“Свинопас” – читати онлайн
Жив-був бідний принц. Королівство у нього було зовсім маленьке, але хоч якесь, а все ж королівство, – хоч бери, і ось одружуватися-то він як раз і хотів.
Воно, звичайно, зухвало було взяти та запитати дочка імператора: “Підеш за мене?” Але він наважився. Ім’я у нього було відоме на весь світ, і сотні принцес сказали б йому спасибі, але ось що відповість імператорська донька?
А ось послухаємо.
На могилі батька принца ріс трояндовий кущ, та який гарний! Цвів він тільки раз в п’ять років, і розпускали на ньому одна-єдина троянда. Зате солодкий був її аромат, понюхаєш – і відразу забудуться всі твої прикрощі та турботи. А ще був у принца соловей, і співав він так, ніби в шийці у нього були зібрані всі найчудовіші наспіви на світлі. Ось і вирішив принц подарувати принцесі троянду і солов’я. Поклали їх в великі срібні скриньки і відіслали їй.
Наказав імператор принести скриньки до себе до великого залу – принцеса грала там в гості зі своїми фрейлінами, адже інших-то справ у неї не було. Побачила принцеса скриньки з подарунками, заплескала в долоні від радості.
– Ах, якщо б тут була маленька кицька! – сказала вона.
Але з’явилася чудова троянда.
– Ах, як мило зроблено! – в голос сказали фрейліни.
– Мало сказати мило, – відгукнувся імператор, – прямо-таки непогано!
Тільки принцеса помацала троянду і мало не заплакала.
– Фі, тато! Вона не штучна, вона справжня.
– Фі! – в голос повторили придворні. – Справжня!
– Стривай сердитися! Подивимося спочатку, що в іншій скриньці! – сказав імператор.
І ось випурхнув зі скриньки соловей і заспівав так, дивно, що спочатку ні до чого і причепитися було.
– Незрівнянно! Чудово! – сказали фрейліни.
– Цей птах так нагадує мені органчик покійної імператриці! – сказав один старий придворний. – Так, так, і звук той, же, і манера!
– Так! – сказав імператор і заплакав, як дитина.
– Сподіваюся, птах не справжня? – запитала принцеса.
– Справжня! – відповіли посланці, які доставили подарунки.
– Ну так нехай летить, – сказала принцеса і навідріз відмовилася прийняти принца.
Тільки принц не сумував; вимазав обличчя чорною і бурою фарбою, насунув на очі шапку і постукав у двері.
– Здрастуйте, імператор! – сказав він. – Чи не знайдеться у вас в палаці містечка для мене?
– Багато вас тут ходить так шукає! – відповідав імператор. – Втім, постій, мені потрібен свинопас! У нас прірва свиней!
Так і визначили принца свинопасом його величності і убогу комірчину поруч зі свинарником відвели, і там він повинен був жити. Ну ось, просидів він цілий день за роботою і до вечора зробив чудовий маленький горщик. Весь обвішаний бубонцями горщик, і коли в ньому що-небудь вариться, бубонці видзвонює старовинну пісеньку:
– Ах, мій милий Августин,
Все пройшло, пройшло, пройшло!
Але тільки найцікавіше в горщику те, що якщо потримати над ним в пару палець – зараз можна дізнатися, що у кого готується в місті. Слів немає, це було чистіше, ніж троянда.
Ось раз прогулюється принцеса з усіма фрейлінами і раптом чує мелодію, що видзвонювали дзвіночки. Стала вона на місці, а сама так вся і сяє, тому що вона теж вміла награвати. “Ах, мій милий Августин”, – тільки цю мелодію і лише одним пальцем.
– Ах, адже і я це можу! – сказала вона. – Свинопас-то у нас, мабуть, утворений. Послухайте, нехай хто-небудь піде і запитає, що стоїть цей інструмент.
І ось одного з фрейлін довелося пройти до свинопаса, тільки вона одягла для цього дерев’яні черевики.
– Що візьмеш за горщик? – запитала вона.
– Десять поцілунків принцеси! – відповідав свинопас.
– Господи помилуй!
– Та вже ніяк не менше! – відповідав свинопас.
– Ну, що він сказав? – запитала принцеса.
– Це і вимовити щось неможливо! – відповідала фрейліна. – Це жахливо!
– Так шепни на вухо!
І фрейліна шепнула принцесі.
– Який невіглас! – сказала принцеса і пішла далі, та не встигла зробити і кількох кроків, як дзвіночки знову задзвеніли так славно:
Ах, мій милий Августин,
Все пройшло, пройшло, пройшло!
– Послухай, – сказала принцеса, – піди запитай, може, він погодиться на десять поцілунків моїх фрейлін?
– Ні дякую! – відповідав свинопас. – Десять поцілунків принцеси, або горщик залишиться у мене.
– Яка нудьга! – сказала принцеса. – Ну, станьте навколо мене, щоб ніхто не бачив!
Загородили фрейліни принцесу, розчепірили спідниці, і свинопас отримав десять поцілунків принцеси, а принцеса – горщик.
Ось радості-то було! Весь вечір і весь наступний день стояв на вогні горщик, і в місті не залишилося жодної кухні, будь то будинок камергера або шевця, про яку б принцеса не знала, що там куховарять. Фрейліни танцювали від радості і плескали в долоні.
– Ми знаємо, у кого сьогодні солодкий суп і млинчики! Знаємо, у кого каша та свинячі котлети! Як цікаво!
– Надзвичайно цікаво! – підтвердила обергофмейстеріна.
– Але тільки тримайте язик за зубами, адже я дочка імператора!
– Та що ви! – сказали всі.
А свинопас – тобто принц, але для них-то він був як і раніше свинопас – дарма часу не втрачав і змайстрував тріскачку. Варто повертати нею в повітрі – і ось вже вона сипле усіма вальсами і польками, які тільки є на світі.
– Але це ж незрівнянно! – сказала принцеса, проходячи повз. – Просто не чула нічого кращого! Послухайте, запитаєте, що він хоче за цей інструмент. Тільки цілуватися я більше не буду!
– Він вимагає сто поцілунків принцеси! – доповіла фрейліна, вийшовши від свинопаса.
– Так він, вірно, божевільний! – сказала принцеса і пішла далі, але, зробивши два кроки, зупинилася. – Мистецтво треба заохочувати! – сказала вона.- Я дочка імператора. Скажіть йому, я згодна на десять поцілунків, як вчора, а інші нехай отримає з моїх фрейлін!
– Ах, нам так не хочеться! – сказали фрейліни.
– Яка дурниця! – сказала принцеса. – Якщо вже я можу цілувати його, то ви і поготів! Не забувайте, що я годую вас і плачу вам платню!
Довелося фрейліні ще раз сходити до свинопаса.
– Сто поцілунків принцеси! – сказав він. – А ні-кожен залишиться при своєму.
– Ставайте навколо! – сказала принцеса, і фрейліни обступили її і свинопаса.
– Це що ще за збіговисько у свинарника? – запитав імператор, вийшовши на балкон. Він протер очі і надів окуляри. – Не інакше як фрейліни знову щось затіяли! Треба піти подивитися.
І він розправив задники своїх туфель – туфлями-то йому служили стоптані черевики. І-ех, як швидко він попрямував!
Спустився імператор у двір, підкрадається потихеньку до фрейлінам, а ті тільки тим і зайняті, що поцілунки вважають, адже треба ж, щоб справа злагодити честь по честі і свинопас отримав рівно стільки, скільки належить, – ні більше ні менше. Ось чому ніхто і не помітив імператора, а він підвівся навшпиньки і глянув.
– Це ще що таке? – сказав він, розібравши, що принцеса цілує свинопаса, так як вистачить їх черевиком по голові!
Сталося це в ту хвилину, коли свинопас отримував свій вісімдесят шостій поцілунок.
– Геть! – в гніві сказав імператор і виштовхав принцесу зі свинопасом за межі своєї держави.
Стоїть і плаче принцеса, свинопас лається, а дощ так і поливає.
– Ах я бідолашна! – голосить принцеса. – Що б мені вийти за прекрасного принца! Ах я нещасна! ..
А свинопас зайшов за дерево, стер з лиця чорну і коричневу фарбу, скинув брудний одяг – і ось перед нею вже принц в царському вбранні, та такий гарний, що принцеса мимоволі зробила реверанс.
– Тепер я зневажаю тебе! – сказав він. – Ти не захотіла вийти за чесного принца. Ти нічого не зрозуміла ні в солов’я, ні в троянді, зате могла цілувати за дрібнички свинопаса. Так тобі й!
Він пішов до себе в королівство і закрив двері на засув. А принцесі тільки і залишалося стояти так співати:
– Ах, мій милий Августин,
Все пройшло, пройшло, пройшло!
(2 votes, average: 3.00 out of 5)