Внутрішній водний транспорт
Як вже було сказано, загальна довжина внутрішніх водних шляхів у світі становить 550 тис. км. До початку 1990-х рр.. за протяжністю судноплавних шляхів перше місце в світі займав СРСР (123 тис. км), друге – Китай (110 тис.), третє – США (41 тис.), четверте-Бразилія (31 тис. км). Далі йшли Венесуела, Індія, Пакистан, Бангладеш, Заїр, Франція, ФРН, Нігерія, Фінляндія.
Однак наявність судноплавних шляхів створює тільки природні передумови для функціонування внутрішнього водного транспорту. Рівень же його розвитку визначається розмірами вантажообігу і часткою цього виду транспорту в загальному вантажообігу. Перелік провідних країн за розмірами вантажообігу до початку XXI ст. виглядав наступним чином: США, Китай, Росія, ФРН, Канада, Нідерланди, Франція, Бельгія. Як бачимо, в ньому, на відміну від попереднього переліку, тільки економічно розвинені країни. А за часткою в загальному вантажообігу черговість країн знову інша. Найбільш велика вона в Нідерландах (52%), вельми велика в ФРН (25) і Бельгії (17), в США вона становить 10%. Поряд з цим є і такі країни, де внутрішній водний транспорт практично відсутній (Японія, Монголія, Куба) або розвинений дуже слабко (Великобританія, Італія).
Звичайно, на розвиток внутрішнього водного транспорту великий вплив мають стан водних шляхів, розміри флоту. Наприклад, в США з 41 тис. км таких шляхів 31 тис. км припадає на канали і шлюзовані ділянки річок. Ця країна володіє також найбільшим річковим і озерним флотом, тоннаж якого перевищує 20 млн т. У колишньому СРСР протяжність штучних водних шляхів перевищувала 21 тис. км. Великі канали і водні шляхи були створені також в Китаї, ФРН, у Франції.
В цілому найбільш велика роль внутрішнього водного транспорту в Європі та Північній Америці, де довжина водних шляхів становить 175 тис. км, а обсяг перевезень перевищує 1250 млн т (у тому числі 850 млн т в закордонних повідомленнях). Проте в 1990-х рр.. спостерігалося і деяке скорочення обсягу перевезень річковим транспортом. Та й прогнози його розвитку в основному досить песимістичні. Це пов’язано з впливом таких чинників, що знижують конкурентоспроможність річкового транспорту, як порівняно невеликі швидкості руху, сезонні обмеження, особливо на замерзаючих річках та ін
Вивчення внутрішнього водного транспорту може бути доповнено ще двома сюжетами.
По-перше, це питання про міжнародні річках, або міжнародних річкових басейнах, яких, за даними ООН, у світі налічується 214. До їх числа відносяться басейни майже половини великих річок світу (рис. 113). З 214 міжнародних річкових басейнів 155 належать двом країнам, 36 – трьом, а інші знаходяться у володінні від чотирьох до дванадцяти країн. Так, в басейнах Рейну, Амазонки і Замбезі розташоване за сім країн, в басейнах Нілу, Конго та Нігеру – по дев’ять, а в басейні Дунаю – дванадцять країн! Усього ж у світі з 13 найбільших річкових басейнів площею більше 1 млн км2 кожен в межах однієї країни знаходяться лише басейни чотирьох річок – Волги, Олени, Янцзи і Маккензі. Досвід говорить про те, що міжнародний характер річкового басейну в економічно розвинених регіонах не тільки не служить перешкодою для розвитку річкового транспорту, а й певною мірою стимулює його. Однак цього не можна сказати про розвиваються.
По-друге, це питання про змішаних перевезеннях “річка – море” з використанням суден-ліхтеровозів. Вони стали розвиватися в 1960-х рр.. і незабаром зв’язали багато річок з портами сусідніх країн. Найбільш широко ними користувався в своїх зв’язках із зарубіжною Європою і Японією Радянський Союз.
У Росії з початку 1990-х рр.. відбувається скорочення перевезень внутрішніми водними шляхами, включаючи басейн Волги, а судноплавство по північних річках було практично зупинене. На багатьох річках воно стало неможливим через обміління. У результаті довжина водних шляхів скоротилася до 80 тис. км, а обсяг вантажоперевезень зменшився до 60 млн т.
Все ж таки в закордонних перевезеннях річковим транспортом перевозиться приблизно 10 млн т вантажів на рік. Судна типу “річка – море” продовжують працювати на Балтиці із заходами в порти на Рейні, а також здійснюють рейси в Чорному та Азовському морях із заходом в дунайські порти. Фахівці вважають, що, оскільки Рейн і Дунай з’єднані між собою, а внутрішні водні шляхи європейської Росії також утворюють єдину систему, існує реальна можливість організації перевезень по так званому Великому кільцю (Волга – Дунай – Рейн). В цілому прогнози розвитку річкового транспорту Росії більш оптимістичні, ніж світові.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)