Релігійна психологія
Релігійна психологія (релігійно-психологічні феномени) – особлива сфера прояву психіки людини, пов’язана з пошуком їм духовної та психологічної “ніші”, ідейних та інших орієнтирів і функціонуюча у формі вірувань, практичних дій і переживань, до яких, як давно вже довели психологи, люди звертаються тоді, коли вони не здатні вирішити свої повсякденні проблеми власними силами в боротьбі за своє існування у важких умовах оточуючого їх реального світу. Глибинні витоки релігії, таким чином, беруть свій початок в особливостях функціонування людської психіки. Самі віруючі схильні пов’язувати своє первісне звернення до релігії з “дивом”, з несподіваним осяянням і проясненням, з долученням до Бога. Зіткнення людини з реальністю релігії є його релігійний досвід.
Релігія має свої психологічні особливості. По-перше, релігія, як уже зазначалося, – ця специфічна форма суспільної свідомості (суспільного життя) людей, яка має свої власні особливості і викликає своєрідні стану психіки віруючих. По-друге, релігія передбачає наявність особливих груп (груп віруючих) і конфесійної (груповий) винятковості. По-третє, релігія пов’язана з вірою в образи і поняття, які вважаються священними і трактуються як надприродні. По-четверте, релігія передбачає певну сукупність вірувань, виражених в релігійних канонах. По-п’яте, релігія передбачає особливу сукупність певних культових дій і ритуалів.
Крім того, релігії як специфічній формі суспільної свідомості притаманні: особливе поєднання і взаємодія ідеології та психології, наявність своєрідних видів практичного релігійного досвіду віруючих, переважна спрямованістю релігії на постійне утримання віруючих під своїм впливом і безперервний контроль за їх психікою.
Релігія включає в себе прояви релігійної свідомості, культів та діяльності релігійних організацій.
Релігійна свідомість являє собою складову частину суспільної свідомості, сферу духовного життя суспільства, засновану на вірі в надприродне. Воно включає в себе два взаємопов’язаних рівня явищ: буденний і концептуальний (ідеологічний), або релігійну психологію і релігійну ідеологію.
169
Релігійна психологія являє собою сукупність релігійних уявлень, потреб, стереотипів, установок, почуттів, звичок і традицій, пов’язаних з певною системою релігійних ідей, властивих всій масі віруючих. Вона формується під безпосереднім впливом умов життя та релігійної ідеології.
Релігійна ідеологія (як більш-менш струнка система понять, ідей, принципів, концепцій, розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації в особі професійних богословів і служителів культу) включає в себе:
релігійну філософію – найбільш загальні уявлення релігії про походження реального і потойбічного світу, бога, церкви, священнослужащіх і віруючих;
теологію (богослов’я) – систему різних богословських дисциплін, що викладають і обгрунтовують окремі сторони віровчення (основою теології є священне писання, що містить сукупність “богооткровенной істин”, які й стають об’єктом теоретичних пояснень релігійних діячів, чиї зусилля спрямовані на те, щоб привести в систему, узагальнити та узгодити всі елементи релігії, пристосувавши їх до масової свідомості людей);
релігійно-орієнтовані теорії – різні релігійно-економічні, релігійно-політичні, релігійно-етичні, релігійно-естетичні та інші концепції (відповідно до принципів релігійного світогляду вони інтерпретують різні аспекти економіки, політики, моралі, права, етики, естетики, мистецтва). Релігійна діяльність здійснюється у вигляді проповідей, молитов, обрядів, богослужінь, відправлення церковних свят та дотримання постів, які проводяться за законами, встановленими релігією і регулюються церковними службовцями. Існує кілька основних типів релігійних організацій – церква, деномінація, секта.
Церква – релігійна організація, що сприяє інтеграції суспільства і діюча всередині нього. У той же час вона за допомогою підтримуваних нею вірувань і уявлень задовольняє більшість особистісних запитів представників усіх соціальних верств. Церква за своєю природою
170
надає величезного значення молитвам, які вона відправляє, системі віровчення, яка нею сформульована, офіційному управлінню здійсненням богослужінь і утворенням з боку духовної ієрархії.
Деномінація – проміжна ланка між церквою і сектою. Цей тип релігійної організації не володіє такою універсальністю, як церква, оскільки в її діяльності часто проявляються класові, національні, расові, а іноді й регіональні інтереси.
Секти – це невеликі нестабільні релігійні групи, які не згодні з певними релігійними традиціями або навіть виступають проти деяких з них і які не схильні до компромісу з державою і церквою. Вони характеризуються, перш за все, або індиферентної, або агресивно-ворожої позицією по відношенню до світу в цілому, навколишнього суспільству, державі і церкви, прагненням до максимальної ізоляції від них у своїй замкнутості.
В даний час до основних відомим релігій відносяться: християнство, іслам, буддизм, іудаїзм, індуїзм, сикхізм, конфуціанство, даосизм,
Християнство (від грец. Christos – “помазаник”, “Месія”) – одна зі світових релігій, що має три основні гілки: православ’я, католицизм і протестантизм. Загальною ознакою, об’єднуючим всіх її представників, є віра в триєдиного Бога, а Ісус Христос при цьому виступає як Богочоловік, Спаситель світу. Головним джерелом християнського віровчення є Священне Писання – Біблія, особливо її друга частина – Новий Завіт.
Основними особливостями християнства є: віра в єдиний шлях порятунку – відхід від зіпсованого, гріховного світу в себе, усередину власної особистості; протиставлення плотських задоволень суворого аскетизму, а зарозумілості і пихатості – свідомого смирення і покірності, які будуть винагороджені після настання Царства Божого на землі. Християнство проголошує рівність усіх людей як грішників, породжує у них надію отримання свободи простим і зрозумілим способом – через пізнання божественної істини, яку приніс на землю Христос, щоб назавжди спокутувати всі людські гріхи і пороки. Християнська апологетика стверджує, що на відміну від всіх інших
171
релігій світу християнство не створене людьми, а дано людству Богом в готовому і закінченому вигляді.
Іслам – інша світова релігія, що виникла на початку VII ст. н. е. на Аравійському півострові. Бог ісламу (Аллах) – Бог відплати зачепила, Бог-суддя. На відміну від християнства, іслам ніколи не був релігією пригноблених. У ньому сформувалося жорстке уявлення про владу і політичної організації в суспільстві. Іслам виявився ідеальною релігійно-політичною основою для централізованої держави та ведення військових дій проти його супротивників. Іслам наказує бути справедливим, віддячувати за добро добром, за зло – злом, бути щедрим, допомагати бідним і т. д.
Буддизм – релігія, що виникла в V-VI ст. до н. е. на Далекому Сході. Вищою метою буддизму є досягнення нірвани, тобто стану вічного спокою і блаженства, свободи від усіх моральних і розумових помилок. Ніхто і ніщо не може врятувати людину, він повинен зробити це сам. Будда не рятує людей, він тільки вказує правильний шлях до порятунку. Для досягнення стану звільнення в буддизмі існує ряд спеціальних методів – медитація, перевтілення та ін. Чимале місце в буддизмі займає і вчення про любов і милосердя по відношенню до всіх живих істот.
Іудаїзм – одна з найдавніших національних релігій, що виникла в 1-му тисячолітті до н. е. серед єврейських племен Палестини. Іудаїзм зберігав відносну однорідність набагато довше, ніж християнство. На відміну від останнього, а також ісламу і буддизму, – релігій, які зазвичай сповідують люди різних національностей, іудаїзм невіддільний від єврейського народу – довіреної народу Бога, якому приписується особлива роль. Відкидання Христа і очікування замість нього іншого, іменованого в християнській традиції Антихристом, стало в минулому духовної причиною державної та національної катастрофи іудеїв і розпилення їх по всьому світу.
Індуїзм – релігія, що сформувалася в I в. н. е. в Індії. Індуїзм не схожий на релігії, звичні західній людині, – християнство, іудаїзм чи іслам – насамперед тим, що, на відміну від них, не являє собою цілісного вчення і тим, що був створений не яким-небудь засновником або пророком, а в ході тривалого історичного синтезу релігійних вірувань. Індуїзм не має єдиного авторитетного Священного
172
Письма, системи догматів чи конфесійної організації та священства, а тому і єдиного авторитету в релігійних питаннях. Все це породило і певний психологічний склад індуїстів. У ньому вигадливо перепліталися різні якості: прихильність до певних переконаннях з безпринципністю поведінки; прагнення досягти певного соціального становища із заздрістю (або ненавистю) до тих, у кого воно вище (або нижче) і т. д.
Сикхізм. Індійська релігія, що складалася в рамках індуїзму і синтезувала ряд індуїстських і мусульманських рис. Він являє собою спробу подолати протистояння індуїстської та ісламської традиції, піднявшись над їх розбіжностями.
Конфуціанство – етико-політичне вчення, засноване древнекитайским мислителем Конфуцієм. Основою конфуціанства є: вчення про синівської шанобливості, відповідно до якого шанобливий син повинен все життя віддано піклуватися про батьків, прислужувати і догоджати їм, бути готовим на все в ім’я їх здоров’я і блага, шанувати їх за будь-яких обставин; вчення про виховання високоморального (благородного) людини, якій мають бути притаманні чесність і щирість, прямодушність і безстрашність, скромність, справедливість, стриманість, гідність, безкорисливість, любов до людей.
Даосизм – одна з китайських релігій, що виникла в II-III ст. н. е. Він формував у віруючих природність, простоту релігійних уявлень і релігійних вірувань, орієнтував не так на ворожість до навколишнього світу і людям, а на товариськість, дружелюбність, співчуття і допомогу.
Джайнізм. Релігія, яка прийняла загальну для індійських віровчень концепцію карми і кінцевого звільнення – нірвани. Не визнаючи існування Бога-творця, вона вважає душу людини вічної субстанцією, а світ – початковим. Долаючи отриману як результат колишніх життів тілесну оболонку, душа може, удосконалюючись, досягти всезнання, всесилля і вічного блаженства.
Синтоїзм (від японск. Сінто – букв, “шлях богів”) – суто японська релігія. В основі її лежить культ божеств природи і предків. Вищим божеством є Аматерасу, а її нащадком – Дзімму, міфічний предок японських імператорів.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)