Світовий автомобільний транспорт
Вся історія автомобільного транспорту уміщається в рамки одного XX в., Протягом якого він пережив, образно кажучи, і свою “старовину”, і “середні віки”, і “нове”, і “новітнє” час. У наші дні він грає особливо велику роль в системі комунікацій і міст, і районів, і країн, та й цілих регіонів. Хоча автомобільний транспорт обслуговує в першу чергу національні перевезення, зростає і його участь у міжнародних перевезеннях вантажів і пасажирів – як самостійно, так і в кооперації з іншими видами транспорту. Звідси його вплив не тільки на національні, а й на світове господарство. Наступ “автомобільної ери” багато в чому пояснюється тим, що автомобіль – один з найбільш зручних і економічних видів транспортних засобів. Поряд з усім цим треба мати на увазі, що саме автомобільний транспорт особливо чутливо реагує на зміни попиту, які залежать і від стану економіки, і від доходів населення, і від темпів і рівня урбанізації і тим більше субурбанизации та ін
Один з найважливіших показників, що використовуються для характеристики цього виду транспорту, – протяжність автомобільних доріг. Хоча останнім часом автодорожня мережа в світі зростає вже не так швидко, як раніше, в ній відбуваються великі якісні зміни. Так, ще в 1950 р. частка доріг з твердим покриттям в загальній довжині автошляхів становила 1/2, а в наші дні – більше 9/10, причому понад половину цих доріг відносяться до вдосконаленим. До того ж серед них з’являється все більше автострад, які вперше були побудовані в США в 1914 р., в Німеччині в 1921 р., в Італії в 1924 р., а тепер є вже в багатьох розвинених країнах і країнах.
Аналіз таблиці 143 дозволяє зробити наступні висновки. По-перше, в 20 перелічених у ній країнах сконцентровано 85% світової протяжності автомобільних доріг. По-друге, до двадцятки країн-лідерів входять шість країн закордонної Азії, шість країн зарубіжної Європи, дві країни Північної та три країни Латинської Америки, одна країна Африки, Австралія і Росія. По-третє, США, володіючи 20% світової автодорожньої мережі, випереджають всі інші країни з великим відривом.
Поряд з протяжністю автомобільних доріг великий інтерес представляє також показник густоти (щільності) їх мережі, який варіює в ще більших межах. Пріоритет за цим показником – за порівняно невеликими за територією країнами Європи та Японією. Так, у Бельгії щільність мережі автодоріг становить 4800 км на 1000 км2 території, в Японії – 3100, у Нідерландах – 3050, у Німеччині та Франції – 1800 км на 1000 км2. А в країнах-гігантах, що цілком природно, цей показник значно нижчий: у США він становить 700 км на 1000 км2 території, в Бразилії – 230, у Канаді та Австралії – 90-100, в Росії – 34, у Китаї – 200 км на 1000 км2.
Для оцінки роботи автомобільного транспорту, як і залізничного, зазвичай користуються показниками вантажообігу і пасажирообороту. Світовий вантажообіг цього виду транспорту в 2005 р. становив 3600 млрд т / км, тобто був дещо менше вантажообігу залізничного транспорту. По пасажиропотоках (11 000-12 000 млрд пасажирів-кілометрів) він займав позаконкурентних перше місце. Про те, що головну роль у вантажообігу автомобільного транспорту грають в основному країни “великої сімки” Заходу свідчать дані, наведені в таблиці 144.
Але, мабуть, найбільш повне уявлення про автомобільний транспорт як усього світу, так і окремих країн можуть дати відомості про розміри автомобільного парку, який протягом XX в. зростав дуже швидко. Перед початком Першої світової війни світовий парк налічував приблизно 350 тис. автомобілів, перед початком Другої світової війни – 46 млн, в 1950 р. – 50 млн, а в 1975 р. – вже 300 млн. Рубіж у 500 млн автомобілів був подоланий в 1987 м., а в 600 млн – в 1997 р. У 2007 р. світовий автопарк досяг 800 млн машин. Велику частину цього парку складають легкові автомобілі.
Між окремими, навіть провідними країнами автомобільний парк розподіляється дуже нерівномірно, про що свідчать дані таблиці 145.
Дані таблиці 145 дуже наочно відображають деякі закономірності сучасного світового господарства. Перші шість місць за величиною автомобільного парку займають великі держави західного світу. Серед країн-лідерів за цим показником фігурують три ключові країни, що розвиваються – Китай, Бразилія і Мексика, а також Росія, Канада, Австралія і три менш великі країни – Іспанія, Польща і Республіка Корея. До речі, при оцінці ролі США як країни, яка очолює список лідерів, потрібно все ж мати на увазі, що нині її частка у світовому автопарку становить мнее 1/3, тоді як на межі 50-60-х рр.. XX в. вона досягала 2/3.
Звичайно, за розмірами автомобільного парку теж можна судити про рівень автомобілізації. Але все-таки правильніше вимірювати цей рівень за допомогою інших показників. Зазвичай для його оцінки застосовують показник кількості особистих автомобілів, що припадають на 1000 жителів. Найбільш високий він у країнах Західної Європи, в США, Канаді, Австралії та Нової Зеландії (рис. 106). Виходить, що в середньому в Західній Європі на тисячу жителів припадає від 300 до 600, в США – 675, у Канаді – 570, у Японії – 470, в Австралії – 520 і в Новій Зеландії – 630 легкових автомобілів.
З інших країн світу дуже високий рівень автомобілізації у деяких невеликих держав, переважно нефтеекспортірующіх (в Брунеї на 1000 жителів припадає 575 автомобілів, в Кувейті – 360, в Бахрейні – 240, в Катарі – 220), а також і інших (у Лівані – 320 , на Кіпрі – 750). А найнижчі в світі показники – у найменш розвинених африканських і азіатських країн: в ЦАР, Сомалі і Танзанії – 0,1, в Мозамбіку – 0,3, в Бангладеш – 0,5, в М’янмі – 0,8, в Ефіопії та Танзанії – 0,9 автомобіля на 1000 жителів. Виходить, що між провідними країнами та країнами-аутсайдерами за рівнем автомобілізації дійсно виникла дистанція величезного розміру.
Для характеристики рівня автомобілізації використовують і інший, можливо, ще більш наочний показник – кількість людей, що припадають в середньому на один легковий автомобіль. Для США він становить 2, для Канади, ФРН, Франції, Великобританії, Японії – від 2 до 3, для Бразилії – 8, для Індії – 130, а для Китаю – 80 осіб.
Росія з розвитку автомобільного транспорту значно відстає від рівня країн Заходу. У першу чергу це відноситься до сумно знаменитим російським дорогам, які й по протяжності, і особливо за якістю поступаються дорогах ряду зарубіжних країн: 1/3 її доріг має гравійне, щебенчатая або брукову покриття, а 1/10 – це грунтові дороги. Густота автодоріг (34 км на 1000 км2) в Росії набагато нижче, ніж в іншій європейській країні. За розмірами автомобільного парку Росія займає тільки сьоме місце у світі. Що ж до рівня автомобілізації, то навіть при зростанні за останній час цього показника з 60 до більш ніж 180 машин на 1000 жителів, він ще залишається помітно нижчим, ніж, скажімо, в Польщі, Угорщині чи Болгарії. До того ж цей автомобільний парк розподілений між суб’єктами Російської Федерації вкрай нерівномірно. Найбільше особистих легкових автомобілів у мешканців Москви і Московської області, Калінінградській області, Ханти-Мансійського автономного округу і областей Далекого Сходу (завдяки придбанню старих японських автомобілів), а найменше – у жителів Європейського Півночі, Центру, Волго-Вятського і Уральського районів, Східної Сибіру.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)