсність”, яка настільки відрізнялася від того, що очікував побачити і відчути поет, що змусила його остаточно прокинутися і задуматися над тим, що міфи далеко не завжди відповідаю реальності. Однак символом цієї загадкової країни для поета стала венецианка, яка “кидалася з набережної вплав”, втіливши в собі сміливість і відчай.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Аналіз вірша Пастернака “Венеція”