Сучасне урбанізоване середовище
Комплекс екологічних проблем притаманний будь-якій території, де відзначається концентрація промислових підприємств і населення. Найбільш яскраво він проявляється в умовах міста з характерною для нього комбінацією досить надійних внутрішніх і зовнішніх зв’язків, потоків населення, pесуpсов, енеpгіі і інформації, що входять у межу і перерозподіляють на території міста між окремими компонентами міський природно-технічної геосистеми і населяють гоpод людьми.
Зростання числа великих міст з одночасним збільшенням чисельності людей, в них проживають, формування міських агломерацій – неминучий процес нашого часу, що отримав назву урбанізації (від лат. Urbanus – міський).
Передумовами урбанізації є: ріст індустрії, поглиблення територіального поділу праці, розвиток культурних і політичних функцій міст. Хоча міста існують вже понад 5 тисяч років, в 1800 році їх частка у всьому населенні Землі складала всього 2%. На початку XIX століття в містах світу проживало лише 29,3 млн чоловік (3% населення Землі); до 1900 – 224 400 000 (14,6%); до 1950 – 729 млн (28,8%); а до 1980 – 1821 млн (41,1%). Можна сказати, що тепер більшість громадян світу народжуються городянами. В даний час частка міського населення в Європі складає 69%, в Азії – 38%, в Африці – 20%, в Північній Америці – 75%, Латинській Америці – 65%, в Австралії і Океанії – 76%. Особливо велика частка міського населення в розвинених країнах: у США – близько 73%, у Франції – 78%, у Німеччині – близько 85%, у Великобританії – 91%. Країна вважається майже повністю урбанізованої, якщо 4/5 її населення проживає в містах. Прикладом є Великобританія, у якій протягом 35 років спостерігається відносна стабільність міського і сільського населення. У той же час в Африці й Азії процеси урбанізації в даний час особливе динамічні, що пов’язано зі швидким розвитком держав цих континентів.
Починаючи з 1950 року, коли ООН вперше представив дані про міське населення по країнах світу, його частка зросла з 30% до 47% в 2000 році. За останніми розрахунками, в 2003 році на міських територіях проживало 48% населення світу, а до 2007 року буде подолана позначка в 50% і вперше в історії людства число городян перевищить число сільських жителів. Очікується, що до 2030 року частка міського населення підніметься до 61%. Міське населення зростає швидше, ніж населення світу в цілому. Сукупне число городян світу в 2003 році, згідно нещодавно уточненими розрахунками, досягло 3 мільярдів чоловік, а до 2030 року зросте до 5 мільярдів. Сільське населення за той же період, навпаки, злегка зменшиться – з 3,3 до 3,2 мільярда чоловік.
Поряд зі зростанням чисельності міського населення спостерігається зростання міст з великим числом жителів до мільйона і більше. Частка великих міст на земній кулі збільшилася за останні сто з гаком років (з 1860 р) з 1,7 до 20%, а за останні 20 років зростання великих міст носить характер вибуху. У 1700 р в світі був 31 місто з населенням більше 100 тис. Жителів, в 1970 р їх вже було 1726. У світі, що розвивається зростання міст становить 3,6% на рік, тоді як в індустріально розвинених країнах – всього 0,8 % на рік. Інфраструктура міста з мільйонним числом жителів: транспорт, система комунікацій, система охорони здоров’я та санітарного забезпечення – піддається неймовірною навантаженні. Такі розміри мегаполісу призводять до того, що всяка економія за рахунок близького положення різних зручностей значно перекривається витратами за рахунок перевантаженості всіх міських інфраструктур.
Вже в даний час в світі є кілька міст з населенням понад 10 млн осіб: Каїр, Карачі, Маніла, Джакарта, Пекін, Шанхай, Нью-Йорк і ряд інших. Основною причиною зростання міст є відсутність стримуючих урбанізацію непланових факторів, які не можуть витримати конкуренції з соціальної міграцією сільського населення в пошуках хліба насущного, високою народжуваністю в країнах, що розвиваються, конкуренцією промисловості в містах і т. д. Міське поселення відрізняється від поселення сільського типу переважанням в першому ремісничого, а потім і промислового виробництва, великим числом проживає в ньому населення і, як наслідок, особливим типом взаємодії людини і природи.
У сучасних великих містах переплелися як позитивні, так і негативні сторони науково-технічного прогресу й індустріалізації. Міське середовище, з одного боку, надаючи людині комфорт, позбавляє його необхідних факторів фізіологічної тренування, а з іншого боку, вона щедра на стресові впливи. У містах створена нова екологічне середовище з високою концентрацією антропогенних факторів. Одні з них, такі як забруднення атмосферного повітря, високий рівень шуму, електромагнітні випромінювання, є безпосереднім продуктом індустріалізації, інші, такі як зосередження підприємств на обмеженій території, висока щільність населення, міграційні процеси і т. д. – наслідок урбанізації як форми розселення.
Традиційне сільське поселення є досить екологічно збалансованим, оскільки грунтується на добуванні необхідних речовин і енергії з біосфери і швидкому поверненні їх назад. У функціонуванні сільського поселення спостерігається практично замкнутий екологічний цикл перетворення витягають із природних систем речовини і енергії. Майже всі відходи, що виникають в сільському поселенні, безпосередньо утилізуються в ньому і на прилеглій до нього території і використовуються, наприклад, як добриво, паливо, будівельний матеріал.
Поселення міського типу за своєю суттю саме по собі, без спеціальних систем, абсолютно не відповідає замкнутому екологічному типу. У містах вимагається зосередження продовольства, води і палива в таких масштабах, які не зустрічаються в природі. Місто змінює майже всі компоненти природного середовища: атмосферу, рослинність, грунт, рельєф, гідрографічну мережу, підземні води, грунти і навіть клімат. Природні екосистеми також не в змозі переробити ту кількість відходів, яка утворюється в процесі життєдіяльності людей у??місті. Крім того, урбанізація різко порушує баланс фінансових інвестицій у сільські та міські види виробництва на користь останніх. При цьому зростає соціальна нерівність населення: городяни мають явний пріоритет у забезпеченні послугами освіти, охорони здоров’я, енерго – та водопостачання. У країнах, що розвиваються сільському населенню, що становить до 70% усього населення, виділяється лише близько 20% бюджету. Такий підхід сприяє не тільки загострення соціальних протиріч, але викликає розтрату як людських (здоров’я і розвиток людей), так і природних ресурсів.
У сучасних проектах міського будівництва та господарства робляться спроби підвищення стійкості міста, оздоровлення міського середовища та наближення її можливостей до потреб окремого людської істоти. Місто стійкий за умови такої компактної забудови, яка дозволяє ефективно використовувати енергію і не вимагає великої кількості транспорту. Компактна забудова зберігає навколишній ландшафт і сільськогосподарські угіддя, зменшує забруднення зливових стоків з промислових майданчиків, знижує забруднення повітря транспортом і теплове забруднення, робить громадський транспорт найбільш ефективним. Поблизу міста, крім сільськогосподарських територій повинні створюватися рекреаційні зелені зони для спорту і відпочинку людей, а також заповідні ділянки незайманої природи. Необхідною умовою здорової міського середовища є велика кількість зелених насаджень. Найважливіше значення має також раціональне управління відходами.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)