Виклики ХХI століття: філософська збентеженість, релігійна непевність – Збігнєв Бжезінський

Розвал Радянського Союзу, який поклав край біполярному світу, відкрив еру американської гегемонії. Однак гегемонію не слід плутати зі всемогутністю. Гегемонія не всемогутність, а – перевага. Оскільки ми заглядаємо в майбутнє, то одне з питань, які ми маємо обміркувати, стосується майбутнього тієї гегемонії.

Чи майбутнє цієї американської гегемонії є остаточним, чи перехідним? Якщо остаточним, то, враховуючи нинішні міждержавні відносини у світі, воно може лише призвести до однієї альтернативи, а саме – міжнародної анархії, оскільки не існує наявної системи і можливої комбінації країн, які можуть грати роль, яку нині відіграють Сполучені Штати. Але якщо перехідним, то виникає запитання: перехідним до чого, і в який спосіб?

Наступна велика зміна, що відбулася після розвалу Радянського Союзу, пов’язана із цим типом американської гегемонії. Остання причетна до зникнення великого світового ідеологічного “вододілу”, що формував такі напрямки цього століття: як організувати суспільство і як розподілити політичну владу в суспільстві. Наше століття було століттям фактичного догматизму, який відрізнявся бажанням створити примусову утопію в соціальному вимірі людського життя. Запитання, яке виникає із завершенням цього конфлікту, звучить так: якими можуть бути інтелектуальні й емоційні мобілізаційні сили політичних дискусій у майбутньому?

Я спробую одночасно проаналізувати ці дві проблеми. Якщо американська гегемонія, яка насправді існує сьогодні, буде перехідною, тобто, якщо вона має завершитися поступово, а не раптовою заміною, що спричинить анархію, не одностороннім дезертирством Америки зі світової сцени, яке теж може викликати анархію – фундаментальні систематичні зміни мусять відбутися в процесі еволюції такої гегемонії. Такі зміни мають фокусуватися на регіонах світу, які є найважливішими і мають найбільший потенціал для змін – Європа, Росія, Китай, Японія, Близький Схід і Перська затока. Зміни у цих регіонах можуть мати важливі динамічні наслідки, отже, процес адаптації й еволюції нових політичних відносин має проводитися у спосіб, який веде до стабільності. Американсько-європейські і американсько-китайські відносини є важливішими за інші. Будь-які з цих відносин мають зворотній зв’язок з іншими відповідними відносинами. Американські взаємини з Європою матимуть значний вплив на взаємини Америки і Європи з Росією і відповідно на відносини Росії з Європою та Америкою. Американсько – європейські взаємини також матимуть найістотніший вплив на еволюцію Близького Сходу і Перської затоки.

Надзвичайно важливо, щоби ці відносини регулювалися відповідально і включали чимраз більшу кооперацію і взаємозалежність. Якщо ними добре керувати, вони сприятимуть перспективі переродження американської гегемонії в щось, що з часом може виникнути як кооперативна структура влади, яка поступово замінить те, що являє сьогодні унікальну низку обставин, в яких одна держава реалізує перевагу, якщо не всемогутність. Однак дуже багато залежить від того, як розвиватимуться американсько-європейські взаємини.

Коли я кажу американсько-європейські, то використовую два слова, які мають зовсім різні значення в політично – військовому контексті. Американська – означає американська політична і військова потуга. Європейська – політична і військова групи європейських країн, які тісно співпрацюють в царині економіки і починають діяти тісніше у сфері закордонної і військової політики, однак поки що не репрезентують спільного політичного і військового профілю.

Можливо, цікаво знати, що європейські країни-члени НАТО витрачають дві третини того, що США асигнують на військові цілі. Однак при цьому європейські держави мають військову можливість, яка становить щонайбільше 20 відсотків проти американської військової потуги.

Ось іще один дуже важливий приклад: під час нещодавньої кризи в Косово не знайшлося європейської країни, яка у військовому відношенні самотужки переважала Сербію, країну із десятимільйонним населенням, яка є досить бідною і відсталою. Це означає – аби стати партнером США в міжнародній системі, що розвивається, Європа має об’єднатися, інтегруватися не лише економічно, але й політично, військово, а США мусять пристосуватися до цього процесу. Це буде складно для двох сторін, набагато складніше для європейців, яким доведеться докласти більших зусиль. Але й американцям теж доведеться здійснити деякі складні корективи, скажімо, всередині НАТО, в Перській затоці і на Близькому Сході, де США проявляли монополію влади.

Інша велика зміна – завершення світового ідеологічного вододілу – теж порушує важкі і, можливо, складні проблеми. Тут сьогодні існує основний, іноді ритуальний консенсус стосовно розуміння, що демократія і права людини є вихідними точками для політичної організації з деякими формами вільного ринку, з різноманітними ступенями соціальної відповідальності, що грунтується на приватному підприємництві як основі економічної діяльності. Звісно, хтось може дебатувати про третій шлях чи другий з половиною, чи третій з половиною, однак це, по-суті, другорядні дебати. На найближчий час великі питання щодо соціальної організації розв’язано.

Однак у світі зростає плутанина, зокрема серед найрозвинутіших суспільств, щодо іншої проблеми, яка, ймовірно, буде дуже суперечливою. У двадцятому столітті панували дебати щодо соціальної організації суспільного стану людини, що грунтувалися на альтернативних концепціях історії і навіть на людській особистості. Нині, на мою думку, ми перебуваємо на початку великих дебатів щодо особистого виміру людського життя.

Нацисти й комуністи репрезентували пік людської пихи у розумінні, що політичними засобами можна створити людську утопію. Можливо, ми перебуваємо напередодні ще більшого чванства, яке, мабуть, реалізується мимоволі, а не на основі політичного курсу. Воно може бути ще більш неконтрольованим і динамічним. Чванство не спричинюватиме використання влади на обдуманій основі, а радше на спонтанній основі шокуючих наукових можливостей вдосконалення, перетворення і створення людини. Загалом це – нова ера людства.

Впродовж більшої частини історії людства воно справлялося, боролося, намагаючись контролювати зовнішні чинники нашого існування. Нині дедалі частіше великий вододіл і великі питання, що постали перед нами, стосуватимуться внутрішніх чинників існування, внутрішнього світу, а не зовнішнього – лише погляньте на проблеми, які починають збуджувати політичні дебати в передових суспільствах: контроль за народжуваністю, смертністю, продовження тривалості життя, охорона здоров’я, вдосконалення зовнішності, посилення інтелекту, зміна особистості, клонування людини, трансплантація мозку, синтез людського і штучного інтелекту. Все це перебуває в зоні досяжності людини. Розв’язання цих проблем перебуває на різноманітних етапах, однак не існує основних критеріїв, які б регулювали їхнє застосування. З філософської точки зору ми збентежені, а релігійної – непевні.

Небезпека полягає не лише в неконтрольованих змінах з непередбаченими наслідками, але й у створенні більшого розриву в соціальному становищі людини між тими суспільствами, в яких ці можливості широко застосовуватимуться, і тими, де бракуватиме засобів для їхнього застосування. Це може створити зовсім нову нерівність у соціальному становищі людини, яке вимірюватиметься не прибутком, що стало наслідком промислової революції, на яку відреагував марксизм, а нерівність органічного типу. Це становитиме серйозну проблему для світу, який, між іншим, стає ще більше розділеним і з точки зору прибутку.

Погляньте на доповідь ООН з людського розвитку за 1998 рік, яка надає чимало яскравих статистичних даний щодо нерівності економічного становища людини, що може забезпечити основу для ще більшої нерівності у царині науки. Деякі дані говорять самі за себе – особисте багатство трьох найбагатших людей світу перевищує ВНП 48 найменш розвинутих країн світу. Щороку американці витрачають $8 млрд. на косметику – за оцінками ООН, для надання базової освіти всьому населенню на Землі необхідно щороку витрачати $6 млрд. Європейці щороку витрачають $11 млрд. на морозиво – $9 млрд. вистачило б, щоб забезпечити всіх, хто потребує цього, чистою водою і каналізацією. Американці і європейці витрачають $17 млрд. на їжу для домашніх тварин – збільшення допомоги на $13 млрд. забезпечило би надання основних медичних послуг і продуктів харчування всім, хто їх потребує. Сукупне багатство 225 найзаможніших у світі людей становить $1 трильйон, тим часом як з 4,4 мільярда людей у країнах, що розвиваються, 3/5 не мають доступу до безпечної каналізації, 1/3 – до чистої води, 1/5 – до медичних послуг.

Революція внутрішніх чинників нашого існування, масштаб якої є непередбачуваним, а напрямок непевним, відбувається за умов дедалі глибшого вододілу в матеріальному існуванні людства. Я вважаю, що це порушує деякі серйозні питання на майбутнє. Двадцяте століття було кримінальним століттям з точки зору ідеологічних суперечок і політичних виявів. Між іншим, воно розпочалося з величезної хвилі оптимізму. Я вважаю, що прямуючи у наступне століття, саме через перемогу 1989 року нам було би добре зробити дуже тверезу, реалістичну і по – філософському відповідальну оцінку проблем, з якими всі ми можемо зіткнутися.

КОМЕНТАРІ

“Європа сьогодні – не партнер, а протекторат США… Брутальна правда є такою, що Західна Європа, і все більшою мірою також – Центральна – є немовби і американським протекторатом, а союзні держави нагадують давніх васалів. Така ситуація нездорова як для Європи, так і для європейських народів”, – заявив Бжезінський на міжнародній конференції “10 років після 1989-го” у Відні. В кулуарах конференції він сказав, що Польщу вважає не протекторатом США, а її жандармом.

Адам МІХНІК, головний редактор “Газети виборчої”, у минулому – відомий польський дисидент:

Після того, як я почув “протекторатну” тезу Бжезінського, у мені прокинувся темний польський шовініст. Помиляється той, хто вважає, що йому вдасться зробити з нас лакеїв політики США. Ми бунтували задля боротьби з “імперією зла”, але не заради “протекторату”.

Геннадій УДОВЕНКО, народний депутат України, колишній посол України в Польщі:

– Це – досить сильна заява. Я думаю, що ми будуватимемо наші відносини з Польщею, виходячи не з цієї перспективи, яку дав Бжезінський, а на засадах українсько-польського договору про дружбу та співробітництво. Тепер Польща стала членом НАТО, і НАТО ж не допустить, щоби Польща виступала в ролі якогось “жандарма”. З моєї точки зору, Збігнєв Бжезінський дав неправильну оцінку. Він – людина неординарна, може давати такі дійсно неординарні оцінки, це відповідає його досвіду, натурі та гострому розуму. Але я з такою оцінкою майбутньої ролі Польщі, принаймні щодо України, не погоджуюсь.

Олександр МОРОЗ, народний депутат України:

– Про Польщу як протекторат США можна говорити, враховуючи досить сприятливий клімат щодо Польщі з боку Сполучених Штатів. Справді, ми знаємо, як там здійснювалося і погашення боргів, й інші речі. А обсяги інвестицій, в тому числі американських на території Польщі, свідчать про те, що в такому сенсі вислів Бжезінського має підстави.

А щодо жандармських функцій, то їх треба розглядати у контексті усієї геополітики, яку відстоює сам Бжезінський. На мій погляд, він у даному випадку видає бажане за дійсне, зважаючи, очевидно, і на своє походження, і на те, що він певною мірою сприймається у США як характерна людина із харизмою, яка вгадує, прогнози робить на перспективу. Не завжди так було і не завжди так буде. У даному випадку, якщо він робить акцент саме на жандармських функціях Польщі, то він дуже помиляється.

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, голова українсько – польського форуму, академік НАН України:

– Я дуже шаную авторитет та слово Збігнєва Бжезінського, він, безперечно – видатний політолог, людина, яка переживає за Польщу і водночас небайдужа до проблем України. Тому його слова треба сприймати розважливо і спробувати зрозуміти, яку саме думку він вкладає у них.

Я думаю, те, що він сказав про своєрідного “наглядача”, умовні “західні очі” Сполучених Штатів Америки, можливо, викликане тим, що у Бжезінського немає оптимізму у поглядах на те, чи зможе Україна динамічно інтегруватися у європейський політичний та економічний простір. Але особисто я вважаю, що така функція – спостерігача – не в інтересах самої ж Польщі – бо Польща чудово розуміє, що такий економічний партнер, як Україна, для неї на перспективу важливий. Сьогодні у Польщі є певна ейфорія від того, що країна стала членом НАТО, а за декілька років стане й членом ЄС. Але вона дуже добре розуміє, що відчуватиме серйозну конкуренцію з боку країн, які мають великий досвід (і економічний, і політичний) перебування у ЄС. Тому відмовитись від близьких та надійних контактів (дипломатичних, економічних, торгівельних) з Україною, я переконаний, не в інтересах самої ж Польщі. Не думаю також, що Польща – країна, яка відчула свою власну силу та перспективу, готова стати своєрідним інструментом у руках навіть такої поважної держави, як США… і перебувати в певною мірою конфронтаційній ситуації з країнами-сусідами.

Пьотр КОЗАКЕВІЧ, директор Польського інституту в Києві:

– Через вступ до Північноатлантичного альянсу Польща набула не лише певних прав, але й обов’язків і, звичайно ж, повинна їх виконувати. А виконує вона їх зараз не лише, мені видається, перед спільнотою пакту, але й перед всією спільнотою демократичних країн і Європи, і Америки. Я, звичайно, знаю проамериканські настрої у Польщі, але не вважаю, що Польща стала б безпосереднім виразником чи “сторожем” Америки. Я хочу підкреслити те, що коментарі можуть бути різними, але Польща проводить абсолютно самостійну закордонну політику. А якщо вона в дечому “співграє” і відповідає закордонній політиці США, то необхідно пам’ятати, що колись ці інтереси стануть різними, і тоді вже, напевне, так не буде.

Я хотів би нагадати інші слова пана Бжезінського про стосунки Америки, Польщі та України. Колись він сказав про те, що, можливо, незалежність України та добрі стосунки з нею для Польщі більш важливі за її вступ до НАТО. Сподіваюсь, що польсько-українські стосунки й надалі будуть достойними (не страцом вльору важлівосьці) і ще надовго, а особисто я бажаю, щоб назавжди залишились одним із найважливіших напрямків польської закордонної політики.

Підготував Олександр ІВАСІВКА-НАВРОЦЬКИЙ

Збігнєв БЖЕЗІНСЬКИЙ Проект Синдикат для “Дня” Переклад Миколи СІРУКА, “День”

No150 17.08.99 “День”

При використанні наших публікацій посилання на газету обов’язкове. © “День”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Виклики ХХI століття: філософська збентеженість, релігійна непевність – Збігнєв Бжезінський