Обмороження обличчя
Обмороження виникають при охолодженні тканин під впливом низької температури зовнішнього середовища, зниженні температури повітря до 10 °С і нижче, контакту з охолодженими предметами. У регіонах із середнім кліматом відмороження обличчя становлять до 1 % від кількості усіх обморожень, а в амбулаторії – до 50 % від локальних холодових травм.
Етіологія, патогенез. Якщо вплив холоду перевищує компенсаторні можливості тканин, виникає обмороження. Тканини гинуть унаслідок порушень кровообігу та іннервації, або від прямого пошкодження клітин. При охолодженні виникає спазм судин, гіпоксія, подразнення симпатичних нервів, склеювання еритроцитів, гіпоксія, порушення метаболізму, механічне пошкодження органел клітини гострими краями кристалів льоду. Після відтаювання підвищується проникність ендотелію, виникають набряки, тромбоз судин, гіпоксія збільшується. Різні тканини мають різну чутливість до охолодження, що зумовлено різним вмістом в них води, станом кровообігу, тому вогнища некрозу відрізняються глибиною.
Виокремлюють два періоди ураження холодом – дореактивний (до зігрівання тканин) і реактивний (після зігрівання організму).
Прояви впливу холоду на тканини в дореактивний період: гіперемія, а потім побіління шкіри, втрата чутливості, ламкість тканин (носа, вух). При зігріванні тканин з’являється їх набряк, гіперемія або ціаноз, виникають міхури із геморагічним вмістом (темного кольору).
Обмороження за ступенем впливу холоду на тканини розподіляють на чотири групи:
I ступінь – шкіра в місцях ураження стає набряклою, гіперемованою з ціанотичним відтінком, виникає локальний біль, свербіж, парестезії на шкірі, але некрозу тканин немає.
II ступінь – виникає частковий поверхневий некроз шкіри до її росткового шару, з’являються міхури із світлим умістом, дно міхурів життєздатне, чутливе до подразнень.
III ступінь – некрозу підпадає вся товща шкіри, підшкірна жирова клітковина, поверхнева фасція. Виникають міхури із геморагічним вмістом, дно їх є нежиттєздатним і на подразники не реагує.
IV ступінь – виникає змертвіння м’яких тканин і кістки, поверхневі клінічні ознаки подібні до обмороження III ступеня.
Диференціювати обмороження III та IV ступеня можна на 5-7-у добу, після демаркації тканин.
Лікування. Перший захід – припинення впливу холодового подразника на тканини, другий – зігрівання ураженої анатомічної ділянки і всього тіла постраждалого. Для цього потрібно змінити вологу одежу і взуття, переодягти ураженого, дати гаряче питво. Місце ураження потрібно закрити ватно-марлевими пов’язками або прикласти місцево тепло. Фізіологічніше зігрівати уражену ділянку одночасно із зігріванням усього тіла.
При ураженні носа, вушних раковин доцільно обережно їх розтирати-масажувати (не снігом!, оскільки це ще більше знизить температуру уражених тканин) для відновлення кровообігу (не поранити при цьому шкіру!), обробити шкіру спиртом або 1 % розчином йоду і накласти жирову мазь. Обробляти шкіру будь-якими барвниками заборонено, бо шкіра змінює забарвлення, що унеможливлює спостерігання за перебігом процесу.
Якщо міхури не спричинюють загрозливого тиску на тканини, їх не розкривають, бо під ними швидше відбувається регенерація шкіри. Якщо міхури надто напружені або є ознаки запального процесу (на 3-7-у добу), тоді з них випускають геморагічний вміст.
Хворому призначають засоби поліпшення місцевого і загального кровообігу, загальну зміцнювальну терапію, фізіотерапію. Обмороження I-II ступеня ведуть переважно консервативним методом. Обмороження великих поверхонь шкіри III-IV ступеня потребують вільної пластики аутологічним шкірним розщепленим клаптем. Після відторгнення некротичних тканин при обмороженнях носа, вушних раковин може бути необхідною за 6-12 міс. після ураження реконструктивно-відновна хірургія.
Тривалість і заходи реабілітації постраждалих залежать від ступеня ураження і їх загального стану. Мета реабілітації – зменшити ступінь рубцевих змін уражених тканин, відновлення втрачених функцій консервативними й оперативними методами.
Профілактика обморожень полягає в запобіганні переохолодження всього тіла (належний до відповідних умов одяг) і локальних його ділянок, зокрема обличчя, тому що саме воно є відкритим дії зовнішніх факторів і є ділянкою підвищеної втрати тепла (захист обличчя шапками, капюшоном).
Небезпека впливу холоду на організм і тканини полягає в тому, що холод пригнічує больові відчуття, людина не відчуває загрози ураження тканин холодом у вигляді болю і продовжує перебувати під впливом холодового фактора. Тому на морозі потрібно періодично самостійно контролювати стан оголених ділянок шкіри на обличчі і проводити періодичний їх масаж.
Після холодового ураження раніше обморожені ділянки шкіри стають чутливими до низьких температур, при їх охолоджені швидко виникає тривалий ціаноз шкіри і порушення її чутливості, що можна розцінювати як хронічне ураження холодом або “алергію” на холод.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)