Зовнішні та внутрішні загрози безпеці Чилі
Після повернення до цивільного правління в Чилі не було спроб неконституційної зміни влади або державних переворотів. Тривалий час відносини Чилі з сусідніми країнами ускладнювалися територіальними суперечками. Перейшли до Чилі в ході Тихоокеанської війни землі Болівії і Перу продовжують залишатися предметом конфліктів: з Перу – з приводу морського кордону (в 1975 році країни були на межі війни), з Болівією – з приводу виходу до Тихого океану.
Вимога Болівії про повернення їй виходу до тихоокеанського узбережжя, загубленого за договором 1904 року, ускладнюється сьогодні тим, що таке повернення розділив би територію Чилі надвоє, з огляду на те, що поза нею основного масиву залишилися б колишні перуанські землі. Відсутність рішення з даної проблеми (до останнього часу Чилі відмовлялася визнати її існування) серйозно ускладнює Чилійсько-болівійські відносини, аж до неможливості відновлення в повному обсязі дипломатичних відносин між двома державами. Чилі декларує згоду надати необмежений транзит через свою територію газу та інших ресурсів з Болівії, яка вимагає надання суверенного контролю над виходом до Тихого океану (Атакамскій коридор).
Існуючий між Чилі та Аргентиною суперечка з приводу приналежності трьох островів в протоці Бігль, винесений за угодою сторін на розгляд міжнародних арбітрів, було вирішене на користь Чилі. Військова хунта в Аргентині відмовилася визнавати результат арбітражу і почала підготовку військової операції для захоплення островів, яка не відбулася завдяки втручанню Ватикану. Ситуація вирішилася підписанням договору між Чилі та Аргентиною в 1984 році. У 1991 році президенти двох країн погодилися врегулювати 22 з 23 прикордонних суперечок (в цілому врегульовані). У 2001 році була створена спільна комісія для демаркації кордону між двома країнами льодового поля Південної Патагонії (Континентальні льоди). Спірною продовжує залишатися частина території Антарктиди, офіційно включеної до складу Чилі (накладення секторів). На частину цієї території претендують також Аргентина і Великобританія. Однак продовження дії Договору про Антарктику, який забороняє будь-які було територіальні придбання на льодовому континенті, поки роблять претензії всіх цих країн безпредметними.
Сплеск терористичної активності як з боку лівих, так і з боку правих угруповань в Чилі припав на початок 1970-х років. Після перевороту 1973 року військова хунта вдалася до широкомасштабного терору проти опозиції (державний тероризм), жертвами якого стали не тільки багато активістів опозиції, але і члени їх сімей, іноземці та громадяни, які не брали активної участі в політиці. У цих умовах ліві угруповання продовжували здійснювати теракти, вели партизанську війну проти уряду і правих. Після закінчення правління Піночета терористична активність пішла на спад не стільки завдяки жорстокому антитерористичного законодавства та дій спецслужб, скільки завдяки процесам демократизації, судовому переслідуванню високопоставлених представників військової хунти і відмови різних груп і рухів, за винятком маргінальних, від насильства (незважаючи на це, в кінці 1980 – початку 1990-х років було вбито кілька прихильників Піночета).
На початку 2000-х років основні акти насильства (зіткнення з поліцією, спалення ферм і захоплення земель) були пов’язані з боротьбою корінного населення, в першу чергу індіанців мапуче, за поліпшення свого соціально-економічного становища. Незадоволення їх вимог привело до самоорганізації руху протесту індіанців і його радикалізації. ООН, чилійські і міжнародні правозахисники звертають увагу на те, що проти індіанців і раніше застосовується антитерористичне законодавство, прийняте під час правління Піночета, а поліція використовує надлишкове насильство проти індіанців, включаючи дітей.
Чилі активно брала участь в “глобальній війні з тероризмом”, проголошеної президентом США Дж. Бушем-молодшим, ратифікувала більшість міжнародних угод в галузі боротьби з тероризмом, обмінюється інформацією зі спецслужбами інших держав.
Експерти оцінюють рівень корупції в Чилі як низький.
Дослідження “Барометр світової корупції-2009”, підготовлене міжнародною неурядовою організацією “Трансперенсі Інтернешнл” (Transparency International), показує, які сфери суспільного життя в країні, на думку громадян, в найбільшій мірі схильні до корупції. Громадяни Чилі найбільш корумпованими вважають політичні партії і судову систему (по 4,2 бала за 5-бальною шкалою, де 5 – максимальний показник корумпованості); державних службовців (4,0) і законодавчі органи (3,9). Найменш корумпованими мешканці країни вважають ЗМІ (3,4). 59% громадян Чилі вважають дії уряду по боротьбі з корупцією неефективними.
Чилі не стикається із загрозою скорочення чисельності населення: згідно з доповіддю ПРООН “Про розвиток людини 2009”, до 2020 року чисельність населення збільшиться до 18,6 мільйонів чоловік (з урахуванням природного приросту населення в 2005-2010 роках на 1% в рік).
Згідно з офіційною точкою зору (2005 рік), поточні рівні імміграції та еміграції є задовільними.
У Чилі намітилася тенденція зростання споживання наркотиків, головним чином кокаїну. Територія Чилі використовується також для транзиту наркотиків до Європи і прекурсорів наркотичних засобів – в Болівію.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)